Back to U$$R
Коли на людину несподівано звалюється радість і вона знаходить давно забуту заначку, то запах лежалих купюр і нафталіну її мало бентежать. Інша річ, якщо цей запах іде від свіжосформованого уряду. Тут поділ праці: вдихати всім, а радіти — Віктору Федоровичу. Тому що склад Кабінету міністрів, затверджений Верховною Радою 11 березня, — це не Кабмін Азарова. Це Кабмін Януковича, де кожна кандидатура проходила процедуру найвищого схвалення.
Гарант Конституції грубо знехтував чинним Основним Законом. Він не тільки підписав зміни до закону про парламентський регламент, які дозволили формувати коаліцію з допомогою «тушок». Він де-факто повернув собі президентські повноваження, якими до конституційної реформи користувався Леонід Кучма. По суті, Янукович під себе сформував більшість у парламенті; замість коаліції визначив кандидатуру прем’єр-міністра, а замість глави Кабміну — склад уряду. Врахувавши при цьому деякі «хотілки» приєднантів-литвинівців і комуністів. Немає сумнівів у тому, що губернаторський корпус буде сформовано за таким самим принципом. Легко припустити, що Віктор Федорович за глав ОДА вирішить, кому рулювати районними адміністраціями. А потім на власний смак розставить прокурорські і суддівські кадри.
Янукович досить оперативно відновив президентську вертикаль, підім’явши під себе як виконавчу владу, так і законодавчу. При цьому виконавча влада не набула настільки необхідного в складній економічній ситуації інтелектуального та реформаторського потенціалу, а законодавча не розжилася додатковими можливостями впливу на президента та його політику.
В уряді Януковича влада не те що не відділена від бізнесу — вона офіційно стала його інструментом. Віце-прем’єри Клюєв, Колесніков, Тігіпко, а також глава СБУ Хорошковський прикрашають верхню частину списку найзаможніших людей України. Цим громадянам цілком під силу фінансувати державу з власної кишені до ухвалення довгоочікуваного бюджету. Азаров, Семиноженко, Сівкович, Слаута давно забули ті часи, коли потрапляли під папановське прокляття: «Щоб ти жив на одну зарплату!». Серед міністрів також чимало лобістів своїх або чужих бізнесів: Присяжнюк, Сафіуллін, Єфименко, Шуфрич, Єжель і, звісно ж, Бойко (котрий Юрій). І Віктор — також... У новому уряді віце-прем’єрський корпус нагадує раду директорів в акціонерній компанії, власники якої провели наймасштабнішу в історії України приватизацію менеджменту.
В уряді Януковича не надто багато тих, хто відповідає високим професійним стандартам. Грищенко, Лавринович, Толстоухов, Попов і Бойко (знову ж таки Юрій) — от, мабуть, і весь список членів КМ, чия профпридатність не викликає особливих сумнівів. Інша річ, що навіть у цьому убогому переліку далеко не всі:
— здатні використовувати свій професіоналізм на благо України;
— можуть усвідомити злочинність спущеного згори наказу, оспорити його і (тим більше) відмовитися виконувати;
— навчені поєднувати професіоналізм з етикою держслужбовця.
Що ж стосується реформ... На перший погляд, Кабінет, сформований Януковичем, створено не для проведення стратегічних перетворень, а для розведення фінансових потоків. Але, схоже, сховатися від реформ Азарову з товаришами не вдасться. Тимошенко не посоромилася признатися, що зовнішні запозичення, по суті, є головним антикризовим інструментом. Її змінник остерігається голосно казати про це. Але навіть під час пафосного презентаційного спічу у ВР Микола Янович змушений був зазначити: плідне співробітництво з міжнародними фінансовими структурами є найважливішим напрямом діяльності КМ. Під час співбесіди з фракцією «НУ—НС» Азаров виявився відвертішим і визнав, що владі доведеться піти на виконання будь-яких вимог МВФ. Єдине, до чого новий режим поки що не готовий, то це до зміни строків виходу на пенсію. Втім, якщо Міжнародний валютний фонд виявиться наполегливим, Київ, цілком можливо, поступиться і в цьому питанні.
Кошти МВФ, як і раніше, залишаються ледь не єдиним способом збалансувати державний кошторис. Умикати верстат «на повну» побоюються: емісія неминуче спричинить вибух цін, і вибухова хвиля може змести не лише цей Кабінет, а й усю нинішню владу в цілому.
Умови, які висуває Міжнародний валютний фонд, є важливим приводом для старту необхідних реформ. Головною причиною залишається ситуація в країні. Влада приречена здійснювати перетворення. Але чи здатна? Потенційні реформатори зобов’язані досконально знати ввірену їхньому піклуванню сферу, бачити шляхи оптимізації роботи, бути в курсі світових тенденцій, стандартів і практик. Наскільки відповідають поставленим завданням ретрогради? Наскільки ефективними виявляться щасливі (часто випадкові) власники призових крісел, які дізналися про своє призначення безпосередньо перед затвердженням? Запитання риторичне.
Янукович неодноразово заявляв, що план порятунку країни і список рятівників давно затверджені. В такому разі, чому тільки дев’яти членам тіньового уряду регіоналів знайшлося місце в новому Кабінеті? Віктор Федорович обіцяв при формуванні владних структур упроваджувати жорсткий режим економії і принцип розумної доцільності. Проте уряд Януковича виявився найбільшим як мінімум за останні десять років. Обгрунтувати необхідність існування семи (!) віце-прем’єрів важко. Число заступників глави президентської адміністрації також викликає запитання. Схоже, економія поки що торкнулася тільки розміру Шевченківської премії.
Уряд Януковича, судячи з передвиборних обіцянок кандидата в президенти та з електоральних сегментів, до яких він апелював під час кампанії, мав виділити почесне місце таким сферам, як охорона здоров’я, освіта, малий бізнес і армія. Насправді кадрові рішення щодо цих відомств ухвалювали на недогризках часу і за залишковим принципом. У МОЗ, Мінекономіки, Міносвіти та в Міноборони прийшли або невиразні, або одіозні люди, що свідчить про непріоритетність цих напрямів як для коаліції, так і для президента.
Уряд Януковича не став швом, накладеним на ментально й електорально розірвану Україну.
Більшість його членів делегували регіони, котрі проголосували за Віктора Януковича. Десять кабмінівських сановників є уродженцями Донецької та Луганської областей. Ще троє — Азаров, Могильов і Надрага, — будучи уродженцями Росії, саме на донбаській землі відбулися як особистості і виросли як політики. 14 регіонів України своїми вихідцями в КМ не представлені взагалі.
Напевно, у цьому немає нічого страшного. Просто чергове свідчення відсутності мудрості та далекоглядності в нової влади.
Уряд Януковича рясніє людьми, котрі досі вважають, що їхня «адреса не дім, і не вулиця...». І, як наслідок, — присутність у Кабміні не лише переконаних русофілів, а й агресивних українофобів. Серед «верхівки» Кабміну немає жодної людини, котра використовує в побуті українську мову. А прем’єр і ряд його заступників не можуть нею розмовляти взагалі, що є прямим порушенням Конституції. А от призначення (за особистим розпорядженням Віктора Януковича) Дмитра Табачника Основному Закону не суперечить, але є злочином перед цілим поколінням молодих українців.
Рінат Ахметов в уряді Януковича присутній міноритарним пакетом. Виступаючи перед фракцією, президент — уже обраний, але який іще не присягнув, — розповів про те, що всі в нього просять посади. А от Рінат Леонідович, підкреслив Янукович, нічого не попросив: «Він сказав, що йому досить бути «другом президента». Своїми друзями Ахметов «закрив» у Кабміні три «клітинки». Кожна з яких має безпосередній стосунок до його бізнесу. Футбол, металургія і ГЗК під надійним контролем Бориса Колеснікова, Равіля Сафіулліна і Дмитра Колєснікова. Чому Ахметов не взяв більше? Ну, по-перше, людей не виплекав, а по-друге, ніхто особливо й не пропонував. Прийнятні тарифи на перевезення потрібних йому вантажів главі СКМ уже пообіцяли. Зростаючі інтереси Ріната Леонідовича до енергогенерації та експорту не залишить без належного нагляду лояльний Андрій Клюєв. За приватизаційними процесами та діяльністю Антимонопольного комітету нагляне Борис Колесніков, формально відповідальний за підготовку до Євро-2012.
Забезпечивши залізобетонний захист та оранжерейний клімат для власного бізнесу (що й було програмою-мінімум), «друг президента», схоже, вирішив на час відійти вбік і почекати результатів, у тому числі й рейтингових. Ближче до зими можна буде поставити низку запитань «другу», в перемогу якого вкладено стільки коштів. А реформи, про які так багато йшлося?.. Про них і далі говоритиме Ірина Акімова.
Уряд Януковича став першим вітчизняним Кабінетом, у якому немає жодної жінки. І в цьому Віктор Федорович виявився послідовним: «місце жінки — на кухні». У його випадку — політичній, а саме — в адміністрації президента. До речі, цей орган Віктор Янукович укомплектував з набагато більшою любов’ю і ретельністю, ніж уряд. АП — його остання лінія оборони і перша — наступу. Є підстави вважати, що саме канцелярію черговий гарант бачить мозком нової влади, а наспіх зшитий Кабінет — тілом. Своєрідним виконавчим «аватаром», керованим з Банкової. Комітет з питань реформ, задуманий Акімовою і схвалений Януковичем, покликаний генерувати ідеї. Виконувати які доведеться Азарову з товаришами. Кожна удача подаватиметься як успіх Януковича. Будь-який провал спишуть на недбалість уряду.
Схема вигадлива, хоча й не нова. Але життєздатність її викликає серйозні сумніви. По-перше, залишається тільки ворожити, якого роду і, головне, якої якості новації пропонуватимуть комітетчики. По-друге, яку частину цих нововведень благополучно завалить особисто Микола Янович, котрий не вельми прихильний до Ірини Михайлівни. По-третє, незрозуміло, яким чином буде гарантовано інформаційно-ідеологічне забезпечення реформ, проведення яких неможливе без затягування пасків. Сьогодні населення не готове втягти животи. Одні живуть ілюзорним очікуванням поліпшення життя вже сьогодні. Інші апріорі готові зустріти в багнети будь-яку непопулярну ініціативу влади. Хто сьогодні має право і сміливість закликати обивателів піднатужитися і потерпіти? Владика, обраний третиною виборців? Уряд олігархів?
Уряд Януковича не стане ефективним урядом реформаторів не лише тому, що там вистачає людей, котрі не можуть не красти. А очевидне злодійство на тлі очевидного зубожіння країни може коштувати владі дуже дорого. Уряд Януковича неефективний, зокрема, хоча б тому, що в ньому закладені потенційні внутрішні конфлікти. Річ не в тім, що Шуфрич не терпить Льовочкіна, Льовочкін — Колеснікова, а Колесніков — Табачника і Тігіпка. Систему можна вибудувати так, що ці персонажі будуть мало перетинатися у виробничих питаннях. Але тертя по лініях Азаров—Акімова, Акімова—Тігіпко і Тігіпко—Цушко практично неминучі. І здатні поховати будь-яке починання.
Але найконфліктнішим бачиться гіпотетичне протистояння уряду Януковича і комуністів. Саме КПУ (без якої були немислимі ні більшість, ні уряд) пролобіювала Василя Цушка, саме за її квотою у Фонд держмайна має «зайти» Олександр Рябченко. Представники Компартії вже позначили негативне ставлення до низки запланованих кроків нової влади, які мають непопулярний, антисоціальний характер. Не рахуватися з позицією комуністів Янукович не може, адже з хрещених батьків коаліції вони легко можуть перетворитися на її гробарів.
