Радіаційний ГУЛАГ у центрі Європи, або Чорнобильська одіссея професора Бандажевського

Поділитися
Парадокси нашого буття: людина — почесний громадянин 17 міст і регіонів Франції, зокрема Парижа, — у Києві опинилася в ситуації ізгоя.

Парадокси нашого буття: людина - почесний громадянин 17 міст і регіонів Франції, зокрема Парижа, - у Києві опинилася в ситуації ізгоя. Два місяці тому очолюваний нею Координаційний аналітичний центр «Екологія і здоров’я» виселили з приміщення Центру реабілітації осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що в Пущі-Водиці під Києвом.

А тепер цитата з листа за підписом в.о. міністра охорони здоров’я України Р.Моісеєнко на ім’я голови правління Коорди­наційного аналітичного центру «Екологія і здоров’я» професора Ю.Бандажевського, отриманого ним за місяць до виселення: «Ша­новний Юрію Івановичу! Мініс­терство охорони здоров’я висловлює вдячність Координа­ційному аналітичному центру «Еко­логія і здоров’я» за розробку проектів у галузі поліпшення стану здоров’я населення в регіо­нах, що пост­раждали від аварії на Чорно­бильській атомній станції.

Працівники міністерства оп­рацювали пропозиції щодо впровадження проекту «Модель системи комплексного життєзабезпечення населення в зоні радіаційного впливу», особливо в частині «Здорове, профілактичне і збалансоване харчування для населення пілотного регіону» в Іванківському районі Київської області, та реставрації Центру реабілітації осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка­таст­рофи, на базі Наукового центру радіаційної медицини Ака­демії медичних наук України.

…Ще раз висловлюємо готовність підтримати зазначений проект та будемо щиро вдячні Європейській комісії за його фінансову підтримку».

Хтось може згадати по-справжньому суспільно значущий «чорнобильський» проект, достойний пам’ятної дати - 25-річчя катастрофи на ЧАЕС? Організовувані під сумні дзвони Чорнобиля гучні шоу зі збором грошей на другий «саркофаг» до уваги не братимемо - розмови й дискусії про нього ведуться роками, до того ж, на думку багатьох спеціалістів, спорудження ще одного укриття над зруйнованим реактором - це просто неефективна витрата коштів. Не­дав­ній розгром наметового містечка чорнобильців у Донецьку яскраво демонструє ставлення влади до проблеми наслідків катастрофи на ЧАЕС.

У зв’язку з цим ініціативи громадського Координаційного аналітичного центру «Екологія і здоров’я», і зокрема проект, який здобув підтримку Європар­ламен­ту, переоцінити важко. На сьогодні притулком для цієї громадської організації, у складі якої працюють авторитетні вчені та експерти різних країн, є смт Іван­ків. Попри організаційно-побутові труднощі, робота центру триває, хоча втілення в життя унікального проекту (про нього - далі) застопорилося. Чому? З цього й розпочалася розмова журналіста DT.UA з Юрієм БАНДАЖЕВСЬКИМ - лікарем і вченим, який за жодних обставин, навіть опинившись за ґратами, не зрадив наукову істину на догоду політичній кон’юнктурі та офіційному (читай - потрібному) поглядові на медичні проблеми Чорнобиля.

- Почну з того, що ідея створити центр «Екологія і здоров’я» в мене виникла кілька років тому, насамперед як реакція на дезінформацію світового співтовариства про ситуацію, що склалася навколо чорнобильських програм. Я читав звіти низки експертів, зокрема й українських, і вони мене, м’яко кажучи, здивували. З допомогою своїх закордонних колег я підготував доповідь - вона докорінно відрізнялася від офіційних звітів, - яку подав у Європейський парламент. Тоді я жив у Франції - після тюремного ув’язнення державна влада не захотіла, щоб я залишався на території Білорусі.

- Вас видворили з країни?

- Можна навіть сказати, з пошаною. У квітні 2006 р., за посередництва посла Франції в Республіці Білорусь пана Шме­левського, я залишив батьківщину й поселився у Франції. Мені нелегко далося таке рішення, але я розумів, що залишатися в Білорусі, тим більше продовжувати працювати, зовсім неможливо.

- І якою була реакція Євро­парламенту на ваш звіт?

- Європарламент підтримав мою ініціативу про створення центру «Екологія і здоров’я». Восени 2008 р. ми провели велику міжнародну наукову конференцію, на якій прозвучало повідомлення про підтримку Євро­парламентом моїх проектів. Піс­ля цього був дзвінок з України. Керівник громадської організації «Союз Чорнобиль-Україна» Ю.Андреєв сказав, що разом із п. Бебешком (тоді керівником Національного центру радіаційної медицини) запрошують мене реалізовувати цей проект в Україні.

Наприкінці січня 2009 р. я приїхав до Києва, сподіваючись, що тут ми реалізовуватимемо серйозний проект. Для цього, природно, потрібна була згода державної влади, тим більше що йшлося про серйозну фінансову допомогу ЄС, і мені таку згоду обіцяли. Але по приїзді в Україну обіцяної допомоги я не отримав. Мені не вдалося потрапити на прийом ані до депутатів, ані до керівництва Верховної Ради.

Координаційний аналітичний центр «Екологія і здоров’я» вдалося зареєструвати 2009 р. на базі Центру реабілітації осіб, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи АМН України. Наш центр - некомерційна організація, до його складу входять дуже авторитетні особи - вчені, лікарі, депутати Європарламенту, представники громадських організацій. Голова наглядової ради - видатний вчений-еколог, член Російської Академії наук Олексій Яблоков.

Центр «Екологія і здоров’я» розмістився в Пущі-Водиці на базі Центру реабілітації осіб, що постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи (після того, як звідти пішов Центр радіаційної медицини). Це місце зовсім занедбане в матеріальному плані, розбазарене, зруйноване. До речі, одним із напрямів нашого проекту передбачалося відновлення Центру реабілітації.

Через кілька місяців після реєстрації наш центр представив у Європейський Союз проект під назвою «Модель системи комплексного життєзабезпечення населення в зоні радіоактивного забруднення». Цей проект глибоко та всебічно пророблено експертами на різних рівнях, його схвалили Європарламент і Євро­комісія. Нині низка його положень представлені офіційно у вигляді проекту DEVKO.

- У чому він полягає?

- Цей проект покликаний об’єднати й скоординувати зусилля міжнародного співтова­рист­ва у розробці заходів безпечного проживання в умовах пос­тійного впливу радіації в одному з районів України, котрі найбільше постраждали, з наступним поширенням отриманого досвіду на інші радіоактивно заб­руднені території. Основним експериментальним (модельним) районом визначили Іван­ківський район Київської області - нині один із найбільш забруднених радіонуклідами цезію-137 і строн­цію-90. Цей район межує з 30-кілометровою зоною відчуження, стан здоров’я його жителів викликає крайню стурбованість. За період з 1986 по 2009 р. показник поширеності раку щитовидної залози серед населення району збільшився в 40 разів, тоді як до аварії на ЧАЕС це захворювання не реєст­рувалося. Смертність в Іванківсь­кому райо­­ні нині вдвічі перевищує народжуваність. Картина виглядає вкрай похмуро, коли врахувати, що в забруднених місцевостях немає підприємств, люди сидять без роботи, споживають продукцію, яку вирощують на заб­руд­нених радіонуклідами землях, їдять зібрані в лісі гриби та ягоди. І при цьому жодного конт­ролю з визначення вмісту радіонуклідів на території немає! Ін­фор­маційного забезпечення на рівні, як убезпечити своє життя на зараженій місцевості, як виживати, теж немає. На наших очах відбувається знищення сло­в’янської популяції в географічному центрі Європи. Це ж справжній радіаційний ГУЛАГ! Навіть лікарні в Іванкові фактично немає. Є місце, куди звертаються жителі зі скаргами на свої недуги, але немає можливості надати їм потрібну медичну допомогу. І мені, як лікареві і громадянинові, все це далеко не байдуже. Чор­нобиль однаковою мірою лихо і для ук­раїнців, і для білорусів, це наш спільний біль. У Гомельсь­кому мед­інституті нав­чалося багато українців, із багатьма укра­їнсь­кими вченими та НДІ в нас були тісні наукові контакти. І хо­ча тепер ми живемо в різних країнах, нас об’єднала Чорно­бильсь­ка зона. Я бачу себе як людину цієї зони і вважаю за свій обов’я­зок зробити все, що мені під силу, аби полегшити стан людей, котрі змушені жити під дамоклевим мечем радіації. Якщо наш спільний з ЄС проект в Іван­ківському районі вдасться здійснити, це стане наочним прик­ладом того, як потрібно дія­ти, аби захистити людей, котрі мешкають на території, забрудненій радіоактивними елементами. У таких умовах тактика лікування, профілактики захворювань і реабілітації мусять мати свої особливості.

