Замість справжньої модернізації українські НПЗ дотискають закладений при СРСР потенціал

15 липня 2011 в 07:44
Так звану модернізацію українських нафтопереробних заводів (НПЗ) здійснюють у цілковитій аналогії з російською ситуацією. У повідомленнях про чергові звершення в цій галузі все зростає, поглиблюється й поліпшується. Ось тільки згадок про нові побудовані установки в них не знайти.

Про це у своїй статті для DT.UA пише директор «Консалтингової групи А-95» Сергій Куюн. За його словами, в цих повідомленнях українських НПЗ йдеться про те, що власник заводу фактично дотискає потенціал, закладений ще радянськими інженерами. Цим шляхом йдуть обидва великих НПЗ - у Кременчуці й Лисичанську. Фактично мовиться про посилені режими гідроочищення на установках і більше акуратному поділі потоків різних за якістю компонентів палив, зазначає експерт.

Підтверджують поверхневий характер робіт і витрачають суми. «Епохальна» програма переходу «Укртатнафти» на випуск бензину за Євро-4 потребувала в комплексі з усіма неминучими поточними ремонтами протягом 2010 року 20 млн дол. «ТНК-ВР Коммерс» повідомляє, що інвестиційний бюджет у проекти з підвищення якості продукції на «ЛІНИКу» становить близько 120 млн дол. Однак невідомо, на який період розраховано цю програму і що вона містить. Про нові установках знову ж ні слова.

Хоча Мозирський НПЗ тільки на поточні або планові ремонти направляє за рік не менше 45 млн дол, а установка гідрокрекінгу, яку сьогодні проектують білоруси, тягне на 950 млн дол. Минулого року в Мозирі запустили установку гідроочищення бензинів, після чого почали виробляти А-95 за стандартом Євро-5, левова частка якого надійшла в Україну.

Хоче побудувати таку саму установку і ТНК-ВР, але «строки реалізації цих проектів будуть залежати від ситуації на українському ринку і можливості отримувати повернення на вкладений капітал».

«Чому в Литві, Польщі, Румунії та Білорусі спочатку виробляють хороший бензин, а потім шукають і знаходять його збут в Україні, а нашим заводам, які належать потужним фінансово-промисловим групам і нафтовим компаніям світового масштабу, треба створювати якісь умови? Відповідь проста: якщо в Європі твоя продукція не відповідає встановленим стандартам, ти автоматично залишаєш ринок. Варіантів подовжити стандарти або підписати якийсь меморандум із владою, обзавестися «особливими стосунками» з потрібними чиновниками, як у нас, немає», - пише автор.

Хороший приклад, за його словами, дає і держава: є всі підстави стверджувати, що постійне подовження старих стандартів якості палив пов'язане ні з чим іншим, як з бажанням забезпечити роботу Шебелинського ГПЗ, що належить «Укргазвидобуванню» - дочці «Нафтогазу України».

«Завод, який переробники позаочі називають миловарнею, з трудом укладається в старі стандарти якості, а обсяги виробництва дозволяють йому займати до 5% національного ринку. Проте держава пропонує решті 95% почекати, а ста відсоткам жителів країни подихати вихлопами цих чудових нафтопродуктів. Можна було б поставитися з розумінням, якби... там хоча б щось робилося в цьому напрямку. Про модернізацію «Шебелинки» не чутно вже давно, раніше хоча б про людське око згадували про проекти чотири-п’ятирічної давності, а сьогодні не роблять і цього. Зате нещодавно голосно пролунало, що суму в 1,3 млрд. грн., порівнянну з потребами в основних проектах з гідроочищення ДП та ізомеризації, «Укргазвидобування» хоче витратити... на купівлю АЗС», - пише експерт.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» в статті Сергія Куюна «Батіг, пряник, незалежність».

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Loading...
Реклама
USD 26.02
EUR 27.92
Останні новини