Уряд Януковича може виявитися і гробарем самого президента, якщо не впорається з планом необхідних реформ. Але створений ним «аватар» занадто громіздкий для такої мети. «Мозковий центр» на Банковій навряд чи здатен дати раду такій кількості найрізноманітніших кабмінівських рук. Одні більше схожі на граблі. До інших вічно щось прилипає...
Чи міг Віктор Янукович пред’явити Україні більш якісний Кабінет міністрів? Міг. Якби займався пошуком нових облич, ротацією оточення, не зводив в абсолют лояльність замість професіоналізму, мав чітке уявлення про державні інтереси і визнавав їхній пріоритет над приватними.
Юлія МОСТОВА,
Сергій РАХМАНІН
Прем’єр-міністр України
Микола АЗАРОВ
62 роки. 1971-го закінчив Московський державний університет, спеціальність — геолог-геофізик, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ.
Перші два десятиліття кар’єра розвивалася по професійній лінії: трест «Тулашахтоосушення», Підмосковний науково-дослідний і проектно-конструкторський вугільний інститут, із 1984-го по 1995-й — заступник директора і директор Українського державного науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи.
Нове життя розпочалося під кінець Союзу, коли 1990-го Микола Янович став делегатом XXVIII з’їзду КПРС, увійшов у Демократичну платформу КПРС. У 1991—1992 роках брав участь у Русі за відродження Донбасу і був членом його координаційної ради. Вже в незалежній Україні — один із засновників і керівників створеного в Донецьку Громадянського конгресу України.
Із грудня 1992-го — у керівництві Партії праці України (заснована директорами найбільших підприємств південного сходу країни), 1993—1994 рр. — виконував обов’язки глави партії, доки її лідер Валентин Ландик обіймав посаду віце-прем’єра.
У 1994 році почалася депутатська кар’єра Миколи Азарова, яка, з перервами на роботу в Державній податковій адміністрації (голова, 1996—2002 рр.) і Кабмінах Януковича (перший віце-прем’єр, міністр фінансів України), тривала по теперішній березень.
У парламенті другого скликання М.Азаров був членом президії й очолював бюджетний комітет (із вересня 1995-го по жовтень 1997-го), входив у Міжрегіональну депутатську групу, що підтримувала президента України Леоніда Кучму.
Після призначення 1 жовтня 1996 року главою ДПАУ призупинив своє членство в Партії праці. Один із засновників Партії регіонів, 2001-го був її першим головою.
Створення і багатолітнє керівництво ДПАУ — одна з головних віх у біографії Миколи Яновича. З його ім’ям у суспільній свідомості асоціюється як складність, архаїчність, а часом і відверта маразматичність самої податкової системи, так і діяльність податкового відомства, що межує з рекетом і репресіями.
Тому одним із головних викликів для репутації Миколи Яновича в очах майбутніх поколінь стане здатність уряду вже найближчим часом провести якісну реформу податкової політики і податкового відомства.
Велике питання, чи зможе Микола Янович позбутися іміджу охоронця інтересів найбільшого капіталу. У своєму програмному виступі перед парламентаріями 11 березня прем’єр обіцяв: «Наш уряд зробить усе можливе, щоб основну вагу виходу з кризи покласти не на бідних людей». І запевняв аудиторію: «Ми повинні використовувати всі абсолютно ресурси бюджету, економіки, ресурси людей багатих, яких в нас у країні вдосталь, щоб саме ось ці сфери несли основний тягар боротьби виходу з кризи».
Також у виступі містилися тези про необхідність «підвищення мотивації для підприємницької діяльності та створення нових робочих місць, зниження регуляторних і адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування, дозвільної системи, технічної регуляції.
Цікаво, що в недавньому інтерв’ю для «ДТ», яке багато журналістів уже охрестили програмним, таких тез не було. Зате йшлося про «реалізацію великих інфраструктурних проектів» і «відновлення великотоварного виробництва в агропромисловому комплексі». Тому досить імовірно, що «підвищення мотивації для підприємницької діяльності» і полегшення регуляторного тиску для уряду Азарова є не більше ніж риторикою.
Насправді завдання Азарова складне й політично невдячне. Він повинен перетворити руїну виконавчої влади на робочий інструмент; узяти на себе непопулярні реформи; провести реанімацію економіки; перетворити Кабмін на рукавичку, зручну для президентської руки. Миколу Яновича поза очі називають «першим ступенем», який, вивівши на орбіту реальну владу Януковича, повинен відпасти. Чи знає він про це? Звісно. Але знає він і ще дещо: з цією роботою, крім нього, ніхто не впорається.
Перший віце-прем’єр-міністр
Андрій КЛЮЄВ
46 років. Народився в Донецьку. Закінчив Донецький політехнічний інститут (1986 р.). Паралельно опановував професію гірника на шахті ім. Засядька та в об’єднанні «Донецьквугілля».
Член Партії регіонів з 2001 року. З 1994-го по 2002-й працював на керівних посадах у Донецькій міськраді і Донецькій ОДА.
До останнього часу (з грудня 2007 р.) — член комітету ВР з питань правової політики. Але запам’ятався він більше як віце-прем’єр з питань ПЕК у свій перший прихід в уряд
В.Януковича, коли активно курирував електроенергетику. В галузі очікують, що і тепер це залишиться його сферою впливу, включно з експортом електроенергії. Не виключено, що за його сприяння в директорське крісло держпідприємства «Укрінтеренерго» буде повернуто лояльного до групи Ахметова і до Клюєва пана Пашкевича.
Вже перші призначення в енергогалузі свідчать про те, що А.Клюєв готовий «зірвати енергетичний банк». Так, головою Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ, а це всі ліцензії і тарифи в ПЕК) призначено регіонала Сергія Тітенка. Якось він уже обіймав цю посаду — із січня по листопад 2007-го.
НАК «Енергетична компанія України» очолив Ігор Глущенко, котрий також уже побував на цій посаді в 2006 році. У 2000—2001 рр. він був заступником гендиректора ВАТ «Донбасенерго». А в 2001-му І.Глущенко керував ТОВ «Східенерго» (тепер це структура ДПЕК, що належить Р.Ахметову).
Під час приватизації «Східенерго» Клюєв володів пакетом акцій цього підприємства, який потім продав Рінату Ахметову. Проте в бізнесі в нього залишився свій інтерес...
Разом із братом володіє заводом шампанських вин в Артемівську. І хоча ви навряд чи знайдете його ім’я серед засновників якогось підприємства, спільний бізнес А.Клюєва з братом у 2006-му був оцінений експертами Dragon Capital у 144 млн. дол., включаючи підприємства кольорової металургії і ПЕК, Артемівський машинобудівний завод «Вістек», Костянтинівський метзавод, «Актив-Банк», ПЕМ «Міськенерго», «Південно-східну страхову компанію». Основою його бізнесу став завод «Укрпідшипник», який він очолював як гендиректор і одночасно працював заступником голови Донецької облради (1994 р.). Його спроба разом із главою ММК ім. Ілліча В.Бойком придбати австрійський банк Durgenland провалилася — програли тендер. Як, утім, і спроба викупити із залученням російських кредитів Промінвестбанк.
Українська декларація про доходи А.Клюєва — смішна, австрійська — значно яскравіша, а на Кіпрі декларацій не заповнюють.
Кар’єра А.Клюєва в Партії регіонів така: у 2001-му він стає першим заступником керівника ПР, яким на той момент був М.Азаров. У 2002-му — народним депутатом і вже через рік у першому уряді Януковича призначений віце-прем’єром. Під час виборів Клюєв — незамінний менеджер. Цього разу він був куратором виборчих комісій...
А.Клюєв — людина-айсберг. Під водою — його основний бізнес, зв’язки, контакти, чужі таємниці. Він уміє надавати безкорисливу допомогу і воювати без правил; він може бути і президентським солдатом у «парадці», і невидимим диверсантом.
Цього разу А.Клюєву як першому віце-прем’єру буде віддано кураторство і над НАЕК «Енергоатом». Залишилося тільки визначитися, хто її очолить — Андрій Деркач чи екс-глава Мінвуглепрому Сергій Тулуб... Також у сфері його впливу, швидше за все, виявляться Мінтранс і Мінпромполітики.
А.Клюєв вважається частиною ахметовського крила, проте має прямий контакт із
В.Януковичем і прем’єром М.Азаровим. Його роль — унікальний комунікатор, який знаходить спільну мову з усіма політичними силами, тому саме йому було доручено переговори про створення парламентської коаліції. Саме його покреслена кабмінівська пустографка стала для когось вироком, а для когось — нагородою.
Невідомо, наскільки «державнокорисним» першим віце-прем’єром він буде. Крім того, у Клюєва — своя гра, яка поширюватиметься не тільки на сегменти паливно-енергетичного комплексу, банківську сферу та промисловість, а й на суди та правоохоронні органи. Але про це — іншим разом.
Віце-прем’єр-міністр України
Володимир СЕМИНОЖЕНКО
59 років. Володимира Петровича Семиноженка особливо відрекомендовувати не доводиться, він досить помітна постать. Це вже його третє явлення народу на посаді віце-прем’єр-міністра, тільки в різний час при різних прем’єрах.
Доктор фізико-математичних наук, академік НАН України, голова Північно-Східного наукового центру. Понад десять років очолював Науково-технологічний концерн «Інститут монокристалів» НАНУ, зараз — його науковий керівник. 1998—1999 рр. — міністр України у справах науки і технологій, 1999—2001 рр. — віце-прем’єр-міністр із гуманітарних питань. Народний депутат ВР України кількох скликань.
Володимир Семиноженко відомий багатьма талантами — він художник і співак, захоплюється фотомистецтвом та спортом. При цьому любить, щоб про ці його захоплення знали не тільки найближчі. Дуже любить.
У 2009 р. з ініціативи В.Семиноженка заснований громадський рух «Нова Україна», який він очолив із прицілом на вибори 2015 року. Академік Семиноженко неодноразово цілився на президентство НАНУ, однак, попри те, що чимало харків’ян його поважають за кипучу діяльність і меценатство, — київська академічна еліта його не любить, позаочі обзиваючи нуворишем.
Ще в день затвердження Верховною Радою нового Кабміну він поспішив заявити (певно, щоб його не випередив Табачник), що систему зовнішнього оцінювання знань випускників буде змінено, вже цього літа вони вступатимуть у вузи за новими правилами. Уряд має намір повернути в школи іспити, щоб тестування не було єдиним механізмом оцінювання. За словами віце-прем’єр-міністра, під час вступу до вищих навчальних закладів мають враховуватися шкільні атестати, результати іспитів і сертифікати незалежного зовнішнього оцінювання. Він вважає, що необхідно також змінити перелік предметів для тестування. Що стосується мовної проблеми, то, на думку В.Семиноженка, потрібно дозволити кримчанам складати іспити російською мовою, і в цьому він не вбачає жодної загрози суверенітетові України. Крім того, він обіцяє скасувати «український неякісний дубляж кінофільмів». Про інші ініціативи у сфері гуманітарної політики Семиноженко поки що нічого не сказав.
Здається, навряд чи з нинішнім керівником Міністерства освіти і науки стосунки Володимира Петровича будуть гладенькі та безхмарні. Обидва — і Табачник, і Семиноженко — кожен свого часу, — обіймали посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань, обидва мають яскраво виражений комплекс нарцисизму. Водночас палітра наукових інтересів Володимира Петровича, безперечно, ширша і яскравіша, що, можна припустити, дратуватиме колегу з наукового цеху, який до того ж виявився нижчим за рангом.
