Back to U$$R

Коли на людину несподівано звалюється радість і вона знаходить давно забуту заначку, то запах лежалих купюр і нафталіну її мало бентежать. Інша річ, якщо цей запах іде від свіжосформованого уряду. Тут поділ праці: вдихати всім, а радіти — Віктору Федоровичу. Тому що склад Кабінету міністрів, затверджений Верховною Радою 11 березня, — це не Кабмін Азарова. Це Кабмін Януковича, де кожна кандидатура проходила процедуру найвищого схвалення.

Гарант Конституції грубо знехтував чинним Основним Законом. Він не тільки підписав зміни до закону про парламентський регламент, які дозволили формувати коаліцію з допомогою «тушок». Він де-факто повернув собі президентські повноваження, якими до конституційної реформи користувався Леонід Кучма. По суті, Янукович під себе сформував більшість у парламенті; замість коаліції визначив кандидатуру прем’єр-міністра, а замість глави Кабміну — склад уряду. Врахувавши при цьому деякі «хотілки» приєднантів-литвинівців і комуністів. Немає сумнівів у тому, що губернаторський корпус буде сформовано за таким самим принципом. Легко припустити, що Віктор Федорович за глав ОДА вирішить, кому рулювати районними адміністраціями. А потім на власний смак розставить прокурорські і суддівські кадри.

Янукович досить оперативно відновив президентську вертикаль, підім’явши під себе як виконавчу владу, так і законодавчу. При цьому виконавча влада не набула настільки необхідного в складній економічній ситуації інтелектуального та реформаторського потенціалу, а законодавча не розжилася додатковими можливостями впливу на президента та його політику.

В уряді Януковича влада не те що не відділена від бізнесу — вона офіційно стала його інструментом. Віце-прем’єри Клюєв, Колесніков, Тігіпко, а також глава СБУ Хорошковський прикрашають верхню частину списку найзаможніших людей України. Цим громадянам цілком під силу фінансувати державу з власної кишені до ухвалення довгоочікуваного бюджету. Азаров, Семиноженко, Сівкович, Слаута давно забули ті часи, коли потрапляли під папановське прокляття: «Щоб ти жив на одну зарплату!». Серед міністрів також чимало лобістів своїх або чужих бізнесів: Присяжнюк, Сафіуллін, Єфименко, Шуфрич, Єжель і, звісно ж, Бойко (котрий Юрій). І Віктор — також... У новому уряді віце-прем’єрський корпус нагадує раду директорів в акціонерній компанії, власники якої провели наймасштабнішу в історії України приватизацію менеджменту.

В уряді Януковича не надто багато тих, хто відповідає високим професійним стандартам. Грищенко, Лавринович, Толстоухов, Попов і Бойко (знову ж таки Юрій) — от, мабуть, і весь список членів КМ, чия профпридатність не викликає особливих сумнівів. Інша річ, що навіть у цьому убогому переліку далеко не всі:

— здатні використовувати свій професіоналізм на благо України;

— можуть усвідомити злочинність спущеного згори наказу, оспорити його і (тим більше) відмовитися виконувати;

— навчені поєднувати професіоналізм з етикою держслужбовця.

Що ж стосується реформ... На перший погляд, Кабінет, сформований Януковичем, створено не для проведення стратегічних перетворень, а для розведення фінансових потоків. Але, схоже, сховатися від реформ Азарову з товаришами не вдасться. Тимошенко не посоромилася признатися, що зовнішні запозичення, по суті, є головним антикризовим інструментом. Її змінник остерігається голосно казати про це. Але навіть під час пафосного презентаційного спічу у ВР Микола Янович змушений був зазначити: плідне співробітництво з міжнародними фінансовими структурами є найважливішим напрямом діяльності КМ. Під час співбесіди з фракцією «НУ—НС» Азаров виявився відвертішим і визнав, що владі доведеться піти на виконання будь-яких вимог МВФ. Єдине, до чого новий режим поки що не готовий, то це до зміни строків виходу на пенсію. Втім, якщо Міжнародний валютний фонд виявиться наполегливим, Київ, цілком можливо, поступиться і в цьому питанні.

