Ринкова вартість ГТС України — 61 млрд. дол.

Голова Міненерговугільпрому Юрій Бойко ще в січні, мабуть, у запалі під час телеефіру, повідомив на всю країну, що, мовляв, НАК готує тендер з оцінки української газотранспортної системи. І тільки після цього можна буде зробити серйозну пропозицію потенційним партнерам («Газпрому» і компаніям ЄС) про створення тристороннього газотранспортного консорціуму. Але, очевидно, до цієї публічної заяви «енергетичного» міністра ніхто і не замислювався над необхідністю проведення такого конкурсу. А наступного тижня вже мають розглядати перші результати…

Це стало приводом для DT.UA звернутися до експертів і спробувати як проаналізувати «виписані» умови конкурсу на вибір оцінювача вітчизняної ГТС, так і підрахувати, використовуючи досвід і світову практику, приблизну оціночну вартість ГТС.

Треба сказати, що результати нас здивували. І якби не міжнародний авторитет і досвід Людмили Симонової, яка і здійснила розрахунки вартості ГТС України, редакція навряд чи опублікувала б нижченаведені розрахунки. Регалії Л.Симонової говорять самі за себе. Вона - оцінювач із великим стажем і досвідом, знанням застосовуваних у світовій практиці міжнародних стандартів оцінювання, оскільки є провідним акредитованим членом Американського товариства оцінювачів, членом Інституту оцінювання США, головою Комітету зі стандартів і методології Українського товариства оцінювачів.

Насамперед мова піде про методологію і суму оцінки української ГТС. Але варто також подивитися на зміст і якість тендерної документації, на основі якої, треба вважати, і оберуть оцінювача. Адже, як відомо, рівень вимог і визначає якість вибору.

Як можна визначити вартість української ГТС?

Сьогодні у ЗМІ можна зустріти чимало припущень про вартість української газотранспортної системи. Як оцінювачу з міжнародним досвідом, мені хотілося б ознайомити читачів з існуючими і зовсім нехитрими варіантами та методами оцінки вартості ГТС України, використовуючи загальнодоступну інформацію. Одразу зауважу, що отриманий результат усе ж таки буде досить приблизним і не замінить кропіткої роботи з оцінювання активів ГТС. Та все ж візьмуся стверджувати, що ця приблизна оцінка не може відрізнятися від остаточної більш як на 10-15%. Цінність описаного в цій статті підходу - у його простоті і можливості донести розраховану вартість не тільки до читачів DT.UA, а й до найвищих договірних сторін: нехай спробують аргументовано заперечити!

Сьогодні багатьом відомо, що в оцінці зазвичай застосовують три основні підходи - витратний, порівняльний і дохідний.

Витратний підхід дає змогу визначити вартість шляхом розрахунків витрат на дату оцінки, які необхідні для будівництва аналогічної нової ГТС, з вирахуванням зносу, що знецінив активи з моменту введення їх в експлуатацію. Наприклад, яка вартість водопроводу, який підведено до вашої дачної ділянки? Треба скласти кошторис на будівництво нового водопроводу, а потім відняти втрату вартості, пов’язану з тим, що водопровід під впливом погодних чинників не може забезпечувати початкову пропускну здатність, потребує ремонтів і підвищених експлуатаційних витрат. Більш того, купуючи нову річ, людина завжди готова заплатити більше, ніж за ту, яка вже була в користуванні.

Порівняльний підхід базується на порівнянні даного активу з тими, які продали або виставили на продаж. Приміром, вартість квартири можна визначити за вартістю нещодавно проданих квартир у цьому ж районі і такому самому будинку, але скоригувати її на загальну площу квартири або наявність євроремонту, який набагато поліпшив продану квартиру порівняно з оцінюваною.

Дохідний підхід ґрунтується на перетворенні доходів, які можна отримати у майбутньому від використання (експлуатації) активів, на його вартість, тобто на капіталізації потоку доходів від експлуатації активу за ставкою капіталізації, що характеризує повернення капіталу від вкладення коштів в аналогічні активи. Як приклад можна розглянути вартість дохідної нерухомості залежно від можливості одержання доходів від здавання офісного приміщення в оренду: вкладаючи кошти в такий актив, ми розраховуємо на щорічний дохід і очікуємо повного повернення інвестованих коштів протягом певного строку. Якщо дохід від здавання в оренду нас не влаштує, то навряд чи ми придбаємо таку нерухомість з метою одержання доходу.

