НАЛАШТОВАНІСТЬ НА СПІЛЬНІ ДІЇ

— Борисе Івановичу, світові засоби масової інформації широко та неоднозначно висвітлювали Саміт ООН у Нью-Йорку. На вашу думку, наскільки вагомою була ця подія?

— По-перше, давайте внесемо ясність у використання термінів: щойно в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулося два офіційних засідання на найвищому рівні. Одним став Саміт Генеральної Асамблеї ООН — найбільш представницького міжнародного форуму сучасності. Це засідання, яке тривало з 6 по 8 вересня, отримало назву Саміту Тисячоліття ООН.

7 вересня у рамках «великого саміту» відбувся інший саміт — засідання Ради Безпеки ООН на найвищому рівні, ініціатива проведення якого належить Президенту України Л. Кучмі. Рада Безпеки має у своєму складі лише 15 держав — 5 постійних та 10 непостійних членів, відповідальну місію одного з яких сьогодні виконує Україна. Незважаючи на обмежений членський склад, Рада Безпеки наділена чи не найбільш могутніми повноваженнями серед інших міжнародних структур: на неї покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки; лише вона володіє монополією на прийняття рішень про застосування сили у міжнародних відносинах, за винятком випадків здійснення права на самооборону.

Отже, розібравшись з термінами, повернемося до вашого запитання, яке, очевидно, стосується саме Саміту Тисячоліття ООН. Його можна впевнено назвати історичною подією. По-перше, це було найбільше в історії зібрання світових лідерів: у Саміті взяли участь 150 глав держав та урядів, п’ять віце- президентів, один кронпринц, шість віце-прем’єрів, двадцять один міністр закордонних справ, які представляли більшість держав світу. До речі, за день до початку Саміту сім’я Об’єднаних Націй поповнилася ще одним членом — маленькою острівною державою Тувалу — і складається тепер із 189 країн.

За результатами Саміту було схвалено Декларацію Тисячоліття, в якій глави держав та урядів урочисто підтвердили свою відданість цілям та принципам Статуту ООН. Лідери країн світу спільно визначили чіткі напрями діяльності ООН у новому тисячолітті, тим самим окресливши і свої завдання. Адже для виконання поставлених цілей, що в цілому має призвести до покращення життя людей на всій планеті, потрібна воля і зусилля кожного з членів Організації. Найважливіше, на мою думку, те, що учасники Саміту висловили повне розуміння цього і свою налаштованість на подальші спільні дії.

У ході Саміту лідери 85 країн уже на практиці підтвердили висловлений у Декларації намір «зміцнювати роль права як у міжнародних, так і в національних справах», підписавши, ратифікувавши або приєднавшись до сорока інструментів міжнародного права, депозитарієм яких є Генеральний секретар ООН. За словами Кофі Аннана, такими діями глави держав засвідчили «життєву важливість міжнародного права, яке є спільною мовою нашого світового співтовариства». Хотів би нагадати, що Президент України підписав три з цих договорів — два протоколи до Конвенції з прав дітей, у яких ідеться про боротьбу з торгівлею дітьми, дитячою проституцією та дитячою порнографією та про недопущення участі дітей у збройних конфліктах, а також протокол до Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок.

Крім участі власне у засіданнях Саміту Тисячоліття, глави делегацій провели понад півтори тисячі двосторонніх зустрічей та переговорів, що стало ще одним рекордом у міжнародному житті.

— З чим була пов’язана ініціатива Президента України по проведенню спеціального засідання РБ ООН?

— Відповідаючи на це запитання, хотів би зробити наголос на ключовому історичному факті: Організація Об’єднаних Націй побачила світ у 1945 році після закінчення небувалої за своїми жорстокостями та людськими жертвами світової війни. Головне покликання ООН вбачалося її засновниками у позбавленні прийдешніх поколінь від повторення жахів та лих світових воєн у май- бутньому. У цьому зв’язку, найважливішою ціллю Організації, яку поставили на перше місце в її Статуті, було визначено підтримання міжнародного миру і безпеки. Поклавши головну відповідальність в цій галузі саме на Раду Безпеки, Статут ООН, який, по суті, став своєрідним регламентом світового устрою після закінчення Другої світової війни, закріпив за цим органом центральне місце в міжнародній системі колективної безпеки.

Україна, яка втратила у тій страшній війні кожного сьомого свого громадянина, завжди надавала особливого значення місцю та ролі Ради Безпеки ООН у сучасних міжнародних відносинах. Україна переконана у винятковій важливості того, щоб цей орган продовжував бути вірним своєму покликанню і у світі двадцять першого століття.