Кошти МВФ, як і раніше, залишаються ледь не єдиним способом збалансувати державний кошторис. Умикати верстат «на повну» побоюються: емісія неминуче спричинить вибух цін, і вибухова хвиля може змести не лише цей Кабінет, а й усю нинішню владу в цілому.

Умови, які висуває Міжнародний валютний фонд, є важливим приводом для старту необхідних реформ. Головною причиною залишається ситуація в країні. Влада приречена здійснювати перетворення. Але чи здатна? Потенційні реформатори зобов’язані досконально знати ввірену їхньому піклуванню сферу, бачити шляхи оптимізації роботи, бути в курсі світових тенденцій, стандартів і практик. Наскільки відповідають поставленим завданням ретрогради? Наскільки ефективними виявляться щасливі (часто випадкові) власники призових крісел, які дізналися про своє призначення безпосередньо перед затвердженням? Запитання риторичне.

Янукович неодноразово заявляв, що план порятунку країни і список рятівників давно затверджені. В такому разі, чому тільки дев’яти членам тіньового уряду регіоналів знайшлося місце в новому Кабінеті? Віктор Федорович обіцяв при формуванні владних структур упроваджувати жорсткий режим економії і принцип розумної доцільності. Проте уряд Януковича виявився найбільшим як мінімум за останні десять років. Обгрунтувати необхідність існування семи (!) віце-прем’єрів важко. Число заступників глави президентської адміністрації також викликає запитання. Схоже, економія поки що торкнулася тільки розміру Шевченківської премії.

Уряд Януковича, судячи з передвиборних обіцянок кандидата в президенти та з електоральних сегментів, до яких він апелював під час кампанії, мав виділити почесне місце таким сферам, як охорона здоров’я, освіта, малий бізнес і армія. Насправді кадрові рішення щодо цих відомств ухвалювали на недогризках часу і за залишковим принципом. У МОЗ, Мінекономіки, Міносвіти та в Міноборони прийшли або невиразні, або одіозні люди, що свідчить про непріоритетність цих напрямів як для коаліції, так і для президента.

Уряд Януковича не став швом, накладеним на ментально й електорально розірвану Україну.

Більшість його членів делегували регіони, котрі проголосували за Віктора Януковича. Десять кабмінівських сановників є уродженцями Донецької та Луганської областей. Ще троє — Азаров, Могильов і Надрага, — будучи уродженцями Росії, саме на донбаській землі відбулися як особистості і виросли як політики. 14 регіонів України своїми вихідцями в КМ не представлені взагалі.

Напевно, у цьому немає нічого страшного. Просто чергове свідчення відсутності мудрості та далекоглядності в нової влади.

Уряд Януковича рясніє людьми, котрі досі вважають, що їхня «адреса не дім, і не вулиця...». І, як наслідок, — присутність у Кабміні не лише переконаних русофілів, а й агресивних українофобів. Серед «верхівки» Кабміну немає жодної людини, котра використовує в побуті українську мову. А прем’єр і ряд його заступників не можуть нею розмовляти взагалі, що є прямим порушенням Конституції. А от призначення (за особистим розпорядженням Віктора Януковича) Дмитра Табачника Основному Закону не суперечить, але є злочином перед цілим поколінням молодих українців.

Рінат Ахметов в уряді Януковича присутній міноритарним пакетом. Виступаючи перед фракцією, президент — уже обраний, але який іще не присягнув, — розповів про те, що всі в нього просять посади. А от Рінат Леонідович, підкреслив Янукович, нічого не попросив: «Він сказав, що йому досить бути «другом президента». Своїми друзями Ахметов «закрив» у Кабміні три «клітинки». Кожна з яких має безпосередній стосунок до його бізнесу. Футбол, металургія і ГЗК під надійним контролем Бориса Колеснікова, Равіля Сафіулліна і Дмитра Колєснікова. Чому Ахметов не взяв більше? Ну, по-перше, людей не виплекав, а по-друге, ніхто особливо й не пропонував. Прийнятні тарифи на перевезення потрібних йому вантажів главі СКМ уже пообіцяли. Зростаючі інтереси Ріната Леонідовича до енергогенерації та експорту не залишить без належного нагляду лояльний Андрій Клюєв. За приватизаційними процесами та діяльністю Антимонопольного комітету нагляне Борис Колесніков, формально відповідальний за підготовку до Євро-2012.