Віце-прем’єр-міністр
Борис КОЛЕСНІКОВ
47-річний Борис Вікторович, як і його вождь Віктор Федорович, повинні щодня возносити хвалу Майданові. Саме події 2004/05 перетворили кандидата Януковича на ікону для доброї половини країни. Саме помаранчева революція зробила з удільного князька політика першого ешелону. Не було б Майдану, не було б і Сєверодонецька, і «справи «Білого лебедя». А отже, слава і вплив могли оминути екс-главу Донецької облради. Уродженець Маріуполя, кондитерський барон, віце-президент «Шахтаря» і давній партнер Ахметова марнославний, упертий, категоричний і гарячково ініціативний. Права рука Ріната Леонідовича у футбольних, медійних та політичних справах, персонаж азартний і відданий справі. Колесніков був одним із головних ідеологів союзу Януковича і Тимошенко.
Його досвід, знання та відданість забезпечили йому довіру Ахметова. Глава СКМ не приховував, що хоче бачити його в уряді. Проте глава АП докладав максимум зусиль, щоб він туди не потрапив. Та й улюбленцем Януковича Колеснікова не назвеш. Колесніков розглядався як кандидат то на посаду прем’єра, то на посаду першого заступника голови Кабінету. Пізніше його «сватали» у крісло секретаря Радбезу. В останній момент трохи не «відчепили» взагалі. Проте «друг президента» доклав зусиль, і Колеснікову в результаті дістався портфель «футбольного» віце-прем’єра.
Втім, відповідно до неформальної домовленості, «око Ахметова» наглядатиме не тільки за «правильним» розподілом бюджету Євро-2012. У його полі зору мають перебувати також Фонд держмайна, Антимонопольний комітет і Міністерство охорони навколишнього середовища. У планах Колеснікова — розширення медіабізнесу Ахметова і розширення свого впливу в цьому бізнесі.
Колесніков — людина дуже діяльна. У нинішній ситуації це може виявитися не плюсом, а мінусом. Про футбольну проблематику він знає не з чуток, і його підприємницький досвід та кипуча енергія могли б допомогти налагодити нормальну підготовку до проведення футбольної континентальної першості. Але Борис Вікторович — особистість зело конфліктна. А його вимушений партнер Суркіс — у переліку особистих ворогів посідає друге місце після Юрія Луценка і перед Сергієм Льовочкіним. Є підозри, що всю свою майстерність комбінатора і весь свій досвід організатора віце-прем’єр може використати на війну із головою Федерації футболу.
Новий віце-прем’єр не втратить нагоди, якщо така трапиться, побуцатися з Льовочкіним, Бойком, Табачником, Тігіпком (список можна продовжити). Але заради інтересів бізнесу (свого й ахметовського) він може піти на різні компроміси. І, практично, з ким завгодно.
Віце-прем’єр-міністр
Володимир СІВКОВИЧ
49 років. Місце народження — с. Гостра Могила Київської обл. Спочатку — військовий. За плечима Київське вище військово-інженерне училище зв’язку. Має економічну освіту, а 2005-го закінчив Київський університет права НАН України. Координувати діяльність силовиків по лінії Кабміну депутата від ПР поставили не лише тому, що він тямить на зв’язку, юриспруденції й економіці. Сівкович багато років пов’язаний зі спецслужбами: відразу після училища потрапив у військову контррозвідку КДБ СРСР; на початку 90-х повернувся з Німеччини; опинився в розпорядженні СБУ і, практично ані дня не працюючи, звільнився в чині майора. Схоже, Володимир Сівкович досі у власній ієрархії Луб’янку ставить вище за Володимирську. Мастодонти спецслужб ставляться до Володимира Леонідовича поблажливо. Аматори — роззявивши рота, дослухаються слів шанувальника конспірології.
Віце-прем’єр — не безсрібник. У нього є бізнес-проекти — земельні, будівельні, але він їх радше лобіює, ніж веде. До грошей не жадібний. Добрий психолог, спостережливий, комунікативний. Різкий у судженнях, але здатен визнавати помилки, якщо «занесе».
Сівкович — досвідчений політик і розуміє, що посада віце-прем’єра — це радше почесний приз, аніж реальні можливості впливати на нібито підпорядковані міністерства та відомства. Своєю появою в уряді він почасти зобов’язаний Андрію Клюєву, у тісних стосунках із яким перебуває досить давно. Звісно, Володимир Сівкович хотів би обійняти пост глави Служби безпеки. Але Валерій Хорошковський задовго до перемоги Януковича викупив опціон на цю посаду. У Володимира Леонідовича була можливість очолити зовнішню розвідку. Керівник якої, Микола Маломуж, уже побував у кабінеті президента. Але Сівкович — реаліст: ось уже кілька років як він не спілкується з нинішнім главою АП Сергієм Льовочкіним. Працювати на кошик, маючи фільтром між собою і президентом опонента, Сівкович не захотів. Про своє призначення в уряд Володимир Сівкович дізнався в останній момент. І, гадаємо, ще сам не придумав, які реформи він має намір ініціювати в силовому блоці. То навіщо нам ворожити?..
Віце-прем’єр з питань АПК
Віктор СЛАУТА
Міністр аграрної політики
Микола ПРИСЯЖНЮК
Відновивши посаду аграрного віце-прем’єра, Партія регіонів повернулася до вже апробованої нею форми управління аграрно-промисловим комплексом. І водночас нагадала: Україна все-таки аграрна держава! Тому навіть якби у Миколи Азарова було вдвічі менше заступників, і в святій трійці знайшлося би місце для Віктора Слаути.
Він уже вдруге омивається однією і тією ж посадовою водою, оскільки в уряді 2007 року також курирував аграрний сектор. А до цього рівно рік керував як міністр аграрної політики у першому складі Кабміну Януковича.
У велику політику Віктор Андрійович увійшов 2002 року із посади заступника донецького губернатора Віктора Януковича. Тоді він потрапив до парламенту за списком пропрезидентського блоку «За єдину Україну!», будучи членом Аграрної партії. А незадовго до виборів до Верховної Ради 2006 року остаточно перейшов у Партію регіонів.
Власне, Віктор Слаута змолоду пов’язав долю із сільським господарством. Після закінчення Харківського сільськогосподарського інституту ім. Докучаєва починав агрономом і доріс до голови колгоспу. Далі — партійно-господарська діяльність.
Отой вишкіл, збагачений економічними знаннями, і зробив 58-річного Віктора Слауту професіоналом найвищого гатунку, можливо, дещо і жорстким, але в селі інакше не можна. Віктор Андрійович не противиться ринковим відносинам в аграрній сфері. Проте в пікові періоди «заспокоює» їх здебільшого адміністративними методами. Вважатимемо це вадою сучасного топ-менеджера.
Його голос було чути й тоді, коли він мав доступ до високих трибун, і в останні два з половиною роки, коли, міністром аграрної політики в тіньовому уряді Януковича, працював у комітеті ВР з питань аграрної політики та земельних відносин.
Допоки лобіювати інтереси аграрної галузі вдавалося. Незважаючи на те, що аграрний тандем Слаута—Мельник не можна було назвати ідеальним хоча б через партійно-політичні розбіжності. Цього разу урядові «формувальники» начеб підібрали оптимальну пару: Слаута — віце-прем’єр, Присяжнюк — міністр аграрної політики. Обоє — однопартійці, регіонали. Ріднить їх і те, що обох зростили селянські родини, батьки обох — агрономи.
Одначе поліщук Микола Присяжнюк звернув із сільськогосподарської стезі, свідомо «завалив» вступні іспити до аграрної академії, щоби реалізувати дитячу мрію — стати будівельником. Після закінчення Української академії державного управління його призначили першим заступником голови Житомирської державної адміністрації. До слова, Микола Володимирович у недавніх виступах перед земляками мріяв повернутися до них губернатором.
Якихось значущих висот в аграрній сфері Микола Присяжнюк не досягнув. Поки в
2006-му, як голову Житомирського регіонального відділення Партії регіонів, його не обрали народним депутатом, а згодом — головою парламентського аграрного комітету. Та й бізнесові інтереси Миколи Володимировича, які прокинулися із розвалом Союзу, в основному пов’язані, як свідчать поінформовані джерела, здебільшого з нерухомістю. Йому приписують володіння частиною гранітних кар’єрів, пилорам на Житомирщині.
Хай там як, а різати доведеться по-живому. І Віктор Андрійович, і Микола Володимирович розуміють, що колегіальності навіть за 11 заступників у МінАП бракувало. Отже, скорочення керівного апарату неминуче. Як кадрове, так і фінансове.
І в такому урізаному варіанті аграрним чільникам уже завтра слід розпочинати весняно-польові роботи. «Майбахом» не зореш — не засієш! Як і не будеш ситим зі Стабілізаційного фонду... Аграрії потребують і мінеральної поживи, і солярки, і щонайперше — фінансування. Бодай на здешевлення кредитів, за якими вони так скучили.
Не виключено, що міністр, набивши руку на аграрному законодавстві, знаючи вузькі місця в АПК, заходиться «розшивати» їх, руйнувати налагоджені схеми, вибудувані попередником. Можливо, втратять бюджетні дотації птахівники, котрі за час державної підтримки міцно стали на крило. Але на місці старих можуть народитися і нові «бізнес-проекти».
Ласими для багатьох комерсантів, у тому числі й «горілчаних королів» — депутатів-регіоналів, видаються спиртові потоки державного концерну «Укрспирт». Його діяльність двічі прискіпливо анатомували на комітетських слуханнях, керівництво гостро критикували, лунали заклики до... роздержавлення монополіста.
Але не приватизованим градусом вимірюватимуть ефективність нової аграрної команди. Кожна галузь задихається у гамівній сорочці проблем. За сто днів хоч би послабити пута...
Декларація та біографія Присяжнюка
Декларація та біографія Слаути
Віце-прем’єр Сергій Тігіпко
50 років. Дуже промовистою характеристикою Сергія Леонідовича є його висловлення «Я ніколи не зарікаюся». Він енергійний, технологічний, всеїдний і
владолюбний.
Путівку у світ великих грошей йому дав Коломойський, «хрещеним батьком» у політиці став Лазаренко. Ще 1994-го він пішов позаштатним радником до Кучми. З 1997-го по 2000-й обіймав посади віце-прем’єра, а потім — міністра економіки. У 2001-му році мав шанс стати прем’єром, але програв боротьбу Кінаху. Через рік був обраний до Ради за списками «За єдину Україну!» Два роки очолював НБУ. У 2003-му його розглядали як наступника Кучми, заявляв про президентські амбіції. Але в 2004-му очолив виборчий штаб Януковича. Утік зі своєї посади після другого туру. Знайшовся у 2008-му, ставши співголовою Ради інвесторів при КМ. У 2009-му заявив про свою готовність увійти в уряд Тимошенко й оголосив про неучасть у президентських перегонах. Розглядався як кандидат на посади віце-прем’єра і глави НБУ. Висловлював готовність після виборів працювати і з Тимошенко, і з Януковичем. Критикував неконституційність створення коаліції, але погодився бути призначеним нею.
У призначенні Тігіпка почасти був зацікавлений Янукович. «Всунувши» його в Кабмін без команди (і, фактично, без повноважень), Віктор Федорович має шанс «поховати» другого за популярністю політика на Сході. Зацікавленість у призначенні Тігіпка виявляв Ігор Коломойський, який хотів мати свої «очі» у виконавчій владі. Посприяв приходові лідера «Сильної України» в КМ і новий голова АП Сергій Льовочкін.
Тігіпко покликаний курирувати економіку. Має непогану базову підготовку, але позбавлений механізмів впливу на ситуацію. Людей, на яких він міг би спертися, в уряді немає. У Кабміні Януковича виглядає чужорідним тілом. Він ініціативний, але боягузливий. Відстояти свою точку зору перед гарантом не здатний.
