Топ Новини

Експерти: Проблему підготовки кадрів вищої кваліфікації не можна розглядати виключно у контексті вищої освіти

14 січня 2011 в 12:31
Проблему підготовки кадрів вищої кваліфікації не можна розглядати виключно у контексті вищої освіти. Про це доктор фізико-математичних наук Віктор Калита та академік НАН України Вадим Локтєв пишуть у своїй статті для «Дзеркала тижня».
Проблему підготовки кадрів вищої кваліфікації не можна розглядати виключно у контексті вищої освіти. Про це доктор фізико-математичних наук Віктор Калита та академік НАН України Вадим Локтєв пишуть у своїй статті для «Дзеркала тижня». На думку науковців, в основі першої — підготовка докторів філософії (PhD) і докторів наук — має лежати насамперед наукова діяльність, за результатами якої й відбувається атестація. «У новаціях, що пропонуються у проекті закону про вищу освіту, наукова складова очевидно занижена, і робиться наголос на освітній стороні», - зазначають автори. Згідно з цим проектом, зокрема, вводиться нове поняття — «доктор філософії» (або PhD), і зберігається старе — «доктор наук». При цьому обидва означення, що наводяться у ст. 6 проекту, починаються тотожно: «Доктор філософії — освітньо-науковий рівень вищої освіти…» та «Доктор наук — освітньо-науковий рівень вищої освіти…». І лише набагато нижче, у ст. 58, ці ступені виписані як наукові й трохи різні. «Проте зрозуміло, що точний зміст наукового ступеня відповідає тому, що написано у ст. 6 і 7, а найважливішим є п. 16 ст. 1, де подається узагальнююче визначення всіх ступенів як навчально-кваліфікаційних. Інакше кажучи, запропонований законопроект репрезентує учені ступені як виключно той чи інший рівень вищої освіти, а не власної наукової діяльності пошукувача. Саме тому у справі регуляції та присвоєння цих ступенів і оцінки власне рівня науковців головну роль має відігравати Міністерство освіти і науки, молоді і спорту, а єдиним виконувачем відповідних функцій має бути один із його департаментів», - наголошують експерти. На їх думку, якщо набір в аспірантуру того чи іншого НДІ обмежений трьома-сімома особами (як це є в більшості установ НАНУ), та ще й відбувається за кількома спеціальностями, то організувати повноцінне профільне навчання у такому разі справді збитково. «Якщо ж, наприклад, створити в НАНУ окремий навчальний центр для аспірантів, закріпивши їх за інститутами, — то юридично вони числитимуться в центрі, що теж незручно. Проблема профільного навчання, по суті, є і в університетах, де, як правило, кафедри зараховують не більше одного-двох аспірантів на рік», - вважають Віктор Калита та Вадим Локтєв. Вони зазначають,що робота з підготовки наукових кадрів потребує ліцензування та акредитації для будь-яких установ, незалежно від їх підпорядкування (отже — і для НАНУ), якими займається МОНМС, яке визначає кількість аспірантів і формулює вимоги до процедур. Тобто для підготовки PhD НАНУ має отримати певні дозволи, затвердити освітні програми, які національні університети мають право приймати самостійно. «Зі сказаного випливає, що роль НАНУ у підготовці фахівців із науковими ступенями явно не відповідає місцю, яке сьогодні посідає академія у виробництві знань», - пишуть автори статті. Детальніше читайте у свіжому номері «Дзеркала тижня» у статті Віктор Калити та Вадима Локтєва «За ВАКханалією забули про науку».
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
USD 25.77
EUR 27.74
Останні новини