ЗАлК — шоу над трупом?

Поділитися
Обом сторонам ЗАлК не дуже потрібен, що обидва його ключові інвестори і демонстрували останні роки, коли комбінат згортав виробництво.

Цієї весни широкій громадськості знову нагадав про себе вже було підзабутий Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК). Госпсуд міста Києва за позовом Генпрокуратури України укотре повернув державі 68,01% його акцій. Було прийнято рішення про розірвання двох договорів купівлі-продажу. Перший з них було укладено ще далекого 2001-го між Фондом держмайна України і давно зниклим з обрію ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест», а другий — між останнім і кіпрським офшором Velbay Holdings Ltd, який представляє інтереси співвласника російського «РусАлу» Олега Дерипаски.


Підстава розірвання договорів — невиконання умов рефінансування заборгованості комбінату на суму 75,5 млн. дол. Власне, рішення не нове — суди з цього приводу тривають уже понад десять років. Та і вочевидь не останнє. Як повідомили у прес-службі «РусАлу», компанія скористається правом оскарження рішення у вищій інстанції. Загалом, справа напевно піде по новому колу…

Відверто кажучи, відсуджувати уже й нічого чого. Комбінат за фактом «зграйкою стратегічних інвесторів» уже вбито та частково розпиляно на металобрухт. По ньому сьогодні ходить зовсім небагато людей, зате бадьоро бігають зграї собак. З колись шеститисячного колективу залишився навіть не кожен десятий співробітник.

Нині «РусАл» судиться не так за Запорізький алюмінієвий, як за те, щоб запобігти небажаному прецеденту і шкоді репутації. У нього й так розвивається серія зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Так, влада Чорногорії теж збирається відібрати за борги комбінат у цій країні або викупити його частку всього за один євро.

Розміщені позаторік на міжнародному ринку акції «РусАлу» вже обвалилися на 45%. Що, звісно, теж далеко не найкращий симптом.

До того ж у березні приховані суперечності між Дерипаскою та іншим співвласником компанії Вік­тором Вексельбергом перейшли в публічну площину. Останній уже заявив, що «у результаті дій менеджменту «РусАл» перетворився зі світового лідера алюмінієвої промисловості на компанію, переобтяжену боргами, втягнуту у велику кількість юридичних позовів і соціальних конфліктів».

Жорстко і багато в чому справедливо. Хоча саме звернення насправді викликане прагненням одержати побільше грошей від партнера. А оскільки йдеться про величезні суми, з’ясування відносин обіцяє бути різким.

Втім, України все це стосується досить опосередковано. Обом сторонам ЗАлК не дуже потрібен, що обидва його ключові інвестори і демонстрували останні роки, коли комбінат згортав виробництво. Торік у Запоріжжі остаточно припинили випускати алюміній. До цього кілька років поспіль відбувалася «оптимізація виробництва» — методично закривалися потужності і звільнялися робітники. Так, було закрито виробництво глинозему, виплавку кремнію, нині ледь жевріє тільки невеликий за обсягами прокат алюмінієвої катанки зі зливків, які поставляються з Росії.

А от суди стали просто способом життя. Вони розпочалися ще при купівлі заводу, та так відтоді і не припиняються. Деякі були доволі колоритні. Приміром, якась пенсіонерка-акціонер (яка мала буквально дві-три акції) звернулася до суду на Троєщині… з вимогою заборонити першому покупцеві ВАТ «ЗАлК» — компанії «АвтоВАЗ-Інвест» виконувати зобов’язання з модернізації комбінату. Як неважко здогадатися, неупереджений суд пенсіонерку підтримав, і в результаті покупці одержали законне право і пальцем не поворухнути для його модернізації. І ця справа тяглася роками…

Зате відразу після купівлі хоробро проштовхнули пільгові тарифи на електроенергію. Точніше кажучи, інвестори зобов’язалися люб’яз­но одержувати від держави допомогу у вигляді зниженої на неї ціни, поки тарифи на алюміній відносно низькі. Щоправда, коли ціна на алюміній зросла, виконувати свою частину угоди і купувати електроенергію дорожче ніхто й не подумав. Навіщо? Про 200 млн. на реконструкцію, прописаних в інвест­зобов’язаннях, вони теж поступово забули.