До «бронзового» призера останніх виборів не особливо прихильний прем’єр, він не є авторитетом для Цушка і навряд чи знайде спільну мову з Акімовою. Легко може стати жертвою потенційних бізнес-конфліктів між Коломойським і Ахметовим. У Партії регіонів (базовій структурі для коаліції й уряду) багато хто не може вибачити йому втечі часів Майдану.
Тігіпко — чудовий менеджер і ефективний лобіст. Його сфера — насамперед фінансовий ринок та страховий бізнес. У обставинах, які склалися, швидше за все, утрясатиме інтереси «Привату» і лобіюватиме власний бізнес. Цілком можливо, що проживе в цьому КМ недовго. Піклуватиметься про належне РR-супроводження будь-якої своєї ініціативи. А також про відшкодування втрат, пов’язаних із минулою кампанією.
Віце-прем’єр з питань регіональної політики Віктор ТИХОНОВ
61 рік, виходець з Луганська. Символічний перехід глави Луганської обласної ради (1998—2006) з команди Кучми в команду Януковича був освячений у 2004-му, коли Тихонов став одним з організаторів відомого з’їзду в Сєверодонецьку.
У тому, що фігурант кримінальної справи про сепаратизм курируватиме регіональну політику в державі, є певна частка іронії української історії. Але тільки не для самого Віктора Миколайовича. І до, і після відомих подій Тихонов залишається прихильником федералізму, який закликає не плутати з сепаратизмом. (Як це, за його словами, вийшло у слідчих, які згодом закрили справу.) Щоправда, його «Маніфест федералізму», який побачив світ у 2004-му, а був перевиданий у 2010-му, досі спричиняє дискусії навіть у середовищі соратників. Але водночас багаторічний досвід роботи в регіональному та місцевому самоврядуванні, головування в Конгресі місцевого самоврядування (2002), а також нинішнє керування Асоціацією регіональної та місцевої влади, під егідою якої співпрацюють обласні та районні ради України, дає підстави вважати, що він не випадкова людина в цій сфері. Мало того, дипломований економіст і юрист Тихонов, який бачить вирішення проблем роз’єднаної України в переході до федеративного устрою, апріорі не може не розуміти важливості проведення реформи місцевого самоврядування та децентралізації влади в державі.
«Сьогодні столиця — нахабна утриманка, яка оббирає регіони!» Цей, на перший погляд, різкий меседж нового віце-прем’єра насправді дуже доречно вписується в проект адміністративно-територіальної реформи, а також реформи місцевого самоврядування, уже розроблений у Кабміні Тимошенко за участі фахівців Асоціації міст України. Тестом для нового куратора регіональної політики стане його позиція стосовно цього проекту та команди, яка віддала йому два останні роки. Мабуть, це саме той випадок, коли наступність у владі може зекономити дорогоцінний час і стати запорукою однієї з обіцяних новим президентом реформ.
Проте Тихонов сьогодні позиціонується в партії, швидше, як виконавець, котрий навряд чи зважиться на різкі кроки без команди згори. Дехто схильний вважати також, що потрапляння Тихонова в урядову обойму ніяк не пов’язане з прагненням Януковича знайти людину, здатну на перетворення, а лише плата за зговірливість «луганських» та їхню злагоджену роботу на виборах. Тихонов, до того ж, — одне з утілень внутрішньокомандної технології Януковича: «розводь і владарюй». Особливо промовисто ця версія виглядає в контексті торішнього публічного конфлікту Тихонова і Колеснікова, в якому партія підтримала останнього. Ображений Тихонов, на відміну від кримчанина Кисельова, який пізніше зі скандалом відколовся від ПР, зумів проковтнути образу, приборкати емоції, утриматися в партії, а тепер ще й отримати посаду в уряді.
Міністр закордонних справ Костянтин ГРИЩЕНКО
56-річний кар’єрний дипломат, чий високий професіоналізм та інтелектуальний потенціал є загальновизнаним. К.Грищенко вже очолював МЗС у 2003—2005 рр. за прем’єр-міністра В.Януковича. І в президента міністр користується довірою.
І хоча ім’я Грищенка й називалося першим у числі претендентів на пост глави МЗС, ще в четвер уранці депутатам роздали біографію П.Порошенка. Його призначення в МЗС лобіювали В.Литвин і М.Азаров. А не останню роль у тому, що Янукович усе ж зупинив свій вибір на Грищенкові, відіграли активні лобістські зусилля С.Льовочкіна, до групи якого формально належить і новий міністр закордонних справ: глава АП вважає, що фігура нинішнього керівника МЗС буде позитивно сприйнята на Заході.
Складно спрогнозувати, як Грищенко поведеться на посту міністра закордонних справ. Він усвідомлює, наскільки це важкий тягар. І не тільки з огляду на складність поставлених завдань: вони якраз викликають у нього професійний азарт. Складно спрогнозувати тому, що незрозуміло, якою буде політика Януковича. А от демаршів від нового міністра чекати не слід. Він, нехай і не публічно, впливатиме на формування політики: Грищенко з тих, хто активно й жорстко бере участь у дискусіях, але після ухвалення рішень беззастережно їх виконує і по можливості популяризує.
Сьогодні міністру доведеться рахуватися і з тим, що зовнішня політика стала серйозним електоральним чинником. І будь-яка необережна дія може мати серйозні внутрішньополітичні наслідки. Тому Грищенко швидше за все буде людиною балансу, для якої найголовніше — практицизм зовнішньої політики.
Новий глава МЗС вигідно вирізняється
з-поміж багатьох своїх попередників тим, що не має конфлікту з АП і має вихід на президента. (Ложку дьогтю в ці медові стосунки може внести давній недруг Грищенка А.Орел, якщо отримає офіційний статус в адміністрації Януковича.) До того ж у нового міністра широкі кадрові простори: цього року планово мали замінити 36 послів. І Ющенко перед другим туром звільнив ще кількох глав посольств. Відтак МЗС очікує справжня кадрова пертурбація.
Безумовно, Грищенка буде задіяно у виробленні лінії на ключовому напрямі української зовнішньої політики — російському. Останні півтора року він працював послом у Росії і краще за багатьох членів нового уряду знає цю країну, її керівництво, менталітет росіян. Про який докладно написав у своїй статті «Україна — Росія: людина і держава» («ДТ», №43, 7—13 листопада, 2009 р.). Грищенко відкрито не приймає того, що зробили з демократією в сучасній Росії. І не соромиться публічно зустрічатися зі своїм старим другом, екс-прем’єр-міністром і опозиціонером Михайлом Касьяновим. Тож не дивно, що в Москві Костянтина Івановича недолюблювали.
Але Грищенко, котрий удома розмовляє з рідними українською, — людина компромісу. А будь-який компроміс має свою ціну — принципи. Швидше за все на посту глави зовнішньополітичного відомства Грищенко пожертвує символами заради практики: для нього слова значать мало, коли треба вирішувати конкретні економічні питання. А з тих кар’єрних дипломатів, які в різні роки очолювали МЗС, Грищенко, мабуть, краще за всіх уявляє, в чому полягають інтереси великого бізнесу, і при цьому знайомий зі світовими економічними тенденціями не гірше, ніж із дипломатичним протоколом. Що в кризовій ситуації — не остання річ.
Міністр оборони Михайло ЄЖЕЛЬ
Цього разу сліпий «снаряд» скосив Олександра Кузьмука. Стосовно нього, як і стосовно Петра Порошенка, Віктор Янукович вчинив вкрай неетично: роздані для депутатського затвердження документи були відкликані за годину до голосування. Кандидатура Єжеля, який замінив Кузьмука, стала шоком для всього оточення президента.
57 років. Народився в селі Слобода-Ялтушківська Вінницької області. Нахімовець; закінчив командний факультет Військово-морської академії. На «краю» Союзу — командир дивізії протичовнових кораблів Тихоокеанського флоту. З 1993 року — у лавах Збройних сил України. Випускник Академії Збройних сил України. 1996—2001 роки — заступник міністра оборони України — командувач ВМС ЗСУ. Указом президента України від 6 жовтня
2003 р. був звільнений у запас із військової служби за станом здоров’я. З червня по грудень 2007 року — радник прем’єр-міністра В.Януковича. У лютому 2008-го міністр оборони
Ю.Єхануров призначив його головним інспектором МО України.
У 2003 році М.Єжель був звільнений із ВМС України у зв’язку зі скандалом, пов’язаним із оглядом об’єктів Балаклавської бухти президентом Л.Кучмою, який несподівано змінив стандартний маршрут і заїхав у військові частини, не заплановані для відвідин Головковерхом. Тоді ж президент заявив, що більша частина державного майна на цих об’єктах розграбована, а люди живуть і працюють у жахливих умовах. На доважок до цього Генеральна прокуратура України порушила щодо адмірала кримінальну справу. М.Єжелю приписували реалізацію кіпрській фірмі танкерів «Макіївка» і «Керч» за заниженою ціною; фрахтування суховантажного транспорту «Горлівка» для перевезення мандаринів із Батумі в Україну і його заправку; продаж за заниженою ціною рефрижераторного транспортного судна «Ялта»; тринькання на представницькі витрати 5 млн. грн. Кримінальна справа завершилася нічим.
А ще колишній адмірал запам’ятався севастопольцям спільними з російським Чорноморським флотом парадами, бурхливими застіллями та балами з російськими друзями.
Можливо, що й призначення М.Єжеля на цю посаду було пролобійоване під час останнього візиту Януковича в РФ для зняття підвищеної останніми роками напруженості навколо перебування на території України Чорноморського флоту РФ і нормалізації відносин флотів двох держав. Не виключено також, що на новопризначеного міністра ляже завдання підготувати суспільну думку про пролонгацію перебування російського флоту в Криму після 2017 року.
Природно, що М.Єжель у зв’язку з відсутністю досвіду роботи в політиці, зіштовхнеться з проблемами діяльності міністра оборони як політичної постаті у сфері реалізації військово-політичних інтересів України. Водночас йому навряд чи вдасться змінити плачевний стан армії і посилити обороноздатність країни. По-перше, катма грошей. По-друге, бракує знань: флот — це ще не вся армія. По-третє, найімовірніше, бізнес-інтереси новопризначеного міністра оборони превалюватимуть над реалізацією завдань із реформування Збройних сил. Можна припустити, що «основним напрямом удару» для М.Єжеля стане сфера державних закупівель продовольства для харчування солдатів, якою він «цікавився», перебуваючи на посаді головного інспектора Міноборони, квартир, палива та речового забезпечення для Збройних сил, розпродажу військового майна і майна держпідприємств Міноборони. Навряд чи й заступники М.Єжеля потішать Збройні сили своїм високим «професійним» рівнем, бо перші прикидки дозволяють стверджувати, що на ці ключові посади буде призначено осіб, які не дуже тямлять на військовому будівництві, зате мають необхідні якості для комерціалізації управлінських процесів у Міноборони.
Міністр охорони навколишнього природного середовища Віктор Бойко
49 років. Віктора Бойка було внесено до списку в останній момент замість Миколи Шершуна, який відмовився обійняти цю посаду. У попередньому уряді Віктор Олексійович працював заступником міністра аграрної політики України (з березня 2009 р.). Ще раніше — в 2004—
2006 рр. — був заступником голови парламентського комітету з екологічної політики.
За базовою освітою — інженер-електрик. У 1999 р. став генеральним директором Українського ВО «Агромаш». З травня по вересень 2005 р. обіймав посаду голови Держрезерву. До речі, залишаючись при цьому народним депутатом. Після закінчення депутатського строку майже три роки, поки не призначили заступником керівника аграрного відомства, перебував у кадровому резерві державної служби.
Шлях до політичного олімпу новопризначеного головного еколога досить звивистий. Віктор Бойко прийшов у парламент у 2002 р. за підтримки провладного блоку «За єдину Україну» по 102-му виборчому округу (Кіровоградська область). Йому вдалося перемогти з доволі скромним результатом (16,14%) і мінімальним відривом від найближчого конкурента (1,5%). Експерти вважають, що якби не адмінресурс і активна агітація місцевого керівництва, то парламентського крісла йому б не бачити. Як свідчить офіційний сайт Верховної Ради, за чотири роки «відсиджування» в парламенті голос Віктора Бойка чули там усього чотири рази. За даними «Лабораторії законодавчих ініціатив», самостійно Віктор Олексійович не підготував жодного законопроекту. Не вирізнявся старанністю і на ниві підготовки депутатських запитів в інтересах виборців. Його місце під час пленарних засідань часто пустувало — напевно, за бізнес-інтересами на парламентську роботу часу не вистачало. Раніше преса повідомляла про скандал із тендером на закупівлю пального в держрезерв. У ньому фігурувала фірма, засновник якої — дружина глави Держкомрезерву. Слідство небезпідставно запідозрило змову між керівництвом Держрезерву та учасниками тендера. Було порушено кримінальну справу, проте від серйозних неприємностей В.Бойка врятував депутатський мандат.
За чотири роки свого депутатства Віктор Бойко поміняв чотири фракції: встиг побувати бійцем «Єдиної України», депутатських груп «Народний вибір» і «Центр», поки не приєднався до фракції Народної партії, яка перебуває під крилом спікера Володимира Литвина, котрий його і пролобіював у нинішній уряд.
Міністерство ресурсне — це зрозуміло. А що стосується реформ, то тут новопризначений керівник, що називається, чистий аркуш. Що напише Василь Хмельницький і іже з ним, те і буде зроблено. А так як перший пакет документів, який запросив новий міністр, стосується не екологічного моніторингу, а Сахалінського газоконденсатного родовища (Харківська обл.), то сумнівів у тому, хто буде замовляти «екологічну політику», не виникає.
Міністр палива та енергетики Юрій БОЙКО
Ю.Бойку двічі вдалося ввійти в одну й ту ж ріку — цю посаду він уже обіймав в уряді В.Януковича (2006—2007 рр.).
52 роки, уродженець Горлівки (Донецька область). Закінчив Московський хіміко-технологічний інститут ім. Менделєєва. Працював на Рубіжанському казенному хімзаводі «Зоря», очолював ВАТ
«Лисичанськнафтооргсинтез», ДП «Укрвибуххімпром», «Укртатнафту», створену на базі Кременчуцького нафтопереробного заводу. У 2002—2005 рр. — голова правління НАК «Нафтогаз України», перший заступник міністра палива й енергетики. З рук президента Л.Кучми отримав Героя України.
Ще будучи головою «Нафтогазу», активно намагався проявити себе в політиці, очоливши спочатку разом із Ю.Іоффе, а потім і самостійно Республіканську партію України (2005 р.). Однак на парламентських виборах 2006 р. програв. 2006-го вступив у Партію регіонів, за списком якої під 49-м номером і пройшов у парламент останнього скликання. Був членом комітету ВР із питань ПЕК. У опозиційному тіньовому уряді до останнього часу обіймав посаду глави Мінпаливенерго. У нинішньому уряді претендував на посаду віце-прем’єра з питань ПЕК і промислової політики. Але А.Клюєв його обійшов. І Бойку доведеться вдовольнитися тільки нафтогазовою галуззю. Тому що електроенергетику та «Енергоатом» курируватиме Клюєв.
Саме в період роботи Ю.Бойка в «Нафтогазі» і Мінпаливенерго відбулися доленосні для галузі зміни. Зокрема, в ролі посередника на газовому ринку з’явилася компанія «Юралс Трансгаз», а потім її місце в схемі зайняла зовсім уже непрозора компанія-посередник «РосУкрЕнерго». Одночасно «Нафтогаз» втратив прямий договір на поставку газу з Туркменистану. Хоча, слід віддати належне, Юрій Анатолійович неодноразово відвідував Ашгабат. Але практично завжди в той же час там опинялася впливова і представницька делегація російського «Газпрому», котрий у результаті і перехопив український контракт на туркменський газ.
На внутрішньому ринку газу України тим часом було створено дочірню РУЕ компанію — ЗАТ «Укргаз-Енерго», котра отримала право забезпечувати газом найбільш платоспроможних споживачів — промисловість. Ця компанія була ліквідована рішенням суду лише 1 жовтня 2008 року. Та поки тільки формально.
Окрім того, заступник Ю.Бойка Ігор Воронін успішно очолив наглядові ради майже 25 обл- і міськгазів, отримавши таким чином можливість впливати на дії регіональних підприємств із газопостачання та газифікації. І коли було прийнято рішення про створення ДК «Нафтогазмережі», у грудні найактивніший опір цьому чинили саме контрольовані Вороніним облгази.
За часів головування Бойка у НАКу за його особистої участі нафтогазовий холдинг узяв і найбільші зовнішні кредити, котрі реструктуризували тільки наприкінці 2009 року.
Бізнес-інтереси Ю.Бойка природним чином неформально пов’язані з нафтогазовою галуззю. Зокрема, на переговорах у «Газпромі» він представляв інтереси власників РУЕ. А також, будучи держчиновником, на порушення українського законодавства, у 2004 році входив у координаційну раду «РосУкрЕнерго».
Достеменно знаючи галузь і навіть маючи уявлення, яких реформ вона потребує, Ю.Бойко, слід гадати, зміг би плідно попрацювати на цій ниві. Якби захотів. І якщо бізнес-інтереси його партнерів не візьмуть гору. Адже Д.Фірташ («РосУкрЕнерго») та І.Воронін («Укргаз-Енерго» та облгази) навряд чи відмовляться від своїх намірів повернутися в газову схему.
Ю.Бойко — як куратор нафтогазової галузі — для В.Януковича був безальтернативним, тому що тільки з ним у новому українському уряді Москва погоджувалася вести «багатошарові» переговори щодо газу. Януковичу навіть довелося заплющити очі на те, що як професійний перемовник і конфідент, Ю.Бойко влаштовує В.Путіна більше, аніж новий президент України.
Міністр транспорту і зв’язку
Костянтин ЄФИМЕНКО
34-річний політик — депутат Київської облради від БЮТ. Не лякайтеся, це не «ширка» — тільки прагматизм в українському виконанні.
Костянтин Олексійович представляє зовсім не ЮВТ, він за іншою квотою — пана Литвина. Формально. Як і перед цим він за нею ж потрапив в «Укртрансгаз» (незважаючи на протидію глави «Нафтогазу» Олега Дубини).
Новий міністр молодий, гнучкий, прагматичний... і готовий працювати під будь-яким прапором.
У нього навіть є невеличкий транснаціональний бізнес. Крім контрольованого ним білоцерківського підприємства з виробництва гальмівних колодок ВАТ «Трибо», його структури (уже в часи Ющенка) придбали схоже підприємство в Росії — ВАТ «Уральський завод автотекстильних виробів».
Принаймні питання з колодками в Мінтрансі вже вирішене. Як і дружба із сусідами. Втім, досі вся його власність (чотири компанії у двох країнах) давала йому досить скромний офіційний дохід — торік трохи більше 100 тисяч доларів...
Зважаючи на те, що потоки Мінтрансу — це десятки мільярдів гривень, місце дуже «смачне». Досвід управління фінансами в міністра є, навіть своя «Консалтингова фінансова компанія» є. Але не в цьому його заслуги.
Цікаво, що практично до самого призначення основним претендентом на роль транспортного міністра вважався Володимир Козак. Його Віктор Федорович возив із собою в Москву й відрекомендував Путіну як «міністра і директора «Укрзалізниці». Запасним варіантом був універсальний Василь Джарти. Проте, як кажуть джерела, ситуацію змінив Василь Хмельницький, ставлеником якого і вважають нового міністра. Адже фракція БЛ не висувала ніякого Єфименка. Ім’я «заповнювача» квоти Януковичу телефоном сказав не Литвин, а особисто В.Хмельницький.
Поки що новий міністр у представленні особливо відзначив підготовку до Євро-2012 взагалі і львівський аеропорт, зокрема. Тут йому офіційний куратор — Б.Колесніков — усе правильно пояснить.
Однак ключовим питанням стане — «хто і як контролюватиме «Укрзалізницю»?» (майже 40 мільярдів обороту і рентабельної роботи навіть під час кризи) — об’єкт, який генерує левову частку фінпотоків міністерства. Чи отримає міністр карт-бланш, не зрозуміло. Але без «зобов’язонів» тут не обійтися.
Ще одна вічно гаряча тема — контроль над морськими портами.
За зв’язком стежити, схоже, вже пізно.
Втім, «смачних» місць не бракує... як і охочих їх понадкушувати. Тут би в охочих не заплутатися — які там реформи?!
Нині міністра вважають технічним представником Хмельницького. Влаштовує його така роль чи все ж прокинуться амбіції — побачимо.
Міністр промислової політики
Дмитро Колєсніков
38 років. До призначення очолював підкомітет з питань доходів державного бюджету парламентського бюджетного комітету.
Член Партії регіонів, за списками якої (під №147) обраний у парламент останнього скликання.
Народився у Кривому Розі Дніпропетровської області. Навчався в Державній металургійній академії і Київському національному економічному університеті. Інженер-металург і економіст.
Одружений, виховує доньку. І хоча дівоче прізвище його дружини Головко, до колишнього глави Мінпромполітики Головка він стосунку не має (як і до К.Григоришина, швидше, до Р.Ахметова).
Практично вся кар’єра Д.Колєснікова пов’язана з підприємствами Кривого Рогу: меткомбінат «Криворіжсталь», потім ряд посад у ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (1995—2004 рр.), заступник директора із закупівель і логістики ВАТ «Південний ГЗК» (2005—2006 рр.), виконавчий директор ВАТ «Центральний ГЗК» (2006 р. — саме в цей період ГЗК був викуплений Р.Ахметовим).
Нетривалий час у 2006 році працював першим заступником голови виконкому Криворізької міськради. За рік до того став членом Партії регіонів.
У 2006—2007 рр. — перший заступник міністра промислової політики.
У галузі його оцінюють як хорошого фахівця гірничо-металургійного комплексу (ГМК).
Окрім Ріната Ахметова, пролобіював призначення Д.Колєснікова на посаду глави Мінпромполітики і керівник виборчого штабу Партії регіонів у Дніпропетровській області Олександр Вілкул, який сам тепер претендує на посаду губернатора Дніпропетровщини.
Немає сумнівів, що Дмитро Колєсніков добре обізнаний із проблемами і перспективами вітчизняного ГМК. Як і з інтересами в ньому донецької групи компаній Р.Ахметова. Питання в тому, над задоволенням чиїх інтересів працюватиме новий глава Мінпромполітики — державно-галузевих чи все ж таки приватних?
У Д.Колєснікова є й інший вибір, адже парафія Мінпромполітики — це не тільки гірничо-металургійний комплекс, а й ряд інших галузей промисловості, які також потребують розумного державного підходу. Поки що «фахівець подібний до флюсу». Хоча, кажуть, Колєсніков швидко вчиться.
Міністр культури і туризму
Михайло КУЛИНЯК
41 рік. Не новачок на вулиці Івана Франка. У статусі заступника міністра культури (курирував питання туризму та зв’язків із Верховною Радою України) працював ще за Юрія Богуцького (2006—2008).
З приходом Василя Вовкуна був змушений писати заяву за власним бажанням. Офіційний статус тіньового міністра культури Партії регіонів отримав тільки наприкінці 2009-го — останнім із призначенців.
Родом Михайло Андрійович із Західної України: місто Дрогобич Львівської області. Освіта: Київська державна консерваторія, спеціальність — скрипка, кваліфікація — викладач, артист камерного ансамблю, артист оркестру.
Кар’єра Кулиняка вибудувалася за пірамідальним принципом — сходження послідовне, але впевнене. На початку 2000-х — заступник директора з питань культури в ТОВ «Степ Ко». Потім — інструктор із культурно-масової роботи Об’єднаного профкому працівників апарату ДК «Укртрансгаз». Там досі згадують його яскраві корпоративи. З 2002-го по 2004-й — директор підприємства «УПК-ресурс».
Із березня 2004-го по березень 2005-го — помічник заступника міністра Кабінету міністрів. У суспільному сприйнятті — «людина Януковича». Довірчі стосунки пов’язують його і з Ганною Герман, яка замовила слово за Кулиняка перед босом. Утім, Ганні Миколаївні довелося нагадувати радше не про претендента (тут бійки особливої не було), а про існування самого міністерства.
Певний досвід роботи в лабіринтах Мінкульту, вочевидь, дозволить М.Кулиняку починати не з нуля, а з питань визначених... Швидше за все жертвами нової культвлади на вулиці Франка можуть стати заступник міністра Влад Корнієнко, орієнтований на БЮТ, а також Ганна Чміль, яка курирує кіно, що, у зв’язку з грядущим скасуванням податків, перетворюється на надзвичайну вигідну бізнес-лінію...
У стінах Мінкульту в зв’язку з пришестям Кулиняка покладають певні надії на його «адекватність», «неістеричність». Однією з програмних позицій міністра, вочевидь, стане тактика поєднання культурних гілок Сходу і Заходу. Особливий інтерес становить туристична сфера. Говорити про його здатність до самостійних кроків можна лише в контексті персонального погляду Віктора Федоровича — на ту чи іншу архіважливу культурну тему...
Міністр юстиції
Олександр ЛАВРИНОВИЧ
55-річний уродженець Овруча. Один із засновників Руху і головних ініціаторів великого рухівського розколу. Колишній в.о. голови ЦВК, недавній перший віце-спікер, парламентарій зі стажем, міністр юстиції в трьох урядах. Людина з непростим характером і складною політичною біографією. Блискучий правознавець-самоучка, на час отримання диплома юриста мав за плечима досвід розробки дуже складних нормативних актів. Досить тривалий час вважався одним із найвпливовіших гравців у команді біло-синіх, не будучи членом ПР. Може виявити характер — як член уряду Януковича виступав проти приєднання України до Єдиного економічного простору, всупереч волі прем’єра. Визнаний казуїст виборчих систем, знавець Конституції. Свого часу — один із найпослідовніших прибічників коаліції ПР і БЮТ, безпосередній учасник переговорного процесу. Розробник масштабного проекту конституційних змін.
Призначення Лавриновича було особистою ініціативою Януковича. Олександр Володимирович рівновіддалений від центрів впливу в ПР. Саме його хотіли бачити на чолі нової адміністрації президента противники Льовочкіна. Новий гарант високо цінує працьовитість, педантизм і професіоналізм Лавриновича. Але, як і раніше, вважає його чужим.
Профпридатність Лавриновича особливих сумнівів не викликає. Він міг би стати успішним реформатором, але в команді Януковича частіше виконує (і досить успішно) роль юридичного комбінатора. Швидше за все, Олександру Володимировичу доведеться стати гострою зброєю в боротьбі за відновлення владних повноважень нового господаря Банкової. Якщо Банкова спробує скасувати політреформу — вийти на перші ролі.
Бізнесом сам не захоплюється. Навіщо? Адже є син. У сина юрфірма. А у фірми — бренд «Лавринович і партнери»...
Лавринович — персонаж потайний, підозріливий і обережний. На рожен не полізе, кривд не вибачить. Чимало регіоналів його підсвідомо побоюються. Здатний піти на конфлікт, але, як правило, у тому разі, якщо надійно прикриє тили. Зайвого не скаже, завдасть удару один раз і в потрібне місце. Не забувши при цьому всміхнутися.
Амбіційний, хоча старанно приховує це. Обридлий Мін’юст — далеко не межа його поривань.
Міністр охорони здоров’я Зіновій МИТНИК
55 років. Зіновій Миколайович Митник у списку міністрів з’явився в останній момент, оскільки М.Азаров категорично відмовився бачити Т.Бахтєєву у складі свого уряду.
Зіновій Митник — випускник Львівського медінституту. Кар’єрними сходами піднімався повільно, але впевнено: починав дільничним лікарем у Коломийському районі Івано-Франківської області, працював головним лікарем інфекційної лікарні, потім очолив обласну клінічну лікарню.
Лікарів часто обвинувачують в аполітичності, у тому, що вони ухиляються від участі в громадському житті. Але Зіновій Миколайович якраз дуже активно пробивався на політичну орбіту. Почав із депутатства в міськраді Коломиї, потім працював в обласній раді і нарешті в 2002 році вирішив балотуватися до Верховної Ради. (Погодьтеся, з лікарями це трапляється не так часто.) Переїхати до столиці не вийшло — парламентські вибори він програв, у Коломийському окрузі тоді пройшов суддя Верховного суду, котрий представляв «Нашу Україну». Як втішливий приз З.Митник отримав посаду заступника губернатора Івано-Франківської області, а невдовзі йому запропонували крісло головного лікаря однієї київської лікарні. Посади, звісно, за багатьма параметрами зовсім непорівнянні, але Зіновій Миколайович віддав перевагу посаді головлікаря. Злостивці стверджують, що причина того не стільки любов до практичної медицини, скільки статус самої клініки — елітна лікарня «Феофанія» надає не тільки медичну допомогу VIP-персонам, а й чималі преференції її керівництву — цього разу посада головлікаря «Феофанії» ішла в одному пакеті з посадою заступника міністра охорони здоров’я.
Наші джерела стверджують, що політична діяльність З.Митника залишила свій слід на його малій батьківщині: коли 1998 року його було обрано головою Івано-Франківської обласної ради, багато рішень облради виявилися не до вподоби тодішньому Кабміну і викликали шквал критики. Це, зокрема, стосувалося угоди уряду з російським «Газпромом» про створення АТ «Газтранзит», а також проблем, що виникли у зв’язку з процесом приватизації знаменитого концерну «Оріана» (Калуш). Не менш резонансною була ініціатива облради про заборону діяльності Комуністичної партії на території окремо взятої Івано-Франківської області (наприкінці 1999 року на сесії було ухвалено рішення про зняття з реєстрації всіх структур КПУ).
У МОЗ З.Митнику дісталися ті напрями, за які орденів не дають, — первинна медична допомога і сільська медицина. Але «Феофанії» криза не торкнулася — аудитори стверджують, що за останні роки на обладнання для цієї лікарні було виділено стільки ж коштів, скільки для всієї бюджетної медицини країни.
Рівно два роки тому тоді щойно призначений міністр охорони здоров’я В.Князевич обіцяв, що невдовзі українські клініки досягнуть рівня «Феофанії», а сама VIP-лікарня обов’язково стане доступною для всіх громадян країни. Сподіваємося, що новому керівнику МОЗ вистачить здоров’я впоратися із цим завданням.
Міністр внутрішніх справ
Анатолій МОГИЛЬОВ
55 років, народився в Петропавловську-Камчатському. Перша професія — учитель фізики. Закінчив Слов’янський педінститут (Донецька область), працював у школі цього ж міста. Після армії змінив школу на інспекцію у справах неповнолітніх Слов’янського РВВС, де пройшов шлях до посади заступника начальника райвідділу. Закінчив Українську академію внутрішніх справ, п’ять років очолював Артемівський міськвідділ міліції, потім стільки ж — Макіївський. Це було вершиною його природного просування кадровими щаблями. Далі його кар’єру рухали політика і земляцтво.
Рішення про останнє призначення Могильова, як стверджують джерела, було прийнято в останні хвилини. Серед здобувачів цієї посади раніше називали також М.Джигу, М.Корнієнка, В.Джарти. До 12.00 четверга значилася також кандидатура начміліції Донецької області М.Купянського, проте Янукович особисто зупинив вибір на кандидатурі Могильова. Можливо, що в такий спосіб було дотримано урядової квоти В.Джарти, якого також в останній момент відтіснив від посади глави МНС Н.Шуфрич.
Після помаранчевої революції Могильов звільнився з органів через хворобу. У лютому 2007-го виник у Криму — начголовкому, полковником на генерал-лейтенантській посаді. «Макіївські гуляють!» — писали в той час кримські ЗМІ. Куратором автономії від ПР тоді був Антон Пригодський, в останній рік його змінив також виходець із Макіївки Василь Джарти. Останнього вважають головним локомотивом стрімкої кар’єри А.Могильова.
«Могильовський» період у кримській міліції позначений кількома скандалами. Найгучніший — застосування спецзасобів під час виконання рішення суду про знесення будівель торгівців на плато Ай-Петрі, жорстоке побиття репатріантів та вогнепальне поранення одного з них. Були також спроби приватизувати майно будуправління головкому МВС та непевні історії зі створенням «профспілки працівників МВС», які отримали великі ділянки землі нібито під будівництво житла для міліціонерів.
Публічні міркування А.Могильова про «гуманність» та виправданість депортації кримських татар і німців відгукнулися вже після призначення міністром. Лідер меджлісу М.Джемілєв має намір домагатися порушення кримінальної справи за розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Коли Могильов став начальником кримського штабу В.Януковича, Луценко звільнив його з органів внутрішніх справ через несумісність із заняттям політикою.
Міністр праці та соціальної політики
Василь НАДРАГА
51 рік. Виходець із Луганська, за першою освітою — вчитель історії. Досвідчений апаратник, у 80—90-х роках пройшов школу комсомолу та господарчої роботи, дослужившись 1998 року до заступника глави Луганської обладміністрації з політико-правових питань. Із 1996-го по 2004-й — у тодішній партії влади, НДП (із
1998-го — член політради).
Поворотним пунктом у кар’єрі Василя Івановича стало призначення в грудні 1999 року начальником обласного управління Пенсійного фонду України. З цієї посади в 2002-му починається його «похід на Київ»: висунутий блоком «За ЄдУ!», Надрага стає депутатом ВР, членом групи «Народний вибір», а в 2004—2005 рр. — уповноваженим представником групи «Союз». У комітеті у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів очолює підкомітет у справах пенсіонерів і пенсійного забезпечення. Саме в ті роки, коли розробляли і приймали нинішнє пенсійне законодавство.
Узимку 2005-го В.Надрага переходить у фракцію Народної аграрної, пізніше — Народної партії і з «литвинівцями» йде на вибори
2006 р. Але Блок Литвина того разу не проходить у парламент.
Починаючи з вересня 2006-го кар’єра В.Надраги пов’язана з очолюваною Юрієм Бойком Федерацією роботодавців України (перший заступник гендиректора, а з червня 2009-го — генеральний директор).
Призначений на пост міністра праці та соцполітики за квотою фракції Литвина. Претендентів на цю посаду було кілька. Найбільш прохідним вважався головний «трудовик» Партії регіонів Михайло Папієв, якому в результаті дістався Пенсійний фонд України. Ходили також чутки про призначення комуніста Петра Цибенка.
З березня 2009-го В.Надрага — голова правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і член правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Тобто впритул наблизився до управління серйозними фінансовими потоками.
З цього погляду запитання, чи має нинішній міністр власний серйозний бізнес, видається безтактним. Як усім відомо, найкращий бізнес робиться на державних фінансах. А наші соцфонди — які є непрозорими й використовують величезні кошти на себе, рідних, — до цього особливо спонукають.
Чи продовжуватиме В.Надрага лобіювати інтереси роботодавців? У явній формі — навряд чи. Чи кинеться на амбразуру непопулярних, але вкрай необхідних реформ? Здається, це не в стилі досвідченого апаратника. Але галасу навколо реформ буде багато.