Забезпечивши залізобетонний захист та оранжерейний клімат для власного бізнесу (що й було програмою-мінімум), «друг президента», схоже, вирішив на час відійти вбік і почекати результатів, у тому числі й рейтингових. Ближче до зими можна буде поставити низку запитань «другу», в перемогу якого вкладено стільки коштів. А реформи, про які так багато йшлося?.. Про них і далі говоритиме Ірина Акімова.

Уряд Януковича став першим вітчизняним Кабінетом, у якому немає жодної жінки. І в цьому Віктор Федорович виявився послідовним: «місце жінки — на кухні». У його випадку — політичній, а саме — в адміністрації президента. До речі, цей орган Віктор Янукович укомплектував з набагато більшою любов’ю і ретельністю, ніж уряд. АП — його остання лінія оборони і перша — наступу. Є підстави вважати, що саме канцелярію черговий гарант бачить мозком нової влади, а наспіх зшитий Кабінет — тілом. Своєрідним виконавчим «аватаром», керованим з Банкової. Комітет з питань реформ, задуманий Акімовою і схвалений Януковичем, покликаний генерувати ідеї. Виконувати які доведеться Азарову з товаришами. Кожна удача подаватиметься як успіх Януковича. Будь-який провал спишуть на недбалість уряду.

Схема вигадлива, хоча й не нова. Але життєздатність її викликає серйозні сумніви. По-перше, залишається тільки ворожити, якого роду і, головне, якої якості новації пропонуватимуть комітетчики. По-друге, яку частину цих нововведень благополучно завалить особисто Микола Янович, котрий не вельми прихильний до Ірини Михайлівни. По-третє, незрозуміло, яким чином буде гарантовано інформаційно-ідеологічне забезпечення реформ, проведення яких неможливе без затягування пасків. Сьогодні населення не готове втягти животи. Одні живуть ілюзорним очікуванням поліпшення життя вже сьогодні. Інші апріорі готові зустріти в багнети будь-яку непопулярну ініціативу влади. Хто сьогодні має право і сміливість закликати обивателів піднатужитися і потерпіти? Владика, обраний третиною виборців? Уряд олігархів?

Уряд Януковича не стане ефективним урядом реформаторів не лише тому, що там вистачає людей, котрі не можуть не красти. А очевидне злодійство на тлі очевидного зубожіння країни може коштувати владі дуже дорого. Уряд Януковича неефективний, зокрема, хоча б тому, що в ньому закладені потенційні внутрішні конфлікти. Річ не в тім, що Шуфрич не терпить Льовочкіна, Льовочкін — Колеснікова, а Колесніков — Табачника і Тігіпка. Систему можна вибудувати так, що ці персонажі будуть мало перетинатися у виробничих питаннях. Але тертя по лініях Азаров—Акімова, Акімова—Тігіпко і Тігіпко—Цушко практично неминучі. І здатні поховати будь-яке починання.

Але найконфліктнішим бачиться гіпотетичне протистояння уряду Януковича і комуністів. Саме КПУ (без якої були немислимі ні більшість, ні уряд) пролобіювала Василя Цушка, саме за її квотою у Фонд держмайна має «зайти» Олександр Рябченко. Представники Компартії вже позначили негативне ставлення до низки запланованих кроків нової влади, які мають непопулярний, антисоціальний характер. Не рахуватися з позицією комуністів Янукович не може, адже з хрещених батьків коаліції вони легко можуть перетворитися на її гробарів.

Уряд Януковича може виявитися і гробарем самого президента, якщо не впорається з планом необхідних реформ. Але створений ним «аватар» занадто громіздкий для такої мети. «Мозковий центр» на Банковій навряд чи здатен дати раду такій кількості найрізноманітніших кабмінівських рук. Одні більше схожі на граблі. До інших вічно щось прилипає...

