Щоб ніколи подібне не повторилося! До роковин трагедії в Дніпропетровську: невивчені уроки

13 жовтня 2008 року виповнився рік відтоді, як у Дніпропетровську стався вибух у багатоповерховому будинку на вул. Мандриківській, 127. Він забрав життя 23 чоловік — дев’ятьох дітей і 14 дорослих. Сотні людей залишилися без житла. Державна комісія обвинувачує в тому, що сталося, співробітників «Дніпрогазу». Газовики ж з обвинуваченнями не згодні.

А тим часом на місці двох зруйнованих вибухом під’їздів спорудили унікальний, як стверджують архітектори, храмовий комплекс. Він складається з церкви на честь ікони Божої Матері «У скорботах і печалях розрада» і меморіалу в пам’ять про загиблих жителів міста. Архітектура майбутнього храму — у стилі українського бароко. Пам’ятна стела має вигляд гранітної колони півтора метра заввишки і бронзової композиції, де два янголи тримають на руках тіло загиблого. На гранітній плиті також написані імена всіх
23 загиблих, а на храмі встановлено меморіальну дошку, на якій кожний, хто прийшов, зможе прочитати, у пам’ять про яку скорботну подію зведено цей храм. До повноцінного приймання парафіян він буде готовий уже до різдвяних свят у 2009 році.

«На будівництво храму вже витрачено близько 8 млн. грн. На рахунку проекту залишається ще 100 тис. грн. Гроші надходять регулярно за графіком. Фінансується будівництво не за рахунок бюджету, а тільки на добродійні кошти, які здебільшого виділяє ТОВ «Газекс—Україна». На сьогодні вони забезпечують 90% фінансування. Планується, що будівництво обійдеться в
9,5 млн. грн.», — повідомив напередодні трагічної річниці губернатор Дніпропетровської області Віктор Бондар під час ознайомлення з ходом будівельних робіт. Загалом «Газекс —Україна» виділив матеріальної допомоги потерпілим, родичам загиблих, Дніпропетровській лікарні імені Мечникова понад 53 млн. гривень.

…Рівно через рік після трагедії на місці подій було майже так само людно. Сотні дніпропетровців, серед яких колишні мешканці зруйнованого будинку, родичі та близькі загиблих, духівництво, представники ЗМІ, місцевої влади разом із нардепами Нестором Шуфричем, Володимиром Яцубою та інші зібралися, щоб увічнити пам’ять загиблих унаслідок трагедії та відкрити меморіал. Його освятив митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней.

Цього дня на мітингу пролунало чимало правильних і хороших слів:

«Вибух на вулиці Мандриківській сколихнув усю країну, — підкреслив голова Дніпропетровської обласної ради Юрій Вілкул. — Гроші та телеграми надходили з різних областей України. Горе нас згуртувало. Сьогодні на місці трагедії піднімається храм, в якому і мешканці будинку, і ті, хто розділив із ними лихі часи, молитимуться про заспокоєння душ безневинно загиблих. А ще про те, щоб ніколи подібна трагедія не повторилася...»

«...Вічна пам’ять вам, — продовжив цей своєрідний реквієм перший заступник глави облдержадміністрації Семен Кроль. — Наш обов’язок перед загиблими — по можливості краще увічнити пам’ять про них. А обов’язок перед тими, хто залишився жити, і перед усіма жителями Дніпропетровщини — не допустити в майбутньому таких трагедій»...

Молитися «про заспокоєння душ безневинно загиблих» ми, схоже, уже навчилися. А як просувається справа зі з’ясуванням причин вибуху, виконанням зобов’язань перед тими, «хто залишився жити... і недопущенням у майбутньому таких трагедій»? Тут, на жаль, виникає надто багато неприємних для представників як дніпропетровської, так і центральної влади запитань.

Як уже повідомляло «Дзеркало тижня», прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу проти трьох керівників ВАТ «Дніпрогаз»: генерального директора Ігоря Іванкова, його першого заступника Максима Сорокіна і головного інженера Сергія Бачуріна. Їх обвинувачують у службовій недбалості. Стаття, пред’явлена їм, передбачає позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. Суд триває уже вісім місяців, але прокурори кажуть: до кінця ще далеко. Не доведено провину підозрюваних...

Звідси й запитання перше — риторичне. Випадково (чи навмисне) під час розбирання завалів будинку, що вибухнув, були знищені й невідомо куди вивезені головні речові докази, без яких сьогодні не можна назвати справжню причину трагедії? Чи не є це спробою слідства сховати кінці у воду? На жаль, жертви і свідки вибуху, які втомилися чекати справедливого рішення суду, для себе вже відповіли на це запитання тим, що перестали ходити на його засідання...

Запитання друге, також багато в чому риторичне: чому потерпілих від вибуху людей, про долю яких весь цей рік так сильно і проникливо лили крокодилячі сльози всі перші керівники області та міста, змусили цілий рік оббивати пороги міськради, домагаючись обіцяного їм мером І.Куличенком і главою облдержадміністрації В.Бондарем? Йдеться про виділення земельної ділянки для спорудження нового будинку для потерпілих, рішення про яке сесією міської ради та його виконкому було ухвалене лише… напередодні річниці — 9 жовтня 2008 року. Хоча могли зробити це ще наприкінці 2007-го.

Хочеться нагадати, що у вересні 2008 року експертна комісія дійшла висновку: житловий будинок на вул. Мандриківській, 127, у м.Дніпропетровську, що постраждав від вибуху газу, можна використовувати для подальшого безпечного проживання після проведення в ньому ремонту відповідно до діючих державних будівельних норм з урахуванням ліквідації дефектів та ушкоджень, встановлених у наданих висновках. Чому б не повернути його законним господарям, які чекають на це? І чому треба вмовляти потерпілих ліквідувати кооператив? І взагалі виділяти нове місце під забудову? Напевно, для того, щоб віддати придатний для життя будинок із підведеними комунікаціями новому забудовнику! А люди, зневірившись в обіцянках влади, продовжують тулитися хто де може, залишені сам на сам зі своїм лихом. Це до питання про ціну обіцянок, даних потерпілим першими керівниками, — протягом дев’яти місяців забезпечити всіх новим житлом.

Найжахливіше інше: зношеність газових мереж, як стверджують фахівці, в Україні дуже велика, що підвищує їхню аварійність. Тому й вибухи побутового газу в нашій країні відбуваються дедалі частіше. Попри таку критичну ситуацію, пов’язану з браком фінансування, газовики намагаються максимально тримати ситуацію під контролем і запобігати аваріям.

Зазначу відразу, автор далекий від того, щоб обвинувачувати в тому, що сталося, тільки газовиків, призначених у конкретному дніпропетровському випадку на роль цапів-відбувайлів. При всій їх юридично не доведеній провині вони такі самі жертви вибуху, як і інші потерпілі. Жертви діючої в країні системи правової, технологічної, фінансово-економічної системи загальної безвідповідальності в газовій галузі.

Досить сказати, що сьогодні модернізації потребує вся газорозподільна система України, на що потрібні багатомільйонні інвестиції. З такими грошима з цим завданням можна впоратися за три роки. У держави — основного власника мереж — грошей на це немає, єдиний вихід у залученні інвесторів. Водночас, стверджують фахівці, коротко-
строкові контракти не дозволяють газорозподільним компаніям планувати капітальний ремонт мереж. Щоб фінансувати галузь у достатніх обсягах, потрібні також нові тарифи на транспортування газу, що вже давно перейшли з розряду економічної проблеми в політичну.

Понад те, система виділення коштів на утримання і ремонт газопроводів (3—4% залишкової вартості майна) нікуди не годиться. Коштів, що виділяються в такий спосіб, катастрофічно не вистачає навіть на мінімальні ремонтні роботи.

Водночас, як уже йшлося, фінансова проблема — далеко не єдина в галузі та, можливо, не головна. Вибух газу в будинку на вул. Мандриківській, 127 лише розітнув комплексний нарив, який давно вже зрів у системі газопостачання.

Сьогодні дуже багато говорять про наш рух в Європейський Союз. Що ж до газової галузі, то маємо рух у зворотному напрямі — у колишній Радянський Союз. В усьому цивілізованому світі законодавчими і нормативними документами чітко регламентована відповідальність власника газових служб за підтримання в робочому стані та безпеку кожного об’єкта в складній системі газового господарства. Відповідальність за їхній стан суворо диференційована між суб’єктами обслуговування газових мереж та їхніми власниками. За часів соціалізму за все відповідали газові служби, навіть за об’єкти, які не мають до них прямого стосунку, тим самим породжуючи колективну безвідповідальність. За умов недосконалого законодавчо-нормативного регулювання така система зберігається в нас і сьогодні, тільки в більш розхитаному вигляді.

Її похідною є і так званий людський чинник. У тій самій газовій галузі сьогодні діє система саморуйнування. Масово з неї ідуть кваліфіковані фахівці. Зарплатою в 800—1000 грн. їх не утримаєш. Непідготовлені кадри, які приходять їм на зміну, самі є джерелом підвищеної небезпеки в галузі. Що, зрештою,
і продемонстрували дніпропетровські події.

Вирішення всього цього комплексу найскладніших завдань, про які не втомлюються повторювати спеціалісти, галузь давно очікує від Кабінету міністрів і Верховної Ради. Їм же за політичними розбірками все не до цього. Набагато легше призначити цапами відбувайлами конкретних працівників галузі та фінансово знекровлювати галузь. Чому ж ми дивуємося, що вибухи в цій прогнилій системі відбуваються дедалі частіше?

Оце вже, справді, моральний кодекс — передмова до кримінального...