ОЗДОРОВЛЕННЯ ДІТЕЙ: ЗА ПРИНЦИПОМ ЗОЗУЛІ

Наталія Преображенська «Дзеркало тижня» №32, 23 серпня 2001, 00:00

Шила Донахью, Денис Донахью, Анна Санига, Наталия Преображенская

Шила Донах’ю, Денис Донах’ю, Анна Санига, Наталія Преображенська

Співають ірландські та українські діти

Шила Донах’ю, Денис Донах’ю, Анна Санига, Наталія Преображенська

Проблема літнього відпочинку й оздоровлення чорнобильських дітей в Україні «непідйомна» для держави, хоча в статті 16 Конституції України чітко сказано: «Подолання наслідків чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави». Дійсно, держава з різних причин нездатна забезпечити літнім відпочинком усіх дітей України, але дітей — жертв опромінення «мирним» атомом — не можна кидати напризволяще. Причому лікування й оздоровлення потребують усі три вікові (умовні) групи. Перша — діти, яким на момент катастрофи було 0—7 років (зараз їм по 15—23 роки), друга група — на той час 8—18-річні підлітки, що зараз уже ростять власних дітей, які становлять третю групу. Всі вони потрапили під радіоактивне опромінення.

Від опромінених батьків з’явилися на світ 502 377 дітей (на 2000 рік). У багатьох із них відзначаються захворювання щитовидної залози, крові, органів дихання, шлунково-кишкового тракту. Трагічна для держави цифра — понад 100 тис. дітлахів народилися на світ з різноманітними вадами. Особливо небезпечним зараз є внутрішнє опромінення радіонуклідами, що надходять в організм із харчовими продуктами та водою, — страждають внутрішні органи, кров, кістки. «Малі» дози радіації призводять до збільшення числа захворювань: алергій, мутагенезу, канцерогенезу, генетичних порушень.

Безумовно, різноманітні благодійні інституції намагаються допомогти організувати літній відпочинок для постраждалих дітей і за межами України. Другий рік поспіль в Ірландії відпочивають українські діти із прилеглих до Чорнобильської зони сіл. Сироти, напівсироти, діти з багатодітних сімей протягом місяця оздоровлюються в ірландських сім’ях. Вперше Ірландія приймає маленьких українських громадян (8—12 років) за сприяння Фонду порятунку дітей України від чорнобильської трагедії при Українській раді світу.

Після першої поїздки наших дітей у цю країну добродійники з Ірландії відвідали села, звідки родом їхні маленькі гості. Було і приємно, і дивно бачити, як люди, що живуть далеко від нашої країни, приймають близько до серця наш біль, роблять усе можливе для зміцнення здоров’я та життя маленьких громадян України.

...І ось друга поїздка. Дорога автобусом від Іванкова (їхали діти з Вишгородського, Бородянського, Іванківського, Макарівського та Поліського районів Київської області) до Мінська була для дітей важкою (поки що з України немає авіарейсів до Ірландії). Потім ніч в аеропорті, уранці — ірландський аеропорт Шеннон, і знову три години автобусом. Однак уся втома забулася, коли ірландці зустріли маленьких українців, як рідних дітей, яких не бачили довгий час. До речі, всі послуги лікарів були безкоштовними.

У Національній картинній галереї Дубліна — столиці країни — представлені стародавні полотна, на яких зображені корінні жителі з... козацькими вусами. Традиційне народне житло ірландців — будинок під солом’яним дахом, прекрасна природа Ірландії схожа на українську. Тамтешні рослини нагадують наш рідний край — тополі, каштани, верби, дуби, берези, липи, глід, бузина, ожина. Біля житла — розкішні троянди, чорнобривці, мак, багато петуній і мальви. На вулицях і біля будинків розкошують пальми — поруч Гольфстрім. Дивно, але м’який морський клімат ні вночі, ні вдень не дає вологості, можливо, свіжий вітерець перешкоджає скупченню вологого повітря. Пилюки немає ніде, вихлопів машин теж.

Співають ірландські та українські діти

Ось у такій казці перебували наші маленькі чорнобильці протягом місяця. Веселі зустрічі, сміх, солодощі, фотографії, дискотеки для маленьких, екскурсії в зоопарк, стародавні замки, море, озера, гори... За місяць дітей годі було впізнати — рум’яні личка, радісний блиск в очах.

Ніякі слова не зможуть передати вдячність організаторам відпочинку дітей і сім’ям, де вони оздоровлювалися. Можна лише низько вклонитися їм і молитися за їхні здоров’я та добробут. Хотілося б, щоб Україна знала імена пана Пена Хеффернана, пана Франка МакАрдла, пана Деніса Донах’ю та його дружини пані Шили Донах’ю.

На превеликий жаль, в Україні турбота про майбутнє здорове покоління не стала пріоритетом державної політики навіть через 15 років після безпрецедентної катастрофи. Катастрофи, у результаті якої держава втратила (без війни й епідемій) понад 2,5 млн. людей. Чорнобильці та їхні діти не захищені. Хоча на той же відпочинок дітей на Кубі в державному бюджеті передбачається 17 млн. гривень (і вже не один рік). Політика, вочевидь, сильніша за логіку. Ось тому й летять наші дітки (а найчастіше і не чорнобильські) майже на екватор додатково опромінюватися УФ-променями, не встигають адаптуватися до клімату на другому боці планети, як час додому. А скільки дітей могли б за ці гроші полікуватися, оздоровитися і відпочити в Україні, наприклад, у Карпатах!

22 квітня 1998 року вийшло розпорядження Президента України Л.Кучми «Про розвиток курорту Східниця», 4 лютого 1999 року постанова Кабінету міністрів «Про затвердження Програми розвитку курорту Східниця». Ця прекрасна місцина з унікальними мінеральними водами, що містять необхідні для крові сполуки заліза, належним чином не використовується. Виникає запитання: чому не втілюється в життя рішення про організацію відпочинку та лікування дітей у Східниці, що за красою не поступається Швейцарії, а за якістю води краща від багатьох західних курортів? Наповнення санаторних корпусів у Східниці може бути цілорічним. Цей відпочинок необхідний дітям із прилеглих до радіоактивної зони сіл, з інших регіонів, де 1986-го випав радіоактивний попіл. Не гріх згадати і про здоров’я молоді з екологічно неблагополучних Луганщини, Донеччини, зокрема Маріуполя, і направляти їх на оздоровлення в Карпати.

...Чужі люди, причому середнього достатку, витрачають власні (і чималі) гроші на дорогі квитки на літаки й автобуси, на їжу й одяг, на віру в життя маленької дитини з України. А ми не можемо організувати відпочинок дітям. Не чужим — власним.