Міністр ЖКГ Олександр ПОПОВ
49 років, екс-мер Комсомольська стоїть осібно в команді регіоналів. Не притягувався. Не помічений. Його політичну кар’єру, піком якої стала посада міністра ЖКГ у Кабміні Януковича в 2006—2007 рр., «приперчує» хіба що рядок в автобіографії про службу в органах державної безпеки (1987—1993 рр.). Але кажуть, що саме цей досвід дав Попову можливість «бачити» людей наскрізь, а також здатність налагоджувати надійні і грамотні комунікації в команді.
У результаті за Поповим закріпилася репутація одного з найуспішніших мерів (керував 50-тисячним Комсомольськом понад 13 років і провів там реформи), компетентного міністра («з нуля» піднімав Міністерство ЖКГ після його відділення від Мінрегіонбуду), а також одного з небагатьох народних депутатів, які пишуть законопроекти. Так, Попов є автором низки концептуальних документів — проекту Житлового кодексу, законопроектів про передачу об’єктів ЖКГ в оренду та концесію, про державне регулювання у сфері житлово-комунальних послуг та ін.
Тому дубль Олександра Павловича на посту міністра ЖКГ навряд чи когось здивував. До того ж цей портфель у силу його специфічності ніколи не мав великого попиту (сьогодні в підприємств ЖКГ 11 млрд. боргів!). Мало того, Попов обіймав цю посаду в опозиційному уряді Януковича. Згідно з уже озвученими заявами міністра, він має намір виконувати власну програму реформування, яку пропонував іще в 2007 році. Попов є прихильником нової системи кредитування галузі, де місцеві органи влади та підприємства ЖКГ у разі виходу на стабільні фінансово-економічні показники зможуть отримувати дешеві кредити для придбання сучасного устаткування та впровадження енергозберігаючих технологій. Ідеться про істотне зниження відсоткових ставок, а також зобов’язання держави погашати частину тіла кредиту. Ті ж підприємства, які не зможуть виплисти самостійно і яким держава давно списує борги, Попов пропонує віддати в концесію чи оренду, зокрема, й іноземному капіталу.
Мало того, свого часу Попов пояснював, що в такий спосіб можна залучити в галузь більш як 80 млрд. грн. При тому, що бюджетні кошти становитимуть лише одну третину цієї суми. Решта — дешеві гроші міжнародних організацій. Реалізація такої програми, на переконання Попова, уже впродовж чотирьох років забезпечить Україні абсолютно інше ЖКГ. Усі ці два роки Попов виступав із критикою на адресу уряду, профільного міністерства та парламентської коаліції, котрі проігнорували його закон про концесію, а також відкрили шлях до несправедливої приватизації підприємств галузі, які стали через мінімальне фінансування практично банкрутами.
Міністр сім’ї, молоді і спорту
Равіль САФІУЛЛІН
Якщо Бориса Колеснікова заведено вважати правою рукою Ріната Ахметова, то Сафіулліна часто називають лівою.
55-літній уродженець Макіївки, лікар за освітою, шість років обіймав посаду першого віце-президента ФК «Шахтар». Давній знайомий Ріната Леонідовича був виконробом клубної перебудови, затіяної олігархом. Виконавчий і енергійний Сафіуллін — випробувана зброя Ахметова в давній боротьбі з Григорієм Суркісом за місце під футбольним сонцем. Колесніков зазвичай був «словом» власника «Шахтаря»: він озвучував те, що хотів би сказати про Григорія Михайловича Рінат Леонідович. Сафіуллін був «справою». З
2002-го він очолював Професійну футбольну лігу (ПФЛ) — головний механізм Ахметова в боротьбі з Федерацією футболу (ФФУ), очолюваною Суркісом. Наприкінці 2007-го ще один «футбольний» олігарх зажадав відставки Сафіулліна з посади ПФЛ, оскільки той «не впорюється зі своїми обов’язками і ганьбить український футбол». Наприкінці 2008-го Равіль Сафович рекомендував на посаду глави ліги Станіслава Сироту, якого згодом сам звинуватив у розкраданні коштів організації. Сирота звинувачення відкинув і заявив: «Зазвичай злочинець підкидає докази тому, хто має стати цапом-відбувайлом. Саме Сафіуллін публічно заявив про розкрадання коштів, спрямованих на реконструкцію НСК «Олімпійський».
Сафіуллін — креатура Ахметова, і його претензії на посаду профільного міністра, наскільки відомо, ніким не ставилися під сумнів. Хіба що засмученим екс-міністром Віктором Коржом. Депутат трьох скликань і досвідчений футбольний функціонер Равіль Сафович чудово обізнаний і зі спортивним закуліссям, і з політичною кухнею. В уряді Азарова (та ще при фактичному кураторі Колеснікову) він почуватиметься цілком комфортно. Створюючи максимум дискомфорту Суркісу. Маючи в Кабміні «футбольний» тандем, Ахметов може реалізувати давній план, вигнавши Суркіса з футбольного олімпу. Зашкодити цьому здатні тільки дві обставини. По-перше, нелюбов УЄФА до скандалів у національних футбольних господарствах. І підтримка, яку поки що забезпечують главі ФФУ Коломойський та Ярославський.
Колишній лікар-гігієніст — блискучий охоронець чужих інтересів, але його реформаторські здібності — під сумнівом. Проте, здається, такого завдання перед ним ніхто й не ставив. Усі навколоспортивні потоки відтепер перебуватимуть під наглядом. «Молодь» залишиться безпритульною, а «сім’я» — сиротою.
Сафіуллін обережний, що не заважає йому бути жорстким. Він — дисциплінований і послідовний виконавець волі Ахметова.
Міністр освіти і науки Дмитро ТАБАЧНИК
Одна з найодіозніших постатей у вітчизняній політиці. Цинічний, безпринципний, користолюбний, марнославний, дріб’язковий. У ньому органічно поєднуються підлабузництво й зарозумілість. Здібний публіцист. Невтомний комбінатор. Еталонний взірець українофобства. Один із творців успіху Кучми, перший глава його адміністрації, організатор безлічі придворних інтриг, іноді досить успішних.
У стані біло-синіх Табачника мало хто шанує. Борис Колесніков, наприклад, дозволив собі обвинуватити його в крадіжці музейних експонатів. Противників призначення Табачника було вдосталь навіть серед регіоналів. Боючись залишитися без посади, він підключав і впливових московських знайомих. Але вирішальним виявилося слово Миколи Азарова, що його майбутній прем’єр замовив перед Януковичем.
Разом із братом Михайлом володіє досить успішним бізнесом. Цікавиться всім, що дає дохід, — торгівлею, будівництвом, рекламою, фінансами.
Відкрито виступає за розширення використання російської мови в Україні. Противник системи незалежного зовнішнього оцінювання випускників та інших освітніх новацій, впроваджуваних Станіславом Ніколаєнко та Іваном Вакарчуком. Цілком імовірно, що розпочаті його попередником освітні реформи буде ревізовано.
Конфліктний, але боягузливий. Боїться відкритих сутичок із тими, хто сильніший. Але добре грає на чужих слабкостях.
Міністр Кабінету міністрів
Анатолій ТОЛСТОУХОВ
54 роки. Уродженець Донбасу — старожил у політиці, уперше став депутатом ВР ще в 1990-му. Один із засновників НДП. Був міністром Кабінету міністрів в уряді Пустовойтенка і двох Кабінетах Януковича. У часи Майдану — «комендант» заблокованого Кабміну, тиждень чергував у будинку на Грушевського, оточеному «помаранчевими барабанщиками». У листопаді 2004-го разом із Дмитром Табачником і Василем Моцним вимагав від керівництва газети «Урядовий кур’єр» випустити у світ номер з інформацією ЦВК про визнання Віктора Януковича переможцем другого туру президентських виборів.
Попри очевидні заслуги перед партією і лідером, Толстоухов не був головним претендентом на добре знайому йому посаду. Фаворитом вважався його колишній заступник по міністерству і колега по фракції Андрій Кравець. 36-річний Кравець зробив карколомну кар’єру. Його зірка зійшла тоді, коли кінотеатр «Зоряний», директором якого він був, перетворився на виборчий штаб Януковича. Бути Кравцеві міністром. Але втрутилися обставини. Скарбник, порадник і бізнесприкажчик Віктора Федоровича Антон Пригодський відійшов від делікатних справ, посилаючись на стан здоров’я. Його місце посів Кравець, після чого логічно очолив ДУС. Вакансія для Толстоухова відкрилася. Майже.
Толстоухову довелося витримати суперництво з іншим амбіційним персонажем, 42-річним членом фракції ПР Юрієм Каракаєм. Вирішальною стала наполегливість, з якою призначення Толстоухова відстоював Микола Азаров.
Толстоухов — чудовий орговик, хитрий і педантичний. Поступливість у ньому поєднується з упертістю. Свою справу він добре знає. Близький до нього політик так сказав про нього: «Він знайде що завгодно. І сховає так, що не знайдеш. Не бере зайвого. Але своє візьме завжди». Відкрито конфліктувати Анатолій Володимирович не стане ні з ким. Але босами визнаватиме тільки двох — Януковича і Азарова. Інші злізуть там, де сядуть.
Старий-новий міністр КМ (педагог-історик за освітою) захоплюється філософією, що завжди було об’єктом жартів з боку колег. Віднедавна поєднує приємне з корисним. Редакторство в журналах «Философская мысль» и «Практическая философия» спонукало його на серйозне заняття видавничим бізнесом. У чому він явно досяг успіху.
Русофіл.
Міністр економіки Василь ЦУШКО
Біографію Василя Цушка наводити начебто зайве — ну хто ж його не знає? Нагадаємо лише деякі моменти. Народився в 1963 р. у с.Надрічне Одеської області в сім’ї колгоспника. Закінчив Одеський сільгоспінститут, економіст. Депутат ВР чотирьох скликань, був членом Селянської партії, потім — СПУ і главою її фракції в парламенті. У 2005—2006 рр. — голова Одеської облдержадміністрації. У грудні 2006 р. очолив МВС, у вересні 2007-го подав у відставку, але формально зберіг посаду на час перебування на лікарняному.
Після тривалої відсутності В.Цушко з’явився на публіці, супроводжуючи В.Януковича в робочій поїздці до Одеси. Нинішнє призначення стало зворушливим підтвердженням того, що існує ще людська вдячність. В.Янукович голлівудського штурму Генпрокуратури не забув, запропонувавши місце в АП — куратором силового блоку. В.Цушко відмовився. Тоді, не без участі комуніста О.Ткаченка та солідарних бютівців С.Осики й А.Яценка, народилася нова ідея. Економіст, котрий тямить на тонкощах держзакупівель, — чим не міністр економіки? В.Цушко і С.Осика були співавторами горезвісного закону, що породив Тендерну палату — монополіста в системі держзакупівель. Після того як Янукович наклав вето на чергову «реінкарнацію» цього закону, для групи «батьків» ТПУ стало особливо важливо, хто визначатиме політику держзакупівель у Мінекономіки. До речі, Яценко про «вето» знав заздалегідь і зовсім не зажурився з цього приводу: закону про закупівлі немає, Цушко на посаді міністра та О.Ткаченко на чолі відповідного парламентського комітету. Замкнений цикл.
Не можна сказати, що на посаді міністра економіки В.Цушко виглядатиме менш органічно, ніж на попередній посаді — в МВС, тому що це неможливо в принципі. Цушка, звісно, можна назвати господарником, навіть міцним і дуже енергійним. Йому справді чудово пасує займатися економікою — на рівні великого, добротного колективного господарства. Цілісного бачення реформування дорученої галузі в нього немає. Відомо, що він проти продажу земель сільгосппризначення і за впровадження податку на багатство, — про це Цушко навіть зареєстрував законопроект. Правда, потім забрав його... на доопрацювання. А потім Цушка самого забрали в міліцію.