Які ж можливості застосування цих підходів?

Безумовно, є можливість використовувати витратний і дохідний підходи, а от порівняльний, на жаль, у цьому випадку не застосуємо, тому що немає аналогів нашій ГТС - вона унікальна. Тож надалі ми будемо аналізувати вартість, яку можна одержати з урахуванням витратного і/або дохідного підходів.

Спочатку завжди вивчають характеристики оцінюваного активу. На сайті ДК «Укртрансгаз» ця інформація є у відкритому доступі. Відповідно до даних «Укртрансгазу», довжина всіх газопроводів становить 38,55 тис. км, з них магістральних - 22,16 тис. км, а решта використовуються переважно для поставки газу споживачам в Україні. (Карту-схему ГТС див. тут) При цьому транзит газу здійснюється чотирма основними трубопроводам: «Союз» - 1532 км, Уренгой-Помари-Ужгород (УПУ) - 1137,97 км, «Прогрес» - 1127,3 км, Єлець-Кременчук-Кривий Ріг-Ананьїв-Ізмаїл (ЄКРАІ) - 930 км. Ці трубопроводи мають діаметр труб 1420 мм і побудовані: «Союз» - у 1978 році, УПУ - 1983-му, «Прогрес» - 1988-му, ЄКРАІ - в 1986 році.

Вищезгаданими трубопроводами в 2010 році транспортовано в сумі 94 млрд. кубометрів газу, у 2011-му - близько 105 млрд. Середній обсяг поставок у Європу в останні десять років становить 110 млрд. кубометрів природного газу за рік. Саме цей обсяг поставок багато експертів і називають як найімовірніший обсяг завантаження системи в майбутньому, що й було покладено в основу розрахунків.

Дохідний підхід

Розглянемо дохідний підхід, який, і ми це вже зазначали, аналізує доходи, генеровані оцінюваним майном у майбутньому. Адже потенційний покупець завжди цікавиться тим, які він зможе одержати доходи від володіння активом. Ці доходи виникають від транспортування газу магістральними газопроводами у Європу, від поставки українським споживачам, від зберігання газу в підземних сховищах, від закачування газу і відбору його зі сховищ. Зосередимося в цій статті на транзиті газу магістральними газопроводами споживачам Європи та України, хоча будемо розуміти, що є ще додаткові доходи, які створюються зберіганням газу в підземних сховищах.

Для розрахунків із використанням дохідного підходу виходитимемо з тарифу, встановленого для транспортування газу магістральним газопроводом через територію України в розмірі 2,89 дол. за тисячу кубометрів на 100 км, і обсягів транзиту для чотирьох магістральних трубопроводів в 110 млрд. кубометрів на рік.

Розподіл між трубопроводами візьмемо на рівні 2011 року. При цьому відсоток прокачування трубопроводами становитиме: «Союз» - 23%, УПУ - 26%, «Прогрес» - 24%, ЄКРАІ - 27%. Помноживши тариф транспортування на відстань прокачування кожним трубопроводом, поділивши на 100 км і додавши, одержуємо загальний дохід від транзиту газу європейським споживачам через українську ГТС у сумі 3,711 млрд. дол. на рік. (Спрощено можна використовувати середню довжину всіх чотирьох газопроводів, що дорівнює приблизно 1182 км, разом: 2,89х1182х110000/100 = 3,76 млрд. дол. на рік.)

Ще однією статтею доходу є транспортування газу українським споживачам, тариф на яке НКРЕ нещодавно встановила у розмірі 302 грн. за тисячу кубометрів. Враховуючи, що річний обсяг прокачування на внутрішній ринок становить близько 40 млрд. кубометрів природного газу, дохід від використання ГТС українськими споживачами становитиме: 302х40/8=1,51 млрд. дол. на рік.

Отже, сумарний дохід від зовнішнього і внутрішнього транспортування газу становитиме 3,711+1,51=5,221 млрд. дол. на рік.

Капітальні інвестиції. У пресі згадується про звіт компанії Mott Macdonald, яка запропонувала план інвестицій у реконструкцію і відновлення української ГТС. Відповідно до цього звіту, рекомендовано загальну суму інвестицій в 2,854 млрд. дол. до 2020 року як у лінійну частину ГТС, так і в обладнання компресорних станцій, і в систему управління. Якщо цю суму рівномірно розподілити на десять років, то щороку необхідно інвестувати 285,4 млн. дол. У цьому разі сумарний валовий дохід від використання ГТС за вирахуванням щорічних інвестицій у модернізацію становитиме 5,221-0,2854=4,935 млрд. дол.

