Не залежить, кому належить. 65% чеської промисловості контролюється іноземним капіталом: рушійна сила розвитку чи потенційна загроза?

Прискорене здійснення значущих системних реформ, яке постало на порядку денному діяльності нового українського керівництва, передбачає, зокрема, надання чітких відповідей на непрості запитання. Чи в змозі вітчизняні «капіталісти», які нерідко набували свою власність, а з нею — й нові навички господарювання у досить нестандартних умовах, самостійно забезпечити динамічний інноваційний розвиток економіки? Як зацікавити іноземного підприємця вкладати в економіку значні інвестиції? І, зрештою, яка частка національної промисловості може бути передана у власність великому іноземному капіталу?

Шукаючи відповіді на ці запитання, варто взяти до уваги практику деяких посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи, які, маючи багато в чому схожі вихідні умови, вже завершили трансформацію на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки.

За оцінкою значної частини чеських та іноземних експертів, чеський досвід трансформації економіки на ринкових засадах є одним із найбільш успішних серед зазначених країн. При цьому центральною ланкою трансформації була швидка приватизація з участю як вітчизняних, так і — особливо на завершальному її етапі — іноземних бізнес-структур. Головним результатом приватизації стало забезпечення надійних джерел припливу в економіку значних інвестиційних коштів.

На відміну від решти посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи (за винятком Угорщини), в ЧСФР, а згодом — у ЧР, було реалізовано таку модель купонної приватизації, яка не дала можливості колишньому комуністичному менеджменту державних підприємств заволодіти власністю, наприклад, шляхом поступового переведення коштів цих підприємств до наближених бізнес-структур або й передачі за різними схемами за безцінь особам, близьким до вищих органів влади.

Після так званої третьої хвилі купонної приватизації у 1995 році (скуповування інвестиційних купонів банками та інвестиційними фондами і перерозподіл акцій між окремими інвесторами з метою збільшення вартості портфелів їх акцій), а також умовної четвертої хвилі (банкрутство низки приватизованих підприємств та їх подальший перепродаж) переважна частина малих та середніх державних підприємств одержала нових господарів.

Ще однією особливістю «чеської моделі» приватизації стала так звана приватизація без капіталу, або приватизація в кредит, необхідність застосування якої випливала з тієї обставини, що у вітчизняних суб’єктів підприємництва бракувало коштів. З одного боку, це дало змогу припинити державне субсидування приватизованих підприємств, з іншого — із зрозумілих причин не дозволило забезпечити відчутне зростання капіталу.

Певну роль відіграло й повернення у порядку реституції низки підприємств колишнім власникам, які на той час були здебільшого іноземними громадянами (частину цих підприємств було згодом перепродано, причому, як правило, представникам іноземних держав, які не поспішали вкладати великі кошти в умовах правової невизначеності).

Тож у другій половині 90-х років минулого століття у країні відчувався неабиякий «голод» на великий капітал, а отже, на серйозні інвестиційні кошти для здійснення технічного переоснащення вже приватизованих підприємств, а також для подальшої приватизації та розвитку на новій технічній і технологічній основі найбільших державних підприємств. Загальмувалися загальні темпи зростання чеської економіки.

З огляду на ситуацію, що склалася, на зламі 1998—1999 років соціал-демократичний уряд Чеської Республіки на чолі з М.Земаном здійснив рішучі кроки з метою реалізації масштабних приватизаційних продажів із залученням іноземного капіталу. Можна стверджувати, що саме відтоді в Чехії остаточно утвердилася модель трансформації економіки на основі придбання великими іноземними та транснаціональними компаніями власності та вкладання ними у свої нові підприємства значних інвестицій (широко відомі в Чехії слова першого прем’єр-міністра В.Клауса, з ім’ям якого пов’язують перші енергійні кроки на шляху реформування економіки країні: «Абсолютно неважливо, що і кому належить, важливим є регулярна і в повному обсязі сплата податків»).

Надзвичайно важливим стратегічним кроком, який неабияк стимулював процес входження в країну іноземного капіталу, стало прийняття у 1998 році чеським урядом постанови про заохочення інвестицій. Невдовзі Чехія стала першою країною в Центрально-Східній Європі, де система стимулювання інвестицій була запроваджена у законодавчому порядку. У травні 2000 року набув чинності схвалений палатою депутатів парламенту ЧР закон «Про заохочення інвестицій». Цим документом було надано однакові права та умови виходу на ринок як вітчизняним, так і іноземним інвесторам.

У жовтні 2003 року палатою депутатів парламенту було схвалено новелу закону про заохочення інвестицій, яка набула чинності у день вступу Чехії до Європейського Союзу, тобто у травні 2004 року. Нею вносилися окремі зміни до системи заохочення інвестицій у зв’язку з членством країни в Євросоюзі та з огляду на необхідність перенесення компетенції у сфері суспільної підтримки бізнесу до відповідних органів ЄС. Закон про заохочення інвестицій став однією з національних програм, яку схвалила Європейська комісія.

У рамках програми заохочення інвестицій було схвалено дві довгострокові програми: програма підтримки субпостачальників і програма підтримки розвитку промислових центрів.

Сучасна система заохочення інвестицій, зокрема, передбачає:

— зниження податків з доходів юридичних осіб на десять років для новостворених або вже існуючих товариств;

— передачу інвестору технічно оснащеної території за вигідними цінами;

— фінансова підтримка створення нових робочих місць (до 200 тис. крон на одного працівника);

— фінансову підтримку перекваліфікації або навчання працівників (до 35% видатків на навчання);

— за окремою правовою нормою — передача земельних ділянок за зниженими цінами з переведенням їх із категорії ділянок сільськогосподарського призначення до інших категорій.

Відповідно до закону, претендент на одержання згаданих преференцій має відповідати чітко визначеним умовам. Так, іще донедавна треба було інвестувати у певний проект не менш як 25 млн. дол. (цю суму знижено до 10 млн. з метою надання можливості використовувати заохочення також вітчизняним інвесторам). Інвестиція повинна бути спрямована в одну з high-tech галузей, зазначених у законі, або в іншу галузь обробної промисловості за умови, що не менш як 50% вартості фінансових вкладень припадатиме на новітнє технологічне устаткування. Інвестор має вкласти щонайменше 10 млн. дол. (раніше — 25 млн.) у регіонах, де рівень безробіття щонайменше на чверть перевищує рівень безробіття в середньому по країні. Для регіонів, де рівень безробіття на половину вищий, ніж у середньому по країні, згадана сума становить 8 млн. дол. При цьому 50% коштів мають бути виділені з власного капіталу інвестора.

Слід наголосити, що активному входженню іноземного капіталу в Чехію значною мірою сприяли такі важливі політичні, політико-економічні та соціально-культурні чинники, як членство країни в НАТО і Європейському Союзі, історичні традиції у промисловій сфері, високий рівень кваліфікації та виробничої культури працівників тощо.

Уже на першому етапі умовами стимулювання скористалися понад 30 великих іноземних інвесторів. Про загальні масштаби проникнення іноземного капіталу в чеську економіку протягом останнього десятиліття говорить той промовистий факт, що, за оцінками експертів, нині «в чеських руках» перебуває лише близько 34% господарських товариств (до них належать підприємства, що є власністю держави, місцевих громад та окремих чеських громадян, а також підприємства зі спільними чеськими та іноземними власниками).

Найбільшою мірою в Чехії представлений капітал з Німеччини, Австрії та Великобританії (разом 51%), а також США (25%). Близько 40% прямих іноземних інвестицій надійшло в країну внаслідок приватизації великим іноземним капіталом державних підприємств, 30% — під реалізацію так званих greenfield та brownfield проектів, ще 30% інвестицій було вкладено іноземними фірмами у рамках створення спільних підприємств і філіалів.

У 2009 році під контролем іноземних інвесторів діяло близько 2 тис. підприємств, у яких було зайнято 560 тис. працівників. Частка реалізованої продукції цих підприємств у загальній сумі реалізованих промислових товарів становила майже 62%.

Іноземний інвестор прийшов насамперед у ті галузі, які є найбільш прибутковими. Відтак, галузева та регіональна структура інвестицій залишається недостатньо досконалою. Кошти в основному вкладаються в автомобілебудування, виробництво верстатів і обладнання, а також побутової електроніки. Останнім часом значні інвестиції вкладаються у сферу послуг на ринку нерухомості та послуг для підприємців. При цьому основна частка іноземного капіталу надходить у Прагу, регіони, розташовані безпосередньо поблизу столиці, а також у промислово розвинений Моравсько-Силезький край.

З огляду на згадані обставини та з урахуванням наслідків світової фінансової та економічної кризи чеський уряд змінив призначення залучених іноземних інвестицій. Нові інвестиційні вкладення спрямовуються здебільшого у науково-прикладні дослідження і розробки, випереджаючи за кількістю проектів виробничу сферу. Йдеться про невеликі, але наукомісткі проекти, що не потребують великих капіталовкладень і грунтуються передусім на кваліфікації і знаннях працівників.

Останнім часом до списку пріоритетних секторів економіки, у яких держава надає підтримку інвесторам, уряд ЧР включив розробки з використання відновлюваних та альтернативних енергоресурсів. Крім цього, до пріоритетів віднесено літакобудування, електроніку, медичну техніку, інформаційні технології та розробки програмного забезпечення, біо- і нанотехнології.

Останніми роками дедалі більший інтерес до входження в чеську економіку виявляє російський бізнес. Однак, за спостереженнями експертів, у цьому разі йдеться здебільшого про прагнення заволодіти стратегічними галузями, перш за все енергетикою. Відтак, чеські політики та урядовці надзвичайно ретельно зважують свої кроки щодо надання можливості «облаштування» в країні тій чи іншій великій компанії. Якщо йдеться про значні інвестиції у життєво важливі галузі, які значною мірою визначають ступінь безпеки держави, у гру, як правило, вступають політичні чинники.

Слід наголосити, що на першому етапі передачі державного майна у власність іноземному капіталу чеська громадська думка неоднозначно сприймала цей процес. Досить сильними були настрої недопустимості втрати «родинного срібла», що ним вважалися підприємства у таких галузях, як пивоварна, автомобілебудівна, машинобудівна, текстильна, виробництво скла. Однак нині такі настрої здебільшого втратили під собою підгрунтя, адже прихід у країну великого іноземного капіталу має здебільшого відчутні позитивні наслідки. Іншими словами, згадане «родинне срібло» вдалося зберегти і навіть примножити у нових умовах та на новій технічній і технологічній основі.

Нові господарі, як правило, дуже чутливі до репутації традиційних чеських брендів, таких як автомобілі «Шкода», пиво «Плзенський праздрой» чи «Крушовіце», радіо- та електрообладнання фірми «Тесла», електротехнічні вироби концерну ЧКД тощо. З іншого боку, ці підприємства завдяки широким торговельно-економічним і логістичним можливостям нових господарів одержують можливість виходити на нові європейські та світові ринки, які ще 15—20 років тому були для них, як правило, недосяжними. Таким чином, зрощування іноземного капіталу з капіталом вітчизняним створює реальні умови для дедалі активнішого включення Чехії в світову економічну систему.

Важливою є й та обставина, що на підприємствах, контрольованих іноземним капіталом, середньомісячна зарплата торік становила 28500 крон (близько 1500 дол.), що на 6% більше, ніж по промисловості загалом. Причому, попри очікування, навіть в умовах фінансової та економічної кризи іноземні фірми не прагнуть повертати виробництво у свої країни, повною мірою використовуючи перевагу дешевшої робочої сили в Чеській Республіці.

Інвестиційна активність фірм, які перебувають під іноземним контролем, є набагато вищою, ніж вітчизняних підприємств (на одного працюючого у фірмах з іноземним капіталом припадає у 2,5 разу більше інвестицій). Це джерело інвестицій у сучасних умовах є вирішальним для чеської економіки. У 2008 році до ЧР надійшло понад 110 млрд. крон (майже 7 млрд. дол.) прямих іноземних інвестицій, у кризовому
2009-му — 52 млрд. крон (близько 3,5 млрд. дол.).

При міністерстві промисловості і торгівлі ЧР функціонує Агентство з підтримки підприємництва та інвестицій CzechInvest, яке, крім іншого, реалізовує програму «пост-допомоги» (AfterCare) інвесторам, які вже утвердилися на чеському ринку. Йдеться, зокрема, про підтримку реінвестицій, сприяння при пошуку відповідних промислових зон і підприємницької нерухомості, консультації щодо співфінансування проектів із структурних фондів ЄС, розвиток співробітництва з науково-дослідними структурами та вищими навчальними закладами, посередництво при переговорах з органами місцевого самоврядування тощо. За кордоном працюють дев’ять центрів агентства. Витрати на його утримання частково фінансуються за рахунок державного бюджету.

Нарешті, необхідно відзначити надзвичайно важливу політичну складову функціонування іноземного капіталу в ЧР. Йдеться про те, що бізнес досить чітко відокремлений від політики, власники і вищий менеджмент не прагнуть у будь-який спосіб впливати на роботу центральних органів політичної та виконавчої влади країни або й брати у цій роботі безпосередню участь. Відтак, у Чехії, по суті, не існує особливої суспільної групи, відомої у посткомуністичних країнах Східної Європи як «олігархи». У свою чергу, це неабияк сприяє розбудові та ефективному функціонуванню стандартної європейської політичної та економічної систем.

Водночас слід зазначити таке. Якщо для чеської громадської думки проблематика функціонування іноземного капіталу в ЧР вже втратила свою актуальність, то у фаховому середовищі дискусії не вщухли ще й досі. Основним аргументом критиків офіційного курсу є те, що, за їхньою оцінкою, Чехія, по суті, втрачає власний капітал (засоби виробництва, власні технології, знання), одержуючи натомість лише «мішок грошей», який за всіх умов так і залишиться таким і призначений виключно для покриття різних витрат та підвищення рівня споживання.

Наводяться також й інші аргументи:

— іноземні інвестори вкладають кошти не в країну-господарку, а лише «в себе» — на території та у просторі цієї країни;

— порівняно дешева робоча сила у країні використовується для зниження витрат і цін для іноземного споживача. Так, 80% продукції, яка виробляється в Чехії, експортується в європейські країни;

— виникнення місцевої мережі підприємств з виробництва супутньої продукції надалі посилює ступінь залежності, поглиблює втрату автономії, посилює монокультурність порівняно невеликої економіки (питома вага контрольованого німецьким «Фольксвагеном» концерну «Шкода» у загальному експорті країни становить близько 25%);

— важливі функції прийняття стратегічних рішень залишаються у руках іноземного власника, країна-господарка надмірно залежить від нього;

— частина накопичень, яка могла б примножити національне багатство, розширити можливості капіталовкладень в економіку, вивозиться з країни у вигляді дивідендів.

Однак учасники згаданих дискусій, зрештою, не в змозі відповісти на головне запитання: чи є альтернативні шляхи здійснення швидкої та ефективної трансформації національної економіки у сучасних умовах інтернаціоналізації виробництва? Один із найпослідовніших критиків офіційної концепції, авторитетний чеський економіст, професор одного з університетів Нью-Йорка М.Зелени, зрештою, зазначає: «Що далі? Якою є стратегія держави у цій ситуації? Що робитимуть? За що куплять капітал? Де знайдуть капіталістів? Як може держава функціонувати за рахунок постійно зростаючих надходжень іноземних інвестицій? Не знаю».

Водночас ніхто не може заперечити того, що нині економіка Чехії розвивається динамічно, у багатьох її галузях триває процес інноваційного переозброєння, відчутно зростає кваліфікація та рівень життя населення.

Так чи інакше, чеський досвід трансформування економіки заслуговує на увагу, оскільки протягом досить короткого терміну вдалося здійснити реструктуризацію національного господарства, переорієнтувати його на виробництво сучасної продукції з високою доданою вартістю, забезпечити повномасштабне включення країни у систему європейського та світового поділу праці. Провідна роль у цій справі належала і належить іноземному капіталу.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/ECONOMICS/ne_zalezhit,_komu_nalezhit__65_cheskoyi_promislovosti_kontrolyuetsya_inozemnim_kapitalom_rushiyna_si-60018.html

• Tweet
• Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишою та натисніть ctrl+Enter.