Цілюща прозорість, або Як здолати замкнуте коло подвійних стандартів у відносинах бізнесу й держави

Вадим Гриб «Дзеркало тижня» №38, 25 вересня 2004, 00:00

Вадим Гриб

Від чого залежить рівень життя — достаток, купівельна спроможність, розмір заробітної плати — українців? Звісно ж, не від обіцянок політиків. А головним чином від стану економіки, а зокрема — бізнес-середовища, здатного створювати додаткову вартість. Іншими словами, перш ніж матеріальні блага ділити, їх треба створити. Іншої моделі ніхто у світі поки що не придумав. Висновок цілком очевидний: щоб ми з вами, шановні громадяни України, жили в достатку, потрібно, щоб у країні були сприятливі умови для розвитку та функціонування бізнесу. На жаль, більшість політиків, які приходять до влади, розуміють це дуже умовно. У ліпшому випадку вони намагаються навести в економіці порядок на свій розсуд за допомогою адмінресурсу, а в гіршому — «взяти й поділити». Замість того, щоб дати бізнесу реалізувати весь свій саморегулюючий потенціал.

Бізнесмени бувають різні

Як на такий стан речей реагує бізнес? Він пристосовується. Згідно з висловом про диверсифікації ризиків, що радить не класти яйця в один кошик. Та дрібний, середній і великий бізнес мають для цього різні можливості.

Дрібний бізнес завжди має чітку територіальну прив’язку. У цьому є свої плюси й мінуси. На окремо взятому майданчику (в місті, районі) бізнес-середовище може бути як сприятливим, так і абсолютно непридатним для нормального розвитку невеличкого підприємства. Залежить це виключно від особистостей місцевих чиновників, з якими у своєму повсякденному житті стикаються ці конкретні бізнесмени. І тут кому як пощастить: працівники пожежної інспекції можуть виявитися наймилішими людьми, а санепідемстанції — безпринципними хабарниками, податкова йде назустріч, а дрібний клерк райадміністрації вдається в амбіцію через незначний папірець.

Середній бізнес часто вже виходить за територіальні межі свого регіону. Тому він найбільш зацікавлений у чітких і єдиних для всіх правилах ведення бізнесу. Проте характерною рисою середнього бізнесу є його роз’єднаність і неоднорідність. На цій стадії людям хочеться насамперед, щоб розвивалася власна справа, і на вирішення інших проблем часу практично не залишається. Тому далеко не всі «середні» бізнесмени готові витрачати час на активну участь у політичних процесах, у діяльності будь-яких асоціацій і навіть у виробленні загальних правил ведення бізнесу.

Та коли середній бізнес налагоджено, вироблено його стратегію, видно шлях розвитку, то з’являється якась стабільність, а головне — впевненість у собі. Адже давно відомо, що лише фінансово незалежні люди найбільше внутрішньо вільні, отже, можуть принести максимальну користь суспільству. І суспільству, і державі слід активно використовувати можливості таких людей.

Великий бізнес набагато більш політично стурбований. Йому потрібні ті чи інші преференції та пільги. І він готовий вкладати гроші в їхнє одержання. Виникає корупція, яка, на жаль, підживлює не лише ганебні схильності чиновників, а й готовність бізнесменів цим схильностям потурати. Великі бізнесмени мусять вибирати, на якого політика чи державного діяча робити ставку.

Однак політикам не варто спокушатися, шукати підтримку у великого бізнесу й поспішати записувати ділових людей до своєї команди. Бізнес за своєю природою аполітичний. У нього є головне мірило ефективності того чи іншого кроку — розмір приросту прибутку. І якщо цей приріст недостатній чи, понад те, політичний союз приносить нестабільність, бізнес завжди піде туди, де йому комфортніше. І якщо для цього треба зробити ставку на іншого політика, не сумнівайтеся: саме це й станеться.

Чиновники теж

В очах будь-якого громадянина України державу уособлюють його посадові особи — чиновники. Їхня роль велика: вони визначають правила поведінки, виступають у ролі суддів у спірних ситуаціях, формують стратегічний напрям нашого життя тощо. Іншими словами, ми повністю залежимо від цих людей і належним чином не можемо вплинути на них.

З яким чиновником найчастіше стикається дрібний підприємець? По-перше, із злиденним. Рівень зарплати нижніх рангів держслужбовців настільки низький, що залишається загадкою, як на ці гроші можна існувати, утримувати сім’ю, відпочивати тощо. Злидні породжують заздрість і злість. Не маючи належного достатку, чиновник щодня мусить приймати «дорогі» управлінські рішення. Такі, від яких залежить доля значно багатших підприємств і напрями великих, за його міркою, фінансових потоків. Поступово він починає почуватися вершителем доль. Якщо за таку роботу немає адекватної винагороди від держави, то він починає «заробляти» її сам. Дрібний чиновник перетворюється на такого ж дрібного, але всесильного диктатора, спроможного одноосібно закрити те чи інше підприємство. Найчастіше дрібному бізнесменові нічого йому протиставити. Скаржитися за умов кругової поруки немає сенсу, позиватися — отже, паралізувати бізнес і втратити фінансове підживлення (на що чиновник і розраховує). Залишається лише підгодовувати його, утверджуючи в державі систему корупції та подвійної моралі.

Середній бізнес, напевно, найнебезпечніший для чиновника. Він територіально диверсифікований, і один конкретний дрібний чиновник уже не може паралізувати його. У бізнесменів уже з’явилося відчуття власної гідності, а також можливість захищати себе як у пресі, так і в суді. Ці люди вже готові до кінця відстоювати свої права, у них уже напрацьовані певні зв’язки й політична підтримка. Політики охоче втягуються в такі скандали, тому що їм завжди треба бути на слуху. Для цього середовища потрібні правила гри, стандарти ведення бізнесу. Що прямо протилежне потребам чиновників: чим більше неурегульованих питань, тим вища їхня соціальна значимість.

Великий бізнес працює з високими чиновниками. І ситуація тут для обох сторін склалася досить комфортна. Бізнесмени, які виросли у вітчизняному бізнес-середовищі, «все розуміють», вони не хочуть витрачати сили на якісь моральні аспекти, їм легше платити й працювати. З огляду на можливість політично впливати на кадрове розміщення серед високих чиновників, навряд чи доводиться очікувати, що великий бізнес буде на сучасному етапі зацікавлений у прозорості. Тому обойма державних і політичних діячів практично не змінюється, хоча періодично тасується, як колода карт. До основних фігурантів уже всі звикли, всім відомо, що від кожного очікувати, і скільки коштує та чи інша послуга. Не кажучи вже про те, що більшість великих чиновників у неявній формі, через третіх осіб, самі великі бізнесмени або інвестори, їхні ділові інтереси добре відомі бізнесменам, і розмовляють вони між собою однією мовою.

Що робити, якщо ніхто не винний?

Отже, у країні утворилося замкнуте коло, коли й бізнес, і чиновництво підтримують одне одного в подвійних стандартах. Попри те, що така ситуація, за великим рахунком, влаштовує всіх, вона веде у глухий кут. Бізнес має вкладати гроші не в чиновництво й політиків, а в суспільство, у рівень життя людей, у зростання економіки країни, врешті-решт. Проте зламати таку ситуацію адміністративними методами не вдасться.

По-перше, бізнесмени мають зрозуміти, що йдучи в вирішенні своїх проблем шляхом найменшого опору, тобто звично заносячи конверти, вони, може, й вирішують свою конкретну проблему та при цьому тугіше затягують зашморг на шиї держави в цілому. Це шлях у нікуди. Від чиновників слід вимагати чесного виконання їхніх службових обов’язків.

По-друге, природно, слід піднімати питання про гідну винагороду їх із боку держави. Підвищувати їхні зарплати до рівня зарплат відповідних категорій менеджменту в бізнесі. Вводити винагороди від обсягу дозвільної та ліцензійної діяльності. Адже бізнесмени однаково платять державі податки, держмито за оформлення документів — ці гроші лише потрібно раціональніше витрачати.

А найкращим методом протистояти апетитам чиновників, на мій погляд, є не конфлікти, а гласність. Тобто залучення громадськості й ЗМІ. Це певною мірою поки що гальмує свавілля. Адже будь-який скандал може поставити хрест на кар’єрі чиновника, а охочих зайняти його місце завжди багато. Не слід боятися виносити ті чи інші проблеми на суд гласності. Звичайно, для цього бізнесмени самі мають прагнути прозорості свого бізнесу.

Існують і певні проблеми. Наприклад, випадки з практики дрібного бізнесу часто бувають цікаві пресі лише на місцевому рівні, тоді як для вирішення проблеми треба піднятися на вищий рівень. Для преси мало б сенс систематизувати інформацію з місць, оскільки надходить її чимало. Головне — бізнес має всіма силами прагнути прозорості, гласності та відкритості. Тоді місця для подвійних стандартів у його роботі не залишиться.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/ECONOMICS/tsilyuscha_prozorist,_abo_yak_zdolati_zamknute_kolo_podviynih_standartiv_u_vidnosinah_biznesu_y_derz-41223.html