Витрати. На жаль, звітність «Укртрансгазу» не є публічно доступною, що дозволило б точніше визначити витрати на транспортування газу. Проте в Інтернеті можна знайти звіт НАК «Нафтогаз України», складений аудиторською компанією за 2010 рік. У цьому звіті доходи від транспортування газу становлять 30,688 млрд. грн., а відповідні витрати на транспортування - 5,273 млрд. грн., що дає можливість розрахувати частку витрат у сумі доходів як співвідношення 5,273/30,688 = 0,172.

Таким чином, чистий дохід як різниця між валовим доходом і витратами становитиме: 4,935-0,172х4,935 = 4,087 млрд. дол.

Капіталізація доходу. Для переведення чистого доходу у вартість у цьому дослідженні застосовано поняття періоду окупності. Період окупності характеризує відрізок часу, протягом якого відбувається повернення вкладеного капіталу, а саме: якими є очікування потенційного інвестора з приводу того, через скільки років він одержить вкладений капітал у вигляді прибутку від експлуатації об’єкта.

Для обґрунтування цієї величини скористаємося даними щодо газопроводу Nord Stream («Північний потік»), стосовно якого було оголошено про окупність проекту протягом 15 років.

Що це означає з погляду вартості? Це означає, що вартість інвестованого капіталу повертається власнику однаковими частинами протягом 15 років. Якщо ми знаємо, що це повернення дорівнює чистому доходу від транспортування газу через ГТС, то вартість газотранспортної системи дорівнюватиме річному чистому доходу, помноженому на 15. Тоді вартість ГТС, розрахована з допомогою дохідного підходу, становитиме 4,087х15= 61,3 млрд. дол.

Невелике зауваження з приводу окупності, прогнозованої для «Північного потоку». В оцінці є поняття альтернативності інвестування, яке означає, що в інвестора є варіант інвестування в оцінювані активи, а є варіант інвестування в інші активи - або менш ризиковані, такі, як державні облігації, або більш ризиковані, наприклад, в акції підприємства або об’єкти нерухомості. Такі активи, як газотранспортні системи, оцінюються зазвичай як активи з дуже низьким ступенем ризику для інвестування, тому в них, як правило, великий період окупності, що логічно і зрозуміло з погляду ризиків вкладення капіталу.

Витратний підхід

Для розрахунків вартості із застосуванням витратного підходу проаналізуємо вартість 1 км нашого аналога - трубопроводу «Північний потік». Зі ЗМІ відомо, що загальна вартість «Північного потоку» становить 8,8 млрд. євро. Відомо також, що цей газопровід має пропускну здатність 55 млрд. кубометрів на рік і складається з двох ниток, довжина
газопроводу - 1220 км. Пропускна здатність однієї нитки - 27,5 млрд. кубометрів на рік, що приблизно відповідає пропускній здатності однієї нитки (одного магістрального газопроводу) української ГТС. Нескладний підрахунок дозволяє отримати вартість витрат на 1 км трубопроводу «Північний потік» для однієї нитки - 10,1 млн. дол./км.

Для визначення вартості української ГТС за умови, що її будували б сьогодні, враховуватимемо, що загальна довжина магістральних трубопроводів становить 22,16 тис. км. Тоді вартість будівництва нової ГТС (вартість заміщення) становитиме 111,5 млрд. дол.

Звичайно, багато хто може нам заперечити, сказавши про неправомірність застосування цін для «Північного потоку» до витрат на будівництво трубопроводу в Україні. Але знову-таки, виходячи з принципу альтернативності чи заміщення, який інший вибір є в потенційного покупця ГТС? Будувати ще дорожчий «Південний потік» в обхід України? Не думаю, що там витрати на кілометр будуть нижчими, а от експлуатаційні витрати будуть явно вищі. Так, прокладання по дну моря - це дороге задоволення. Але проходження через річки, пагорби та складні геологічні умови анітрохи не простіше. Крім того, у вартості кілометра непрямо враховані витрати на допоміжне обладнання, таке, як компресорні станції, засувки, вимірювальна апаратура і т.ін. Тому як оцінювач вважаю альтернативу у вигляді «Північного потоку» досить прийнятною.

Далі необхідно врахувати той факт, що українська ГТС уже експлуатується якийсь час і в процесі цієї експлуатації відбувається її зношення, що призводить до необхідності проведення капітальних ремонтів і модернізації. Адже зношений актив ніхто не захоче купити як новий, точно так само, як автомобіль із пробігом коштує дешевше, ніж новий. Але чи так уже сильно зношена ГТС України, як нам іноді намагаються це подати?

Вище наведено дати введення газопроводів в експлуатацію, що допомагають розрахувати середньозважений фактичний строк життя газопроводів, який на сьогодні становить 28,8 року. Залишковий середньозважений строк життя, який залишився від сьогоднішньої дати (чи, як називають оцінювачі, від дати оцінки до дати ліквідації активу), при цьому становитиме 21,1 року. Виходимо з нормативного строку життя в 50 років, на який розраховувалася ГТС і на який розраховують будівельники «Північного потоку». Тоді відсоток зносу можна отримати шляхом ділення фактичного строку життя на нормативний, тобто 28,8/50=0,577. Щоб розрахувати величину зношення, потрібно вартість заміщення помножити на відсоток зношення: 111,5х0,577=64,3 млрд. дол. Після вирахування зношення з вартості заміщення одержуємо вартість ГТС: 111,5-64,3= 47,2 млрд. дол.

Узгодження результатів

Теоретично вартості, отримані на основі двох підходів, мають бути близькі, але в наведеному випадку такий результат був би малоймовірним, тому що надто вже неринковими є умови функціонування газового сектора. Газ - дуже специфічна товарна продукція, і багато фахівців погоджуються з тим, що ринкових цін на газ практично не існує, тому що відсутня конкуренція постачальників газу, а в багатьох випадках газ купується в одного постачальника. За таких умов оцінювачі зазвичай з двох результатів вибирають той, який опирається на найбільш достовірні вихідні дані.

Більше того, перевагу як правило віддають порівняльному чи дохідному підходу, бо витратний підхід використовує технічні параметри, які в сучасних умовах могли б значно відрізнятися від тих, що використовувалися 20 років тому.

Дохідний підхід у цій оцінці опирається на такі достовірні дані, як тарифи на транспортування газу, довжина основних трубопроводів, обсяги транзиту в минулому, фактичні витрати і незалежний прогноз капітальних інвестицій. Тому вважаємо, що дохідний підхід більш коректно відображає вартість української ГТС. Хоча очевидно, що врахування доходів від зберігання газу ще більше підніме вартість української ГТС.

Тендер - не проблема, аби не на шкоду якості…

У понеділок, 27 лютого, має відбутися тендер із відбору суб’єкта оціночної діяльності, з яким буде укладено договір на оцінку української газотранспортної системи. Предметне ознайомлення з документами тендерних торгів із закупівлі «послуг оцінки вартості активів системи магістрального трубопровідного транспорту газу України, включаючи підземні сховища та об’єкти відповідної інфраструктури» залишає неприємне враження та викликає чимало запитань. Явно документацію готовили особи, які мають, можливо, уявлення про процедуру державних закупівель, але не про процедуру відбору оцінювача. Попри посилання на Закон України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні», документація містить ряд неточностей і очевидних помилок.

По-перше, не зазначено виду вартості, який пропонується визначити експерту. Пояснюємо: неодмінною умовою будь-якої вартості є її вид - ринкова, справедлива чи ліквідаційна. Більш того, ринкова вартість «живого» бізнесу, як правило, перевищує вартість активів, на яких ведеться цей бізнес. Тому вартість активів мала б бути «похідною» від вартості бізнесу, а не навпаки, як передбачає тендерна документація.

По-друге, не зазначено мети визначення вартості ГТС. Відповідно до законодавства України при передачі активів в оренду чи концесію визначається справедлива вартість, а при створенні СП із відповідним внеском до статутного капіталу - ринкова. Попри те, що в Додатку 1 наведено мету оцінки - «реструктуризація НАК «Нафтогаз України» для виділення цих активів в окреме підприємство», така мета видається, м’яко кажучи, дивною. Адже ці активи вже перебувають в «Укртрансгазі», і в такому разі навіщо потрібна ця оцінка?

Які дії передбачається здійснити з об’єктом оцінки в майбутньому, експерту залишається тільки гадати, але ж саме від цього залежать вид вартості, склад активів і процедури оцінки.

По-третє, відсутній перелік активів об’єкта оцінки. Об’єкт оцінки вказаний тільки «у загальних рисах» (згадується народна казка, в якій головному герою пропонують: «піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що»). Хоча обсяг роботи й, відповідно, її строки та вартість прямо залежать від кількості та складності окремих активів. Особливо, якщо є так звані нематеріальні активи, які можуть становити велику цінність і суттєво впливати на загальну вартість.

По-четверте, для підтвердження кваліфікації працівників учаснику конкурсу пропонують надати їхні сертифікати, хоча законом передбачено документ, який називається «кваліфікаційне посвідчення». Сертифікат же видається не фізичним особам-оцінювачам, а суб’єктам оціночної діяльності (юридичним особам або СПД).

По-п’яте, окремо радує умова недискримінації учасників
(п. 5 розділу I): «Вітчизняні та закордонні учасники беруть участь у процедурі закупівлі на рівних умовах. Усі учасники мають вільний доступ до інформації про закупівлю. Замовник не встановлює дискримінаційних умов до учасників».

Начебто все гаразд, але далі… учасники-нерезиденти звільняються від наявності сертифіката оцінювача (про неправильне найменування документа йшлося вище), а кваліфікаційні критерії вимагають наявності колосального вузькогалузевого досвіду роботи тільки за останні три роки та тільки в нафтогазовому секторі України або СНД.

Очевидне протиріччя, яке неможливо навіть теоретично подолати: будь-який із вітчизняних оцінювачів навряд чи має такий досвід за останні три роки, а оцінки закордонних експертів автоматично будуть недійсні на території України, тому що без українського кваліфікаційного посвідчення (назвемо все-таки правильно документ, який підтверджує кваліфікацію працівника) і відповідного сертифіката суб’єкта оціночної діяльності України не відповідатимуть українському законодавству. Глухий кут!

По-шосте, викликає здивування п. 2 розділу III, у якому учаснику пропонують надати «інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, у тому числі відповідну технічну специфікацію та методику оцінки (за потреби - плани, креслення, рисунки чи опис предмета закупівлі)».

Слід нагадати, що предметом закупівлі в даному випадку є «послуги з оцінки». До якого абстрактного художника треба звернутися, щоб одержати відповідний рисунок? У якому стилі потрібно «описати» цю послугу - трагедія, драма, комедія? Який інженер чи будівельник зможе скласти «креслення» послуги з оцінки? Де знайти технолога, який складе «технічну специфікацію послуги з оцінки»?

До того ж цей пункт посилається на Додаток I, з якого випливає, що розробка методології оцінки є частиною замовленої роботи, тобто буде виконана відібраним експертом після укладання договору.

До речі, ще одне протиріччя - методологія підлягає затвердженню замовником. А якщо замовник запропонованої методології не затвердить? Чи розглядатиме її довго? А строк закінчення роботи чітко визначено - 1 серпня 2012 року. І що збирається затверджувати замовник у цій методології, якщо її визначено в Національних і Міжнародних стандартах оцінки? У найкращому разі замовник може затвердити свій же перелік активів і строки надання характеристик вихідних даних, мету оцінки та вид вартості. Але останні два параметри мають бути обов’язково зазначені в договорі на проведення оцінки.

По-сьоме, рецензування, тобто незалежне підтвердження якості виконаної роботи, тендерною документацією не передбачено, хоча існує відповідна вимога закону.

Питання… питання… питання…

До відома шановного замовника: вимоги до послуги з оцінки майна досить точно описані у відповідному законі, національних і міжнародних стандартах оцінки. Професійні оцінювачі чудово їх знають і дотримуються. То, може, варто й до розробки тендерних умов залучати професіоналів, а не виставляти на посміховище й серйозну організацію - НАК «Нафтогаз України», і більш ніж серйозну тему - долю української ГТС?

Ми не згадали про ще одну «шкурну» частину - застави, які треба переказати на рахунок замовника. У принципі, це не суперечить законодавству про держзакупівлі. Хоча можна було б обмежитися банківською гарантією. Адже замовник не несе жодних ризиків, крім ризику того, що договір не буде підписано переможцем конкурсу, який запропонує надто низьку ціну на другому етапі. Банківська гарантія цілком могла б мінімізувати ці ризики та знизити потенційні витрати учасників тендера, які учаснику не відшкодовуються, але тим самим збільшити кількість потенційних учасників, з яких можна було б вибрати найкращих із кращих.

Такі от тендерні пироги… Можна лише здогадуватися, якого оцінювача в результаті можуть вибрати для української ГТС. Чи, може, його вже вибрали, просто повідомити про це забули?