У грудні 2006 року Фонд держмайна підписав додаткову угоду до договору купівлі-продажу акцій Запорізького алюмінієвого комбі­нату. Вирішено було змонтувати фольго­прокатний цех і погасити частину боргів. Про модернізацію знову ніхто й не заїкався.

Ну а пакет акцій ЗАлК за 11 років тричі поміняв власників. Якийсь час він був у Віктора Вексельберга, потім той його використав для внеску у спільний з Олегом Дерипаскою бізнес.

Проте з інвестиціями все було глухо. Власне, смерть комбінату було зафіксовано ще за підсумками 2009 року, коли він уперше показав від’ємне значення власного капіталу. Наступного, 2010-го, року становище ще більше погіршилося, 2011 рік теж не приніс нічого особливо хорошого.

Аудиторський висновок зафіксував наявність судової справи про борг за іноземним кредитом на придбання фольгопрокатного обладнання на суму 1,19 млрд. грн. під держгарантії. Щоправда, юристи ЗАлКу цілком успішно її відфутболювали (незабаром вона піде на нове коло), але підприємство вже четвертий рік методично показує збитки… Загалом остання п’яти­річка, за звітами підприємства, принесла його власникам 1,17 млрд. грн. збитків. Що їх, загалом, не так уже й лякало…

Олегу Дерипасці комбінат дістався як доважок від Вексельберга. Причому не дуже принциповий — при обсязі виплавки «РусАлу» на рівні 4 млн. тонн алюмінію на рік запорожці і за кращих часів виплавляли менш як 3% загальних обсягів... Ключовим активом групи в Україні є Миколаївський глиноземний, що забезпечує майже шосту частину потреб групи в сировині (а були часи, коли його частка сягала третини). Тож «РусАл» благополучно ігнорував проблеми запорожців, займаючись будівництвом у Сибіру того ж таки Тайшетського алюмінієвого заводу потужністю десь усемеро більшою, ніж у ЗАлКу.

Ну а з України витискали спецтариф. Зокрема, у лютому було обіцяно відновити повноцінну роботу ЗАлКу і модернізувати його потужності. Пообіцяли навіть подвоїти потужність — з 100 до 200 тис. тонн алюмінію на рік, установивши для цього кілька сотень нових електролізерів типу РА-400. Вартість такої модернізації неофіційно оцінювали в 600 млн. дол. А глиноземом комбінат забезпечить Миколаївський глиноземний.

Натомість просили всього ли­ше… укласти довгостроковий конт­ракт на поставку електроенергії строком мінімум на десять років за економічно обґрунтованою ціною за формулою з прив’язкою до котирувань алюмінію на Лондонській біржі металів. Щоправда, пресі уперто не хочуть розшифрувати, що таке «економічно обґрунтована ціна». І затинаються на запитанні, чому все ж таки за попереднє десятиліття жодної модернізації так і не здійснили.

Нові електролізери — річ, безумовно, потрібна, але витрати електроенергії завдяки їм знизяться десь відсотків на тридцять. А от тарифи хотіли б зменшити втричі. За розрахунками Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, у цьому разі сума пільг досягала 110—120 млн. дол.

Більш того, виявилося, що техніко-економічного обґрунтування нового будівництва взагалі-то немає, і його тільки пообіцяли подати через півроку. Після чого років за два-три побудувати завод. При цьому якось і не згадувалося, що «РусАл» уже одного разу зобов’язався побудувати завод. Ще при купівлі МГЗ пан Дерипаска брався за два-три роки побудувати в Харківській області алюмінієвий комбінат на100 тис. тонн на рік.

Але після придбання МГЗ Олег Володимирович обмежився врочистим забиванням кілочків, створенням ТОВ для охорони цих деревинок і… активною роботою з українськими чиновниками. Потім зобов’я­зання з будівництва заводу благополучно забули. Їх замінили будівництвом набагато дешевшої додаткової печі з випалу глинозему в Миколаєві.

Ну а на ЗАлКу основні цехи стоять, і власники впевнено стверджують, що на наявному обладнанні виробництво «не можливе», тож воно підлягає демонтажу. У цій оцінці справді є чимала частка правди… Електролізери та обладнання (значну частину якого отримали ще за репараціями після розгрому Німеч­чини) безнадійно застаріли. Додамо, що після бездарно проведеної приватизації було втрачено 11 років на його модернізацію.

Зате скільки було папірців! Ще у 2009 році Фонд держмайна і «РусАл» підписали меморандум, що передбачав припинення всіх судів, які забороняють виконання зобов’я­зань за договором купівлі-продажу. Українська держава мала намір вжити заходів із запровадження для підприємства диференційованого тарифу на електроенергію. Від Дери­паски очікували і переорієнтації інвестицій на впровадження енерго­зберігаючих технологій. Він їх, загалом-то, у певному сенсі виконав — підприємство, яке споживало колись близько 2 млрд. кВт∙год на рік, нині споживає як мінімум на порядок менше електроенергії…

Тож віри «РусАлу» сьогодні небагато. Запорізький губернатор Олександр Пеклушенко вже заявив: «Наш досвід спілкування з Дери­паскою показав, що ми на ЗАлКу з ним ні каші, ні алюмінію не зваримо. Пропоную повернути завод у власність держави з огляду на те, що цей власник злісно не виконує інвестиційних зобов’язань. Немає іншого виходу».

Попередню роботу росіян охарактеризували так: «Власники ЗАлКу називають одну причину занепаду виробництва — високу вартість електроенергії… Є лише бажання, що хтось прийде і скаже: «Заробляйте і далі свої мільярди на мінімальній вартості електроенергії, на нашій дешевій робочій силі, забруднюючи наше повітря».

Втім, заява губернатора Віктору Януковичу про власну впевненість у тому, що «затребуваність цього виробництва серед інвесторів буде блискавичною», надто оптимістична. У нинішньому вигляді і за наявного технологічного оснащення він і насправді нікому особливо не потрібен. Тож спростування «РусАлу» про «популізм» має певні підстави.

Важко погодитися і з оцінкою губернатора про «відсутність наполегливого бажання і системної роботи власників комбінату щодо ведення діалогу з профільними відомствами і міністерствами». Така робота ще як ведеться! І всі потрібні двері в київських кабінетах і судах давно відкриті і підгодовані. Що й дозволило роками торпедувати не надто наполегливі позови тієї ж таки прокуратури за будь-якої влади.

Українські чиновники всіх рівнів теж наполегливістю не вирізнялися. Навіть влада Запоріжжя, якій додали кілька тисяч безробітних, мало що робила, крім гучних заяв. Хоча восени 2010 року, коли завод уже давно практично звільнив основну масу робітників, Запорізька міськрада звернулася-таки до суду, обвинувативши власників у припиненні виробничої діяльності. Але потім сама ж тихенько свій позов відкликала.

До речі, нині Дерипаска і Век­сель­берг збираються гучно з’ясо­вувати в Лондоні (судам у країнах СНД жоден із них чомусь не вірить), хто з них, кому і що заборгував.

Може, нагадати цим дуже милим людям, що у них не все гладко і в Україні. Той-таки Дерипаска «нагрів» у 2004 році аж 26 тис. дрібних акціонерів МГЗ. Того року ЗАлК провів деномінацію акцій примусово, «викупивши» у дрібних акціонерів їхні акції за ціною у 2,5 разу менше номіналу… Справу довго розглядали у судах. 2010 року протест Генпрокуратури розглядався судом. Та зараз — знову тиша…

Що ж стосується ЗАлКу, то, на жаль, імовірність того, що на ньому знову почнуть виплавляти алюміній, — наближається до нуля. Поїзд уже пішов, а Україна одержала черговий гіркий урок роботи з інвесторами. Чесно кажучи, чи не надто їх багато?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі