Операція А-72: відкіт назад

31 травня дочірня компанія «Нафтогазу України» - «Укргазвидобування» - розіслала гнівний прес-реліз, у якому звинуватила в усіх тяжких гріхах відомого експерта, директора «Консалтингової групи А-95» Сергія Куюна.

Багато сумних фраз було сказано на адресу давнього автора DT.UA - і про «замовну кампанію, спрямовану на дискредитацію іміджу», і про «неприйнятні стандарти ділової етики», і навіть про те, що «Укргазвидобування» найближчим часом подасть до суду. Щоб, так би мовити, це припинити.

За кадром, правда, залишилося, що саме зібралася припиняти головна газодобувна компанія країни. Сергій Куюн, розмірковуючи про майбутню купівлю «Укргазвидобуванням» 72 АЗС, повідомив у своєму коментарі, що ціна цих заправок удвічі вища від ринкової і що, «якщо ця угода відбудеться, це буде одним із найяскравіших прикладів неприкритого розкрадання державних коштів».

Отже, «Укргазвидобування» не спростувала даних ні про кількість АЗС, ні про їх ціну. Головне посилання прес-релізу полягало у фразі: «ДК «Укргазвидобування» зазначає, що на даний момент лише розглядає можливість і проводить попередні заходи щодо придбання мережі автозаправних станцій, проте не здійснювала ніякої угоди купівлі-продажу».

Таке нестандартне спростування не могло не привернути нашої уваги. Тим більше що хоча DT.UA у прес-релізі не згадується, але Сергій Куюн давав коментар саме нашому виданню. А крім того, хотілося до кінця розібратися, як саме виглядають «попередні заходи» з купівлі товарів на 1,3 млрд. грн.

До речі, історія з АЗС привернула увагу міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка. І дуже несподіваним чином. Коли журналістка ТВі в кулуарах Кабміну почала розпитувати голову «Нафтогазу» Євгена Бакуліна про вишку «Чорноморнафтогазу», інтерв’ю підлеглого вирішив припинити Юрій Бойко, порадивши: «Даси інтерв’ю тільки тоді, коли вони спростують те, що «Нафтогаз» купив 72 заправки за завищеними цінами». Журналістка, ні сном ні духом не відаючи, про що власне йдеться, була трохи шокована. Сам же Євген Бакулін пораду колеги до відома не взяв і в наступні кілька днів дав таке самостійне трактування подій, що тема про «вишку Бойка» заграла зовсім іншими фарбами. Але про це нижче.

Тим більше що, за даними DT.UA, відомство Анатолія Могильова вже поклало на стіл президентові результати попереднього розслідування, в якому наша інформація про вишку підтверджується.

Що ж до АЗС, то для повноти картини варто зробити деякий відкіт назад. В часовому значенні цієї фрази.

Отже, 23 травня «Укргазвидобування» звернулася в Мінекономрозвитку за дозволом придбати 72 АЗС. Дозвіл знадобився з тієї причини, що заправки було вирішено купувати не на відкритому тендері, а за такою популярною нині схемою - «в одного учасника».

В обгрунтуванні закупівлі стверджувалося, що «особливості сучасного етапу розвитку роздрібних ринків нафтопродуктів свідчать про стійку тенденцію переходу від конкурентного середовища, утвореного дисперсною структурою з дрібних учасників ринку, до ринку з олігопольними структурами». Людською мовою: дрібних власників уже придушили, залишилися виключно великі мережі. А тому якщо купувати - то тільки їх. Крім того, з’ясувалося, що на ринку є тільки одна мережа, яка готова продатися. Сама ж логіка купівлі міститься в такій фразі: «вплив на процес ціноутворення і збільшення дохідності».

Таким чином, «Укргазвидобування» оформила своє бажання письмово, відправивши його в Мінекономрозвитку. Про всяк випадок нагадаємо, що подібний лист уже має статус документа і розкривається на сайті «Вісника державних закупівель». Із цінами, точним описом, обгрунтуванням тощо.

Саме ціна - 1,3 млрд. грн. за 72 АЗС (тобто 18 млн. за одну заправку) і привернула увагу. Особливо на тлі постійного підживлення державою статутного фонду НАК «Нафтогаз України».

Ціні був присвячений і коментар Сергія Куюна. Не відмовимо собі в задоволенні навести думку експерта:

«Наскільки я розумію, йдеться про придбання мережі «Калина». Ця мережа давно перебуває в стадії продажу і не знаходить покупців, оскільки має не зовсім вдале розташування, обсяги реалізації невеликі, станції потребують вкладень у свою модернізацію і розвиток. При цьому її вартість на ринку становила в різний час від 700 тис. до 1 млн. дол. за станцію. Таким чином, ціна в 18 млн. грн. за об’єкт більш як удвічі вища за їхню ринкову вартість. Якщо прийняти за середню реалізацію такої станції три тонни нафтопродуктів на добу та прибуток на кожній тонні 50 дол., то термін її окупності становитиме 40 років! Навіть якщо норму дохідності збільшити вдвічі, то вийде 20 років. Гадаю, якщо ця угода відбудеться, це буде одним із найяскравіших прикладів неприкритого розкрадання державних коштів».

Саме цей коментар викликав бурхливу реакцію «Укргазвидобування». Тому через кілька днів «А-95» підкріпила свою позицію, опитавши по темі доволі велику групу експертів. Відповіді вийшли такими.

Директор київської мережі АЗС «КЛО» Ігор Чернявський: «Якщо добові прокачування не перевищують трьох «кубів», то така станція є збитковою, отже, її вартість дорівнює нулю. При таких даних, які показує «Укргазвидобування», завдання окупності не буде вирішене ніколи».

Директор ТОВ «Східні ресурси» Володимир Шостак: «За середнього рівня прокачувань АЗС може коштувати від 350 тис. до 1 млн. дол. Водночас багато що залежить від розташування станції, зовнішнього вигляду, тобто тих чинників, за рахунок яких новий власник може підвищити обсяги реалізації. Якщо такі можливості є, то ціна на АЗС може бути вищою. Крім того, мережний бізнес коштуватиме дорожче».

Директор мережі АЗС GFC (м. Львів) Юрій Назаркевич: «Якщо заправка в ідеальному стані та може прокачувати близько 3 тонн на добу, то її вартість може бути в межах 1-1,5 млн. дол. Це АЗС в обласному центрі з упізнаваним брендом, на периферії такі об’єкти не можуть коштувати понад 500 тис. дол.».

Комерційний директор мережі АЗС Wells Максим Петько: «Ціна може варіюватися у великих діапазонах. На сьогодні середня вартість однієї АЗС коливається в межах 200-250 тис. дол. А за ціною, за якою купує заправки «Укргазвидобування», думаю, ми і свою мережу продали б». (Інші коментарі можна знайти на сайті OilNews.)

Така разюча розбіжність оцінок експертів і державних мужів породила в нас бажання дізнатися, а хто взагалі придумав цю ціну? Відповідь знайшлася в обгрунтуванні: оцінювачем усіх заправок виступило ТОВ «Монс фаро». Це автоматично спричинило таке запитання: а на яких умовах його залучили? Тим більше що тендера на вибір оцінювача ми не знайшли.

DT.UA звернулося в «Укргаз­видобування», очікуючи одержати стандартну відповідь про те, що, мовляв, послуги оцінювача коштували менш як 300 тис. грн., а тому тендер не проводили. Ба ні! Лист із «Укргазвидобування» повергнув нас у когнітивний дисонанс. Це треба цитувати.

«ДК «Укргазвидобування» не вибирала оцінювача АЗС, оскільки відповідно до чинного законодавства (Закон України «Про оцінку майна, майнових прав…») вибір оцінювача здійснювався продавцем, відповідно, всі витрати на проведення оцінки теж здійснювалися за рахунок продавця».

Тобто держпідприємство вирішило погодитися з ціною продавця. Не торгуючись. Усе-таки доброта державних менеджерів іноді набуває парадоксальних форм: що більша сума, яку їм треба витратити, то більше інфантилізму в їхніх очах. То бурову установку розіграють між двома фірмами з одним засновником, то беззастережно довіряться продавцеві АЗС…

Хоча, можливо, є й більш прозаїчне пояснення позиції «Укргазвидобування». Але для цього слід повернутися до списку продавців (див. табл.).

Серед восьми обраних компаній окремо стоїть ТОВ «Атіква» (45 АЗС). З’явилося воно на світ ще 2003-го під назвою «Калина-Тернопіль», але вже через рік узяло собі горде ім’я «Атіква» (так на івриті звучить слово «надія», і саме така назва ізраїльського гімну).

До складу перших засновників увійшли житель Нью-Йорка Анатолій Єйленкриг і кияни Алла Дубинська та Олексій Тамразов. Пізніше ці громадяни разом із «Атіквою» або порізно ставали власниками сумського «Агрохімсервісу», черкаського «Регент-ойлу», чернігівського «Біна ЛТД», одеського «ВЄКу», харківського «Меркатора АЗС» і «Калини-Закарпаття» (в цьому випадку до складу співзасновників увійшов Володимир Чубирко, кажуть, кум Івана Балоги). Нагадаємо, що всі ці фірми можна знайти в таблиці щасливих продавців АЗС «Укргазвидобуванню». Трохи випадає з цього списку одеський «Борол», але він потрапив у нього лише з однією заправкою, та й то нижче середньої ціни.

Згодом склад засновників «Атікви» змінювався. Не залишилося там і Олексія Тамразова. Але все ж саме він міг допомогти держпідприємству усвідомити справедливість запропонованої «Атіквою» ціни. Адже нині Олексій Гаррієвич трудиться першим заступником директора «Укргазвидобування». Важко уявити, що він не стежить за розвитком свого дитяти хоча б здалеку. І, як видно, ціна, яку запросила «Атіква» за свій бізнес, видалася Олексію Тамразову абсолютно нормальною.

Щоб бути до кінця об’єктивними, не можемо оминути важливої деталі з відповіді «Укргазвидобування». Компанія повідомила, що за умовами купівлі лише 30% сплатять відразу, решту 70% - із розстрочкою на п’ять років. Можливо, і так. Тільки беруть деякі сумніви. Якось останнім часом на словах держчиновники почали часто повідомляти, що десь у тендерній документації зашито факти про «вертольоти-запчастини-розстрочки» тощо. Тільки неозброєним оком цього не видно. Тому ми якось більше віримо документам. А коли виходити з них, то історія з ціною - чиста й прозора, як скупа чоловіча сльоза на товариському суді.

Для нас, по суті, залишається непізнаним лише одне стратегічне запитання: а навіщо державі взагалі купувати заправки, тим більше якщо вони окупляться через 20-40 років?

У Сергія Куюна своя версія: «НАК «Нафтогаз України» абсолютно неефективне підприємство, що вже було неодноразово доведено на прикладі багатьох проектів. Попри важке фінансове становище, компанія витрачає гроші платників податків (саме за рахунок держави живе компанія останнім часом) на абсолютно непотрібні та безперспективні проекти. У цьому зв’язку, наскільки мені відомо, МВФ на переговорах з урядом акцентував увагу на неприпустимості непрофільних витрат «Нафтогазу», після чого угоду раніше було скасовано.

В усьому світі видобувні компанії потроху виходять із бізнесу роздрібної торгівлі нафтопродуктами, бо вже доведено, що найефективніше ним управляють дрібні власники, які спеціалізуються на цій заморочливій справі. Нині більш виправдано вкладати гроші у видобуток і розвідку нафти та газу, тому що ціни на енергоресурси високі, й це гарантує швидке повернення інвестицій. Якщо йдеться про бажання впливати на ринок, то в «Нафтогазу» вже є мережа «Укрнафти», яка нараховує близько 700 АЗС, або 15% ринку».

Ми ж пояснюємо все, що відбувається, тим, що, мабуть, є якийсь восьмирічний цикл, при якому держменеджерам дуже хочеться витратити гроші на придбання АЗС. Востаннє це сталося 2003-го. Тоді напівприватівська-напівдержавна «Укрнафта» купила найбільше сотні заправок у приватівських же структур. Ринок тоді активно звинувачував держменеджерів у завищенні ціни, але історія так і залишилася в анналах українського ПЕК.

Судячи з повідомлень ділової преси, нині в Ігоря Коломойського і Юрія Бойка - знову непогані стосунки. І, можливо, десь за чашечкою кави згадалася операція восьмирічної давності… А, може, просто ще один восьмирічний цикл підійшов.

У будь-якому разі крапку в цій історії ставитимемо не ми й навіть не представники «Нафтогазу». Дати «добро» угоді чи ні - залежить від Міністерства економрозвитку. Ми оптимістично припускаємо, що воно відмашки не дасть. Занадто вже свіжі спогади про голосну закупівлю аеропортом «Бориспіль». Адже візу тоді просило відомство Бориса Шахсуварова, а в Прагу поїхав чуйний Богдан Данилишин. Хоча хто їх розбере, наших чиновників, можливо, вони бачать і в цьому позитив: ну, там безплатний шенген одержати, Європу побачити...