Головна мета проекту - створення дійової моделі системи життєзабезпечення населення в умовах радіаційного впливу як одного зі способів покращення демографічної ситуації і здоров’я людей, які проживають у районах, що постраждали від Чорно­бильської катастрофи. Окремі спорадичні заходи протирадіаційної безпеки ефекту не дають, потрібен комплекс заходів, які насамперед перешкоджатимуть проникненню радіоактивних елемен­тів в організм людини. Це базується на результатах наших наукових досліджень, що вже стали базовими й використовуються у світовій практиці для оцінки наслідків радіаційних аварій. На жаль, в Україні таких дос­ліджень немає.

Не менш важлива мета проекту - ефективне використання чорнобильських коштів. Адже за 25 років кошти, які спрямовувалися на чорнобильські програми, не дали жодного результату. Заявляю про це цілком відповідально і можу аргументовано це довести.

- У Білорусі ви вже доводили, що гроші на чорнобильські програми витрачаються переважно без толку, розкрадаються, і до чого це призвело? Вас запроторили за ґрати...

- Так, 1999 р. я ініціював перевірку Академією наук використання коштів Науковим центром радіаційної медицини та ендокринології. За результатами цієї перевірки я як член комісії надіс­лав свій звіт президентові Республіки Білорусь Лукашенку, в якому зробив висновок про неефективне використання фінансових коштів, - гроші було вит­рачено марно.

- Ви багато займалися вивченням впливу на живі організми інкорпорованих радіонуклідів, зокрема радіоцезію-137. Нас заспокоюють: мовляв, у межах допустимих норм...

- Безпечних доз радіації не буває. Навіть невеликі концент­рації радіонуклідів, потрапивши всередину організму, можуть вик­ликати тяжкі патологічні зміни. Чому після аварії на ЧАЕС так різко зросла кількість захворювань на рак щитовидної залози? Спочатку вважали, що це вплив тільки радіоактивного йоду. Наші дослідження показали, що щитовидна залоза також інтенсивно інкорпорує й радіоактивний цезій. Таким чином, згубну дію радіоактивний йод виявляв з участю радіоцезію. В організмі жителів Полісся, як білоруського, так і українського, радіоцезій з’явився задовго до Чорнобиля. Населення європейської частини колишнього Ра­дянського Союзу, починаючи з 60-х років минулого століття, заз­нало радіаційного впливу.

- Після ядерних випробувань?

- Це одна з правдоподібних версій. Найбільше постраждали прибалтійські країни (тому в них тепер катастрофічна ситуація із захворюваністю на рак), Білорусь і північ України. Свого часу (ще коли я був ректором) до моїх рук потрапила книжка «Глобальное выпадение цезия-137 и человек» (автори Марей А.Н., Бархударов Р.М., Новикова Н.Я., 1974 р.) Там було опубліковано карту 60-х років. Цю книжку я недавно показував професорові Ландбергісу, першому керівникові вільної Литви, нинішньому депутатові Європейського парламенту, і ми з ним обговорювали ситуацію, чому Литва страждає тепер. Коли я показав цю карту в парламенті Білорусі в 1999 р., у багатьох депутатів та членів уряду був просто шок. (Правда, через три місяці на мене наділи наручники.) Цю книжку представили співробітники Інституту біофізики при Мінздоров’я СРСР, які визначали у пробах коров’ячого молока вміст радіоцезію в різних районах Полісся. Стан здоров’я населення при цьому не визначали, не робили жодних прогнозів. Автори відзначали, що в разі якихось ще радіаційних впливів у Поліссі слід терміново вживати заходів. Стався Чорнобиль, інформацію засекретили, книжку вилучили (мої учні знайшли її в маленькій бібліотеці під Гоме­лем). Відлік колективних доз опромінення почали з нуля, хоча люди вже зазнали впливу радіації. Тобто, розраховуючи дози, виходили з явно неправильної позиції. На підставі численних наукових досліджень, проведених у Гомельському медінституті, ми дійшли висновку про провідну роль радіонуклідів Cs-137, інкорпорованих у людський організм, у виникненні та смертності населення, яке проживає на радіаційно забрудненій території. Було переконливо показано, що навіть відносно невеликі концентрації радіонуклідів Cs-137 (30-50 Бк/кг) здатні викликати надзвичайно тяжкі патологічні процеси в організмі дітей та дорослих. При цьому радіоцезій блокує енергетичні процеси в організмі, внаслідок чого потерпають життєво важливі органи, зокрема серцево-судинна система. Радіонукліди, і особливо цезій-137, провокують виникнення також такої генетично обумовленої патології як уроджені вади розвитку.

За великим рахунком, проблеми зі здоров’ям, які ми спостерігаємо нині, - це навіть не Чорнобиль. Це те, чого ми «сьорбнули» до нього, а на додачу отримали «порцію» радіації від вибуху на ЧАЕС. Чорнобиль ще попереду... Демографічна ситуація оцінюється поколіннями.

- Хотілося б дізнатися докладніше, чому зупинився проект, який уже підтримали ЄС і ЄК?

- Сталося це за досить цікавих обставин. Коли ми заявили, що наша організація супроводжуватиме проект, тобто спостерігатиме за його реалізацією, почалися непорозуміння. У вересні мені несподівано запропонували звільнити приміщення Центру реабілітації в Пущі-Водиці.

- Хто?

- Керівництво Академії медичних наук і Центру радіаційної медицини. До речі, одним із пунктів проекту передбачається відновлення Центру реабілітації потерпілих від Чорнобильської катастрофи, ми багато зробили для залучення туди експертів, український уряд навіть виділив кошти, щоб почати нинішнього року роботу, до якої потім підключиться Європа.

Та, очевидно, життя навчило мене передбачливості. Торік я зареєстрував ще одну адресу нашої організації на базі райлікарні в Іванкові. В останніх числах вересня, вже після виселення нашого центру, відбулася зустріч у Брюсселі з питань обговорення проекту. Все пройшло добре. Плани наших недоброзичливців виставити нас перед усією Європою «бездомною» (і безадресною) організацією провалилися. Тобто всю цю метушню затіяно для того, щоб дискредитувати нас і нашу громадську організацію перед європейським співтовариством.

- Як ви гадаєте, з якою метою?

- Аби не дати можливості здійснити масштабний проект.

- Про яке фінансування проекту йшлося на спільних зустрічах?

- Загалом, з урахуванням усіх напрямів (а їх вісім), - близько 30 мільйонів євро. Про­ект спочатку підтримували представники влади, але коли дійшло до підписання, все заглухло. Мені сказали, що деякі міністри не погодилися поставити свої підписи, мовляв, були прецеденти раніше, гроші зникли…

Наша громадська організація взагалі не має стосунку до фінансових питань. Ми тільки ініціювали проект і маємо намір здійс­нювати контроль за його реалізацією. У наглядовій раді нашої організації - вчені зі світовими іменами: Олексій Яблоков, Дані­єль Кон-Бендіт, Жозе Бове, Мішель Рівазі, Коррін Лепаж, Ребекка Хармс…

- Хочете сказати, що неможливо буде вкрасти?

- Звісно, всі кошти будуть під контролем громадськості.

До речі, кілька днів тому я як голова Міжнародної громадської координаційної чорнобильської ради (МГК ЧР об’єднує 21 громадську організацію) звернувся до депутатів Європарламенту з листом, у якому ми просимо ініціювати перевірку Європар­ламентом використання фінансових коштів, скеровуваних Єврокомісією впродовж останніх 15 років на ліквідацію гуманітарних наслідків аварії на ЧАЕС.

- Для такого листа є серйозний привід?

- У мене є інформація з низки чорнобильських проектів, на які ЄК виділяла кошти, зокрема й на Іванків. Ідеться про те, що в Іванкові про ці проекти нічого не знають. Як їх було використано - запитання цікаве. Сподіваємося, незабаром громадськість дізнається відповідь на нього.

- І ви хочете, щоб після цього ваші проекти отримували зелене світло?

- Мої опоненти не тільки тут мене пресують, а й тиснуть на мою родину, яка мешкає в Білорусі. Будь-які серйозні акції, які я проводжу в Європі, даються взнаки в Білорусі у вигляді відповідної реакції стосовно моїх уже дорослих доньок. Старша працює лікарем, молодша закінчує університет. Слава Богу, моя сім’я поділяє мої переконання й не піддається на провокації.

- Останнім часом досвідом українських експертів і наукових організацій з подолання наслідків ядерної катастрофи дуже зацікавилися японці. Праці ваші та ваших колег затребувані за кордоном?

- Наші праці становлять дуже великий інтерес після катастрофи на АЕС у Фукусімі. Ситуація в Японії вкрай тяжка, можна сказати - катастрофічна, набагато тяжча, ніж у нас після Чорнобиля, і японці намагаються мінімізувати наслідки трагедії. Зараз у них допустима доза радіоцезію в продуктах харчування 500-700 Бк/кг, а ми кажемо, що 100 - це вже небезпечно. Декілька днів тому в Іванкові ми зустрічалися з делегацією з Японії, яка має намір скористатися нашими досвідом і науковими напрацюваннями для подолання наслідків катастрофи.

Що стосується України, то хочу сказати прямо: підтримки серед колег-учених, на яку розраховував, я не отримав. І все-таки під егідою центру «Екологія і здоров’я» вдалося сконцентрувати вагомий науковий потенціал. Нинішнього року ми видали в Україні дві монографії. Одна з них - «Чернобыль. 25 лет: инкорпорированные радионук­лиды Cs-137 и здоровье людей» (під ред. Ю.Бандажевського). Це колективна праця, серед авторів - українці, білоруси, французи. Наші наукові праці опубліковано за кордоном - у Франції, Литві, Італії, Японії.

Об’єктивка DT.UA

БАНДАЖЕВСЬКИЙ Юрій Іванович - відомий учений в галузі радіаційної медицини, доктор медичних наук, професор.

Народився 9 січня 1957 р. (смт Радунь Гродненської області, Білорусь).

Закінчив Гродненський медичний інститут. 1983 р. захистив кандидатську дисертацію, 1988-го - докторську.

1990 р. призначений першим ректором створюваного Гомельського медичного інституту, який був покликаний вирішити завдання забезпечення районів, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, лікарями. Під керівництвом професора Бандажевського гомельський вуз перетворився на світовий центр вивчення впливу на організм радіоактивних елементів. У липні 1999 р. Юрія Бандажевського несподівано заарештували на підставі указу президента Республіки Білорусь №21 про боротьбу з тероризмом і особливо небезпечними насильницькими злочинами. Майже через місяць після арешту йому пред’явили обвинувачення в одержанні хабарів під час вступних іспитів. 2001 р. війсь­кова колегія Верховного суду Білорусі засудила Ю.Бандажевського до восьми років позбавлення волі в колонії посиленого режиму, без права на оскарження вироку. У серпні 2005 р. його звільнили.

На думку авторитетних міжнародних правозахисників, справу Бандажевського сфабрикувала білоруська влада, оскільки результати його наукових досліджень розходилися з офіційними даними про наслідки катастрофи на ЧАЕС. Міжнародна амністія визнала професора Бандажевського в’язнем совісті. Європейський парламент видав йому Паспорт свободи №000025.

Із 2006 р. Ю.Бандажевський працював у Франції, Німеччині, Литві. З 2009 р. живе й працює в Україні, де очолює Координаційний аналітичний центр «Екологія і здоров’я».

Професор Ю.Бандажевський - автор понад 270 наукових праць, зокрема 15 монографій. Під його керівництвом виконано 30 кандидатсь­ких і докторських дисертацій.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі