Проблеми торговельної угоди між ЄС і Канадою кидають виклик глобалізації – The Economist

Якби Клівленду дали право накладати вето на будь-які потенційні торговельні домовленості між США і іншими країнами, чи багато таких угод хоч колись запрацювали б? Раціонально було б припустити, що жодна. А якби федеральний уряд в такому випадку позбавив Клівленд права накладати вето на торговельні угоди, чи було б це недемократичним жестом?

Про це нагадуючи, що минулого тижня бельгійський регіон Валлонія заблокував угоду про створення зони вільної торгівлі між ЄС і Канадою, сьогодні пише The Economist. На регіон припадає менше 1% від сукупного населення європейського блоку, як і мешканці Клівленда від кількості всіх мешканців США.

"Те, що такий маленький регіон може заблокувати таку важливу угоду, робота над якої тривала так довго, має досить безтолковий вигляд. Особливо у випадку, коли інша сторона угоди – це Канада, найбільш нешкідливий торговельний партнер, якого тільки можна побажати", - йдеться в статті.

Економіст Гарвардського університету Дені Родрік переконаний, що протест валлонів – це частина демонстрації невдоволення власними елітами.

"Я б значною мірою звинуватив би панівні еліти і торговельних технократів, які в минулому проігнорувати занепокоєння простих людей через попередні укладені торговельні угоди", - сказав він.

Серед цих народних тривог, які накопичилися, можна назвати страх, що вигода буде меншою, ніж обіцяно, що доведеться поступитися частиною суверенітету, і що розподіл ціни угоди і доходів від неї буде нерівномірним.

Видання пропонує продовжити експеримент з припущеннями і уявити, що Шотландія чи Лондон мали право накласти вето на Brexit. Чи скористалися б вони ним? Відповідь очевидна: звісно ж так. Чи наділення регіонів більшими повноваженнями було б рухом в бік більшої чи інакшої демократії?

Економіст Дені Родерік сформулював "трилему глобалізації", яка стверджує, що світ, обираючи між демократією, економічною інтеграцією і національним суверенітетом, може отримали лише дві з трьох опцій. Лібералізація, як і більшість економічних змін, комусь іде на користь, а хтось від неї програє.

Більшість політичних організацій отримають вигоду від голосів тих, хто програв, пропонуючи їм можливість блокувати зміни, які приносять все ж таки вигоду. Щоб рухатися в напрямку лібералізації доводиться або ігнорувати громадську думку, відмовляючись від демократії у трилемі Родеріка, або змінити геометрію політичних рішень і тим самим відмовитися від частини національного суверенітету. Економіст якось закликав скерувати глобалізацію у напрямку створення наднаціональних правил і демократії.

Щоправда, інколи у світі плутають відмову від чіткої ієрархії суверенітету з відмовою від демократії. Але це не те, що повинно відбуватися зараз у випадку канадсько-європейської угоди. Передача політичної влади Валлонії федеральному уряду Бельгії чи Європарламенту не буде скороченням демократії. Однак, це передача влада все одно.

Одне з головних питань для тих, хто розмірковує над майбутнім глобалізації, полягає в тому, яка передача політичної влади може краще допомогти врегулювати світову відкритість і широке процвітання.

Раніше видання Financial Times писало, що ЄС намагається врятувати угоду про вільну торгівлю з Канадою. Адже європейський блок просто не може дозволити собі ще один провал в зовнішній економічній політиці. Угода про створення зони вільної торгівлі і інвестицій з США заблокована, вже підписаний і майже повністю ратифікований документ з Україною теж кульгає через Нідерланди. І провал домовленостей з Канадою стане черговим ударом по довірі до ЄС як торговельного партнера.

Тим часом, видання Wall Street Journal писало, що Нідерланди підготували вимоги до ЄС щодо асоціації з Україною. Одна з ключових вимог - підтвердити, що асоціація не стане першим кроком Києва до членства в європейському блоці.