Характерно, що, хоч би на якій посаді перебував Цушко, йому завжди ставили заступників без узгодження з ним. І саме ті люди реально керували дорученою йому сферою.
Бізнесу Цушко, як і годиться соціалістові, хай навіть колишньому, боїться, як чорт ладану, тому на себе нічого не записує. Обіймаючи посаду губернатора Одеської області, Василь Цушко — почесний віце-президент корпорації «Укрвінпром» — завжди заперечував, що володіє великим бізнесом і, фактично, контролює все виробництво вина в дорученому регіоні. Тут, як у пісні співається, я вам не скажу за всю Одесу, але реалізацію актуальних бізнес-інтересів Цушка пов’язують із іменами бізнесменів-соціалістів із Одеської облради. Це виробництво і реалізація харчових продуктів.
Міністр фінансів України
Федір ЯРОШЕНКО
60 років. У 1976-му закінчив Ворошиловградський сільськогосподарський інститут, кандидат сільськогосподарських і доктор економічних наук.
Маючи за плечима досвід роботи головбухом, директором і генеральним директором ряду птахівницьких підприємств на Донеччині, у 1997 році був витребуваний Миколою Азаровим у столицю, де по 2002-й обіймав посаду першого заступника голови Державної податкової адміністрації України. Відтоді багатьма сприймається виключно як «людина Азарова». І це майже так...
У 2002-му, коли патрон перейшов у Кабмін, був призначений першим заступником міністра фінансів України.
У 2004—2005 рр. — голова Державної податкової адміністрації України. Саме в цей період списує борги ЄЕСУ перед податковою і сприяє закриттю кримінальної справи. «Послуги» не забули: з 2008-го по березень 2010-го, тобто при другому уряді Тимошенко, Федір Олексійович обіймав посаду заступника голови ДПАУ України.
Безпартійний, у політичних уподобаннях не помічений. Практично ніхто з експертів не сумнівається, що на посаді міністра фінансів Ярошенко твердо виконуватиме завдання і втілюватиме ідеї нового прем’єра.
Не можна сказати, що кандидатура Ярошенка на посаду міністра була безальтернативною. Не забувши, напевно, про 2005-й, Микола Янович збирався довірити керівництво Мінфіном іншому своєму колишньому заступникові по податковій — Вадиму Копилову. Але тут різко заперечив Борис Колесніков. У результаті, щоб не нагнітати конфлікту, Копилова, можливо, поставлять на ДПАУ, а Мінфін залишився за Ярошенком.
Новий міністр — не реформатор, не схильний до надмірної ініціативи, але дуже жорсткий і цілеспрямований адміністратор, який має величезний досвід роботи в податковому відомстві і Мінфіні. І в цьому, мабуть, головна цінність цієї кандидатури для Миколи Яновича.
Прем’єр уже висунув вимогу повернути Мінфіну статус впливового відомства, в якому можуть сказати «ні». Очевидно, що головне завдання на найближче майбутнє — стабілізувати бюджет, а це означає, погодимося з експертами, дуже складне лавірування між затягуванням пасків у зв’язку з обмеженими надходженнями в бюджет — і друкуванням грошей для латання дір у соціальній сфері.
«Новий міністр фінансів — технічна фігура. Від Міністерства фінансів очікують спочатку обмеженої, а потім і значної грошової емісії, що може призвести до збільшення інфляції», — каже топ-менеджер однієї з кредитно-фінансових установ. Утім, технічним є весь уряд.
Дохід Федора Ярошенка за 2008 рік — 175,63 тис. грн., дохід членів сім’ї — 6,38 тис. грн. Та хіба в цих грошах щастя?
Міністр регіонального розвитку
та будівництва Володимир ЯЦУБА
62 роки. Виходець із Дніпропетровська, пройшов радянську партійну школу, парламентські кулуари (1990—1994 рр.), а згодом зумів закріпитися на досить серйозних посадах у команді Кучми (перший заступник глави адміністрації президента, перший заступник міністра Кабміну, державний секретар Кабінету міністрів...). До речі, остання висока посада Яцуби стала приводом для знайомства з тоді ще прем’єром Віктором Януковичем. Але в 2003-му знайомство розладналося: надто амбіційному держсекретарю довелося відступити перед залізною хваткою прем’єра і з легкої руки турботливого Леоніда Даниловича сісти в крісло голови обласної адміністрації в рідному Дніпропетровську.
Можливо, там — у Дніпропетровську опальний Яцуба і закінчив би свою політичну кар’єру, якби Янукович став президентом у 2004-му. Але цього, як відомо, не сталося, і Яцуба вже в 2006 році знову з’явився в столиці. Щоправда, як скромний віце-президент Національної академії управління при президентові України. Але в тому ж таки 2006-му про Володимира Григоровича все-таки згадали в команді Януковича, яка відчувала кадровий голод, і спочатку дозволили давати поради прем’єру, який повернувся до влади, а в 2007-му взагалі делегували в Кабмін — на посаду міністра регіонального розвитку та будівництва.
Стверджувати, що під час перебування міністром пан Яцуба був помічений у якихось новаціях, не будемо. Не помітили. Водночас казати, що він розвалив роботу міністерства чи заподіяв шкоду галузі, також не маємо причин. Металурга за освітою і кандидата наук з державного управління — Яцубу вважають професіоналом старої школи. З 2006 року він є секретарем Ради розвитку регіонів, у парламенті очолював підкомітет з питань будівництва та архітектури, а в опозиційному уряді Януковича курирує профільне міністерство. Щоправда, курирує якось абсолютно не публічно. Або через велику зайнятість і глибоку розробку стратегічних реформ, або через відсутність зацікавленості та власної позиції. Отже, говорити про професійні наміри та реформаторські можливості нового міністра, ще зарано.
Однак уточнити, що він, так само як і міністр ЖКГ Попов, працюватиме у зв’язці з віце-прем’єром Тихоновим, необхідно. Як, утім, і нагадати про те, що Яцуба прийшов у міністерство на готову програму адміністративно-територіальної реформи та реформи місцевого самоврядування, якою опікувалися його попередник Куйбіда і група експертів АМУ (Асоціації міст України). І якщо Яцуба як професіонал зуміє оцінити цю новацію, не розвалити реформу та відстояти її в уряді, то ціни йому не буде.
Міністр вугільної промисловості
Юрій ЯЩЕНКО
57 років. Народився в Макіївці, Донецької області. Закінчив Донецький політехнічний інститут. Доктор економічних наук (2003 р.).
Працював на керівних (інженерних) посадах на комбінаті «Макіїввугілля». Потім обіймав керівні посади в промисловому блоці Донецького обкому КПРС, пізніше — в Донецькій ОДА.
1999—2000 рр. — заступник міністра вугільної промисловості; працював у Мінпаливенерго за прем’єрства Януковича.
2006 рік, як кажуть, пересидів у Національному агентстві з ефективності використання енергоресурсів (НАЕР). Потім — гендиректор держпідприємства «Вугілля України» (тут не дуже склалося).
2007—2009 рр. — заступник міністра, перший заступник міністра вугільної промисловості. Після чого знову пересиджував неспокійні часи в НАЕР (яким на той час керував уже екс-міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов).
З вугільною галуззю Юрій Петрович знайомий не з чуток. Та й кар’єра його не пройшла повз В.Януковича — і в Донецькій ОДА, і в Мінвуглепромі, і в Мінпаливенерго. Але навіть не це найцікавіше.
На особливу увагу заслуговує версія про те, що просив за Ю.Ященка його земляк, широко відомий у вузьких кримінальних колах авторитет Юрій Єнакіївський (Іванющенко). Він давно вже проживає в Монако, але до долі земляків він явно не байдужий. От він і замовив перед Януковичем слівце за Ященка. І плюс слівце Р.Ахметова, котрий є найбільшим приватним власником...
Треба думати, відтепер шахтарі перестануть вибивати держдотації та регресні виплати, стукаючи касками біля Мінвуглепрому та Кабміну.
Можна й не перебувати в Партії регіонів, якщо ти народився на Донеччині і пройшов там основний трудовий шлях. Та ще й у найактуальнішій галузі. Далі авторитет (і авторитети) працює на тебе.
Реформи вугільній галузі забезпечені. Тільки навряд чи це допоможе державним шахтооб’єднанням, що залишилися. Адже в Р.Ахметова є свій інтерес у цій галузі, як і в металургійній. Тож кому довірити забезпечення таких завдань, як не своїм?..
Міністр з питань надзвичайних ситуацій
та у справах захисту населення
від наслідків Чорнобильської катастрофи Нестор ШУФРИЧ
44 роки. Після сходження з дистанції В.Балоги до останнього моменту основним претендентом (не смійтеся) на цей міністерський портфель значився Василь Джарти. Однак міністром МНС удруге став Шуфрич. У четвер у годину «Ч» ключовим лобістом Нестора Івановича, котрий з’явився в команді регіоналів у 2006 році з фонтануючою харизмою та репутацією людини Медведчука, став Борис Колесніков. Двох політиків, серед іншого, об’єднують антипатії до нинішнього глави АП Сергія Льовочкіна.
Так чи інакше, але сьогодні багато однопартійців Шуфрича вважають, що крісло міністра він відпрацював. До хрипоти в ефірах, до непритомностей на зустрічах із виборцями. Попри те, що весь цей час Шуфрич був у доволі двозначній ситуації. Після торішніх новацій ПРіБЮТ, у яких він відігравав роль сполучної ланки між Тимошенко, Януковичем і Медведчуком, яскраво висловлюючи прихильність до «ширки», у ПР дуже засумнівалися в політичній вірності Нестора Івановича. Мало того, не соромилися озвучувати пряме запитання: то на кого він усе ж таки працює — на Тимошенко чи Януковича? Передвиборна кампанія відповідь на запитання дала.
Навряд чи зараз доречно підбивати підсумки діяльності Шуфрича на посту міністра МНС у Кабміні Януковича (2006—2007 рр.). Його, історика за освітою та шоумена за покликанням, не одразу сприйняли як професіонала. Проте на каденцію Шуфрича припало справді багато надзвичайних ситуацій. Починаючи з вибуху будинків у Дніпропетровську, пташиного грипу і закінчуючи лісовими пожежами на Херсонщині, які він гасив власноруч у компанії з Віктором Андрійовичем. Так чи інакше, але серйозних проколів Шуфрич таки не припускався, як, утім, не втрачав і можливості зайвий раз промайнути в прямому ефірі.
Тепер часу на піар не буде, міністра чекає колосальне випробування — весняна повінь. При цьому Нестору Івановичу доведеться рятувати не тільки будинки Ахметова і Тимошенко в Кончі-Заспі, які неминуче заллє, а й тисячі будинків, а можливо й життів, у Західній Україні. Також є сигнали про реальні проблеми з якістю питної води в Києві (через товстий шар криги). Координаційний комітет із запобігання та ліквідації можливих наслідків повені в РНБО вже створено. Часу немає. Тому Нестор Іванович повинен устигнути згадати, що він уже дорослий дядько, а не політичний масовик-вигадник. І зробити професію міністра першою, а не другою. Досить комусь щось, крім себе, доводити. Настав час перейти в іншу вагову категорію. Якщо, звісно, Шуфрич на це виявиться здатним.
Адреса матеріалу: http://dt.ua/POLITICS/back_to_ur-59513.html
- Tweet
-
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишою та натисніть ctrl+Enter.
Коментувати Читати коментарі
blog comments powered by Disqus
влажность:
давление:
ветер:
автор Володимир Кравченко
автор Володимир Чопенко
автор Інна Ведернікова
автор Сергій Рахманін
автор Юрій Сколотяний
