Тест на виживання

«Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функції фінансового забезпечення стабільного економічного розвитку» — із констатації цього очевидного факту починається перелік проблем у фінансовій сфері, що відкриває відповідний розділ проекту президентської Програми економічних реформ України на 2010—2014 роки.

Серед ключових характеристик, які підкріплюють такий висновок, — «зниження обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу та населення».

У переліку передбачених програмою першочергових кроків для відновлення нормального кредитування — необхідність реформування процедури банкрутства, а також удосконалення нормативного регулювання питання виконання зобов’язань за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредиторів і вкладників банків. І ще багато інших пунктів...

Але це — поки що тільки декларації, які ще потрібно буде втілити в дійсність. На жаль, через численні проріхи в законодавстві і безпардонну продажність судової та правоохоронної систем тут сьогодні панують шахрайство, фальсифікація, рейдерство, корупція, кримінал і т.ін.

Усі ці явища вже набули таких масштабів, що конфлікти між кредиторами і тими їхніми позичальниками, які й могли б, але просто не хочуть платити за своїми зобов’язаннями, дедалі частіше вириваються «на публіку» і часом загрожують викликати міжнародний резонанс.

Варіант перший. Фіктивне банкрутство

Вітчизняне законодавство про банкрутство — воістину скарб для юристів. Воно дозволяє без особливих труднощів вивести з компанії, котра винна гроші банку, все майно, і не втратити його. У результаті такої операції банк залишається сам на сам із позичальником, у якого нема нічого, крім назви, і нікого, крім бухгалтера з директором.

Виведення майна зазвичай здійснюється за стандартною схемою: якісь постачальники компанії, котра заборгувала гроші банку і не бажає повертати борги, «раптово» виявляють у себе її векселі на енну суму. Звісно, погасити свій борг перед постачальниками боржник не може, і кредитори, скріпивши серце, звертаються до суду із клопотанням про порушення справи про банкрутство. При цьому найчастіше вони перереєстровують компанію в якомусь регіоні — де і до банку далеко, і послуги суддів дешевші.

Безумовно, банк-кредитор про цю колізію до пори до часу нічого не знає. А коли дізнається, з’ясовується, що доблесний регіональний господарський суд, який місяцями може розглядати найпростіші справи, «раптом» протягом кількох днів приймає рішення про банкрутство компанії, борги якої перед банком (а частіше — банками) становлять десятки й сотні мільйонів доларів.

На той час, коли банківські службовці, дотримуючись процедури, добираються до компанії, виявляється, що призначений судом арбітражний керуючий (у просторіччі — ліквідатор) уже розпродав усе майно фірми-боржника з аукціону. А простіше кажучи, віддав його на погашення вищезгаданих векселів тим самим постачальникам, які ініціювали справу про банкрутство.

Нескладно здогадатися, що власниками відчуженого майна в результаті такої схеми залишаються ті ж люди (або їхні уповноважені представники), котрі свого часу брали кредити в банках під заставу майна компанії-банкрута. А банк, у свою чергу, залишається ні з чим — забрати хоч якесь майно в рахунок погашення кредиту у банкрута вже не можна.

Судячи з усього, саме таким шляхом вирішили піти власники мережі ресторанів швидкого харчування «Пузата хата» (об’єднує 39 закладів у 14 містах України). Позичивши у 2007—2008 роках на розвиток власної мережі понад 70 млн. дол. в Укрсоцбанку (на які було побудовано 22 нові ресторани), компанія після настання кризи і девальвації гривні порахувала для себе надто обтяжливим сплачувати за рахунками.

Відповідно до опублікованої «Пузатою хатою» 16 червня ц.р. інформації, від початку сума щомісячних виплат за кредитом становила 4 млн. грн. Після різкого зростання курсу долара вона збільшилася до 7 млн. грн. на місяць. Окрім того, як зазначає мережа ресторанів, криза призвела до падіння оборотів на 20%.

«На початку квітня 2010 року ряд постачальників «Пузатої хати» подали позови про банкрутство мережі ресторанів. Компанія багаторазово зверталася до керівництва Укрсоцбанку з проханням переглянути графік та умови обслуговування кредиту. Але банк наполягав на незмінності умов кредитної угоди... У цей же час інвестиційні банкіри Uniсredit Group неодноразово пропонували керівництву «Пузатої хати» продати контрольний пакет акцій мережі ресторанів», — говориться у відкритому зверненні керівництва мережі. Яке також стверджує, що «нинішня безкомпромісна позиція банку робить неминучим банкрутство «Пузатої хати». Досі багаторазові спроби керівництва «Пузатої хати» провести переговори про реструктуризацію боргу не знаходили підтримки з боку менеджменту банку».

В Укрсоцбанку банкрутство «Пузатої хати» називають фіктивним, а інформацію про претензії на поглинання мережі категорично спростовують. Як повідомив під час спеціально скликаної 17 червня прес-конференції голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін, ні Укрсоцбанк, ні вже тим більше група Unicredit ніколи не ставили собі за мету поглинання будь-яких бізнесів чи компаній.

За інформацією банку, справу про банкрутство «Пузатої хати» (за постановою Господарського суду м. Києва від 27 лютого 2010 р. №50/158-б) було відкрито з ініціативи ТОВ «Дінапріс», котре є співзасновником ТОВ «Пузата хата».

Чи справді становище компанії було таким сумним, щоб починати процедуру банкрутства, встановити дуже складно. Оскільки «Пузата хата» — товариство з обмеженою відповідальністю, то законодавство не зобов’язує компанію розкривати свої фінансові показники.

За словами голови правління Укрсоцбанку Бориса Тимонькіна, після кризи 2008—2009 років і паніки населення, пов’язаної з епідемією грипу, у компанії «Пузата хата» дійсно був деякий спад показників. «Виникла прострочена заборгованість за кредитними лініями, відкритими у банку, і ми почали переговори з представниками компанії про реструктуризацію боргів, — розповідає банкір. — У червні 2009 року власники компанії, серед яких — дружина народного депутата Віктора Тополова, брати Константиновські, співвласник KDD Group Олександр Левін, пообіцяли збільшити статутний фонд компанії, щоб вчасно обслуговувати борги перед банком. Однак виявилося, що це був лише спосіб відволікти увагу банку».

Борис Тимонькін каже, що в березні ц.р. компанія «Пузата хата» припинила еквайрингове обслуговування та інкасацію через Укрсоцбанк, після чого з’ясувалося, що всі ресторани мережі швидкого харчування змінили управляючу компанію — на таку собі «ПХ Груп», яка не є позичальником, але через яку йдуть усі грошові потоки, отримані від діяльності мережі. А один із засновників «Пузатої хати» звернувся до суду з клопотанням про банкрутство. Незабаром позови про самобанкрутство, як стверджує голова правління Укрсоцбанку, протягом одного-двох днів надійшли до суду від компаній, що є власниками приміщень, у яких були розташовані ресторани мережі «Пузата хата». Причому всі ці компанії формально належать різним власникам, а де-факто — одній групі акціонерів.

З’ясувалося, що борги компаній, які не несуть особливих ризиків, бо не проводять будь-якої операційної діяльності, окрім здавання в оренду нерухомості, зашкалюють за 1,2 млрд. грн. «Це свідчить про те, що акціонери «Пузатої хати» робили все, аби розбавити реальні борги фіктивними і вивести майно компанії на споріднені, але такі, що не мають боргів перед банком, структури», — зазначає Борис Тимонькін.

«Ми впевнені, що банкрутство компанії — фіктивне, тому що, за нашими даними, її річна виручка становить близько 400 млн. грн. при кредитному навантаженні в 60 млн. грн. на рік», — стверджує банкір.

Після того, як було розпочато процедуру банкрутства, одна з компаній групи «Пузата хата» раптом вирішила оскаржити рішення суду першої інстанції, і справу було передано в апеляцію. «Це найкращий спосіб не допустити кредиторів до справи про банкрутство — ми приходимо в суд першої інстанції, а нам кажуть: «Справа в апеляції». Приходимо в апеляційний суд, а нам кажуть: «Справа ще не надійшла», — пояснює механізм пан Тимонькін.

Поки кредитор намагався витребувати справу із суду, виявилося, що три ресторани, котрі перебували в заставі Укрсоцбанку на забезпечення за кредитами, перепродані третім особам. «Простою мовою це називається крадіжка», — каже партнер юридичної компанії Orlov, Mikhailenko & Рartners Микола Орлов. Тому зараз банк готує звернення в правоохоронні органи, мета яких — порушити кримінальні справи проти менеджменту і власників компанії «Пузата хата» за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами, підробки та фіктивного банкрутства.

Варіант другий. Відмова від виконання договірних зобов’язань

Основна суть цього способу — спроби опротестувати законність видачі банками кредитів позичальнику за тими чи іншими формальними ознаками, використовуючи колізії в законодавстві. Найбільш резонансні приклади — коли це робиться на підставі відсутності у банку і позичальника індивідуальних ліцензій на валютні операції.

Зі спробами нечистих на руку позичальників через суд визнати незаконною видачу валютних кредитів уже не раз стикалася низка найбільших банків, серед яких «Райффайзен Банк Аваль», «Альфа Банк», УкрСиббанк, Укрсоцбанк, «ВТБ Банк».

Оскаржуючи законність видачі банком валютного кредиту, позичальники намагаються одним пострілом убити двох зайців. По-перше, якщо суд стає на їхній бік, то відбувається така собі реституція — банк має повернути позичальнику всі виплачені на даний момент відсотки, а той, у свою чергу, повертає банку весь кредит у гривні за курсом, що існував на момент видачі позики. По-друге, анулюються всі договори застави — адже якщо кредит є незаконним, то незаконною є й оформлена за ним іпотека. Таким чином, хитрі позичальники не тільки намагаються вивести із застави своє майно (котре одразу перепродується третім особам або перереєстровується), а й одержують можливість сформувати власні боргові вимоги до банку.

Ще один дуже хитрий спосіб «виграти час», не повертаючи боргів банку, — відмова від поручництва. Слід зазначити, що на сьогодні 50—60% усіх корпоративних кредитів видано вітчизняними банками під поручництво споріднених позичальникам структур.

З метою відмови від зобов’язань за кредитними договорами своїх «дочок» поручителі стали активно використовувати ще одну колізію українського законодавства. А саме — норму Закону «Про ринок фінансових послуг», який говорить, що надавати поручництво за комісійні можуть лише фінансові установи з відповідною ліцензією.

Ця норма дозволяє будь-якій компанії або приватному підприємцю відмовитися від поручництва за кредитом іншій компанії або фізособі із допомогою невеличкої маніпуляції з документами. Досить тільки укласти заднім числом договір між позичальником і поручителем, відповідно до якого компанії-поручителі отримують від позичальника фінансову винагороду за своє поручництво.

Потім необхідно оскаржити договір поручництва із допомогою прокуратури, до якої може звернутися третя особа з вимогою перевірити законність того чи іншого договору поруки.

З такими маніпуляціями зіткнулися відразу кілька великих банків, таких як «Фінанси та Кредит», Укрексімбанк і «Альфа Банк», причому всі — в Донецькому або Харківському господарських судах, які зажили слави найодіознішими рішеннями стосовно кредиторів.

При цьому банки зазвичай у судових процесах участі не беруть.

У процес оскарження таких рішень в апеляційних інстанціях на боці своїх підопічних включився Нацбанк. Прецеденти розірвання договорів поручництва, визнання недійсними валютних кредитів і практику фіктивних банкрутств юристи НБУ вважають небезпечним для стабільності банківської системи явищем. «У нас безліч двояких рішень приймається на регіональному рівні, але ми не можемо брати участі в процесах на боці банків, тому що не скрізь на місцях є юристи Національного банку. Ми підключаємося на етапі апеляції до вищої інстанції», — каже директор юридичного департаменту НБУ Віктор Новиков.

Поки що, за його словами, всі рішення Вищого господарського суду приймалися на користь банків. Однак на той момент майно несумлінних позичальників нерідко виявляється вже виведеним із застави. Тому для захисту своїх інтересів банкам дедалі частіше доводиться звертатися в правоохоронні органи і проводити прес-конференції.

Можливий прецедент — коли конфлікт між кредитором і позичальником уперше загрожує вийти на міжнародну арену. Цікаво, що позичальник при цьому (принаймні зовні) виглядає дуже навіть успішною компанією.

Як повідомила «ДТ» прес-служба «ВТБ Банку», фінустанова розглядає можливість звернення на Лондонську біржу й у Державну комісію Великобританії з питань фінансового нагляду (FSA), мета якого — домогтися виключення акцій агрохолдингу «Авангард» із лістингу біржі (тобто прибрати їх з основного списку торгів. — Авт.).

Нагадаємо, що в травні лідер українського яєчного ринку — агрохолдинг «Авангард» (управляюча компанія — Аvangardco Investments PLC), що належить Олегу Бахматюку, у ході первинного розміщення акцій (IPO) на Лондонській фондовій біржі (LSE) залучив спочатку 187,5 млн. дол., а потім, після виконання опціону з дорозміщення акцій (green shoe), довів обсяг залучення до 208 млн. Капіталізація компанії при цьому становила близько 966 млн. дол.

Як пояснили у «ВТБ Банку», суть їхніх претензій пов’язана з небажанням компаній, пов’язаних із підприємствами агрохолдингу «Авангард», у тому числі договорами поручництва, обслуговувати свою заборгованість перед банком на суму близько 27 млн. дол.

Ще в жовтні 2009 року «ВТБ Банк» ініціював ряд позовів у господарські суди Львівської, Івано-Франківської та Черкаської областей про стягнення заборгованості з компаній, зв’язаних із паном Бахматюком. Здебільшого позови були задоволені, однак нині рішення оскаржуються відповідачами.

У відповідь на звернення до представників LSE із проханням прокоментувати ситуацію, на біржі відмовилися прогнозувати можливі сценарії розвитку подій і запропонували звернутися до Державної комісії Великобританії з фінансового нагляду, яка здійснює перевірку виконання лістингових вимог.

На звернення одного з авторів цих рядків до генерального директора Аvangardco Investments IPL Наталії Василюк, вона, у свою чергу, заявила, що здивована претензіями групи ВТБ. «На даний момент, а також протягом часу існування компанії у нас відсутні прямі зобов’язання за кредитами перед групою ВТБ. Тому озвучені вами застереження щодо певних ризиків із приводу можливого звернення групою ВТБ до Лондонської фондової біржі по інформацію, що стосується компанії Аvangardco Investments IPL, є некоректними і не містять жодних об’єктивних чи підтверджувальних даних», — стверджує пані Василюк.

Коментуючи ситуацію, президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко каже, що багато великих компаній, котрі розмістили і розміщали IPO, постійно позиваються до партнерів та інвесторів.

«Ці процеси можуть уплинути на інвестиційну привабливість самих акцій емітента. Судові розгляди можуть коштувати 5—10% дисконту на ціну акцій», — каже експерт.

Якби справа стосувалася тільки акцій вищезгаданого емітента, було б іще півбіди. Але, вийшовши за межі України, конфлікт може спровокувати міжнародний скандал, у який можуть виявитися залученими одна з найбільших світових фондових бірж і британський фінрегулятор FSA. Це означатиме удар по репутації і більш пильну увагу (а точніше — упереджене ставлення) до інших потенційних українських емітентів. Інвестиційний імідж країни від цього навряд чи виграє.

***

Великий комбінатор Остап Бендер свого часу стверджував, що знає 400 відносно чесних способів відбирання грошей у громадян. Українська судово-правова система знає їх тисячі.

У юридичних хитросплетеннях української судово-правової системи сформувалася ціла фастфуд-індустрія з обслуговування несумлінних позичальників. Здається, що судді навіть поділили ринок, аби не заважати одне одному заробляти гроші. У Донецькій області визнають недійсними валютні кредити, у Харківській — розривають договори поручництва, а в Києві та області суди спеціалізуються на фіктивних банкрутствах...

Сьогодні проблеми вже досягли таких масштабів, що не тільки починають викликати міжнародний резонанс, а й стають тестом на виживання самої системи і всієї держави. Невже комусь потрібен негативний результат такого тесту?