Чи міг Віктор Янукович пред’явити Україні більш якісний Кабінет міністрів? Міг. Якби займався пошуком нових облич, ротацією оточення, не зводив в абсолют лояльність замість професіоналізму, мав чітке уявлення про державні інтереси і визнавав їхній пріоритет над приватними.

Юлія МОСТОВА,
Сергій РАХМАНІН

Прем’єр-міністр України
Микола АЗАРОВ

62 роки. 1971-го закінчив Московський державний університет, спеціальність — геолог-геофізик, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ.

Перші два десятиліття кар’єра розвивалася по професійній лінії: трест «Тулашахтоосушення», Підмосковний науково-дослідний і проектно-конструкторський вугільний інститут, із 1984-го по 1995-й — заступник директора і директор Українського державного науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи.

Нове життя розпочалося під кінець Союзу, коли 1990-го Микола Янович став делегатом XXVIII з’їзду КПРС, увійшов у Демократичну платформу КПРС. У 1991—1992 роках брав участь у Русі за відродження Донбасу і був членом його координаційної ради. Вже в незалежній Україні — один із засновників і керівників створеного в Донецьку Громадянського конгресу України.

Із грудня 1992-го — у керівництві Партії праці України (заснована директорами найбільших підприємств південного сходу країни), 1993—1994 рр. — виконував обов’язки глави партії, доки її лідер Валентин Ландик обіймав посаду віце-прем’єра.

У 1994 році почалася депутатська кар’єра Миколи Азарова, яка, з перервами на роботу в Державній податковій адміністрації (голова, 1996—2002 рр.) і Кабмінах Януковича (перший віце-прем’єр, міністр фінансів України), тривала по теперішній березень.

У парламенті другого скликання М.Азаров був членом президії й очолював бюджетний комітет (із вересня 1995-го по жовтень 1997-го), входив у Міжрегіональну депутатську групу, що підтримувала президента України Леоніда Кучму.

Після призначення 1 жовтня 1996 року главою ДПАУ призупинив своє членство в Партії праці. Один із засновників Партії регіонів, 2001-го був її першим головою.

Створення і багатолітнє керівництво ДПАУ — одна з головних віх у біографії Миколи Яновича. З його ім’ям у суспільній свідомості асоціюється як складність, архаїчність, а часом і відверта маразматичність самої податкової системи, так і діяльність податкового відомства, що межує з рекетом і репресіями.

Тому одним із головних викликів для репутації Миколи Яновича в очах майбутніх поколінь стане здатність уряду вже найближчим часом провести якісну реформу податкової політики і податкового відомства.

Велике питання, чи зможе Микола Янович позбутися іміджу охоронця інтересів найбільшого капіталу. У своєму програмному виступі перед парламентаріями 11 березня прем’єр обіцяв: «Наш уряд зробить усе можливе, щоб основну вагу виходу з кризи покласти не на бідних людей». І запевняв аудиторію: «Ми повинні використовувати всі абсолютно ресурси бюджету, економіки, ресурси людей багатих, яких в нас у країні вдосталь, щоб саме ось ці сфери несли основний тягар боротьби виходу з кризи».

Також у виступі містилися тези про необхідність «підвищення мотивації для підприємницької діяльності та створення нових робочих місць, зниження регуляторних і адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування, дозвільної системи, технічної регуляції.

Цікаво, що в недавньому інтерв’ю для «ДТ», яке багато журналістів уже охрестили програмним, таких тез не було. Зате йшлося про «реалізацію великих інфраструктурних проектів» і «відновлення великотоварного виробництва в агропромисловому комплексі». Тому досить імовірно, що «підвищення мотивації для підприємницької діяльності» і полегшення регуляторного тиску для уряду Азарова є не більше ніж риторикою.

Насправді завдання Азарова складне й політично невдячне. Він повинен перетворити руїну виконавчої влади на робочий інструмент; узяти на себе непопулярні реформи; провести реанімацію економіки; перетворити Кабмін на рукавичку, зручну для президентської руки. Миколу Яновича поза очі називають «першим ступенем», який, вивівши на орбіту реальну владу Януковича, повинен відпасти. Чи знає він про це? Звісно. Але знає він і ще дещо: з цією роботою, крім нього, ніхто не впорається.

Декларація та біографія