Саме у цьому контексті і слід розглядати головну мету та спрямованість ініціативи глави нашої держави. Важко не погодитися, що сучасний світ, який безупинно змінюється, вимагає і від Ради Безпеки здійснення постійних коректив, а в окремих ситуаціях, і радикальних змін в її діяльності для того, щоб вона була спроможною надати ефективну відповідь на існуючі та нові загрози миру і безпеці. Саме цю мету переслідував Президент України, коли у квітні цього року він звернувся до глав держав та урядів членів Ради Безпеки з пропозицією скористатися унікальною нагодою Саміту Тисячоліття ООН з метою обговорення шляхів зміцнення миротворчого потенціалу цього органу у новому столітті.

— Як сприйняли цю ініціативу країни–учасниці Саміту?

— Ідея зустріла повне розуміння більшості країн та підтримку з боку Генерального секретаря ООН. Однак були й такі країни-члени ООН, що виступали проти проведення цього заходу. Серед опонентів цієї ідеї були головним чином ті країни, які хотіли б бачити себе в цей час членами Ради Безпеки, і переслідували у цій ситуації власні інтереси, перш за все, інтереси національного престижу. Їх логіку, практично, можна змалювати наступною формулою: «нам важко підтримувати те, що приверне до себе надзвичайну увагу світового співтовариства і де при цьому нас не буде».

Що стосується членів Ради Безпеки ООН, то тут теж не всі були готові відразу визначитися зі своєю позицією. Нам доводилося активно роз’яснювати своїм колегам в цьому органі доцільність і навіть необхідність проведення Саміту Ради Безпеки саме на сучасному етапі, коли світ вступає у нове тисячоліття. Проте після зваженого та ретельного вивчення ініціативи Президента України усі члени Ради Безпеки ООН погодилися, що такий Саміт таки треба провести, і що він дійсно зробить значний внесок у справу зміцнення усієї Організації Об’єднаних Націй, що було визначено головною метою Саміту Тисячоліття.

Ми надаємо дуже важливого значення тій обставині, що глави держав та урядів нинішніх членів Ради Безпеки підтримали ініціативу України, хоча процес її реалізації був далеко не простим. Хочу підкреслити, що жодна зовнішньополітична ініціатива, а тим більш такого масштабу, не схвалюється автоматично. За цим стоїть велика робота; її успіх ще раз підтвердив здатність української дипломатії забезпечувати досягнення цілей, що визначаються Президентом України.

— З якими ще ініціативами виступила українська делегація в Нью-Йорку?

— Безперечно, головною ініціативою, з якою Україна приїхала на Саміт Тисячоліття, було про- ведення Саміту Ради Безпеки. Такий захід, який до цього за всю історію діяльності ООН проводився лише один раз, після закінчення «холодної війни», став без перебільшення, непересічною подією у міжнародному житті. Це підтверджується і найвищим рівнем, на якому були представлені 15 держав- членів цього органу (усі на рівні президентів та прем’єр-міністрів, крім Малайзії, яка була представлена міністром закордонних справ), і слушним моментом для його проведення, і, найголовніше, його результатами як для самої Ради Безпеки, так і для ООН в цілому. Саміт матиме важливі позитивні наслідки для відновлення авторитету Ради Безпеки як органу, що несе головну відповідальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки.

У своїх виступах на Саміті Тисячоліття та Саміті Ради Безпеки Президент України зробив цілу низку конкретних і обгрунтованих пропозицій. Перелічу найважливіші з них:

— висловившись на користь розробки стратегії ООН з всебічного попередження конфліктів, Президент України запропонував розглянути ідею створення регіональних центрів ООН з попередження конфліктів як одного з ключових компонентів такої стратегії;

— проводячи тезу про необхідність розширення арсеналу та засобів для забезпечення миру у розпорядженні ООН, Л. Кучма висловив пропозицію щодо запровадження якісно нової моделі миротворчої діяльності — операцій з попередження конфліктів, які дозволили б значно підвищити потенціал Ради Безпеки у виконанні своїх функцій;

— у контексті важливості посилення боротьби світової спільноти з новими викликами, пов’язаними з процесом глобалізації, глава держави привернув увагу до такої небезпеки, як міжнародний комп’ютерний тероризм, та запропонував розглянути можливість розробки міжнародної конвенції про боротьбу з цим явищем;

Президент України також запропонував розробити зважену та збалансовану методику запровадження і скасування санкцій Ради Безпеки з метою уникнення їх негативних наслідків як для мирного населення, так і третіх держав.

— Якою була роль нашої держави в підготовці тексту підсумкової декларації?

— Що стосується ролі України в підготовці підсумкової декларації, то тут слід врахувати, що таких декларацій було дві.

Перша — Декларація Саміту Тисячоліття, схвалена лідерами усіх держав — членів ООН, в якій відображено основні пріоритети міжнародного співтовариства у наступному столітті та підтверджується провідна роль ООН у системі міжнародних відносин. У цій Декларації викладено основні цінності та принципи, якими буде керуватися людство у наступному столітті, а також цілі, яких необхідно досягнути у всіх головних сферах нашого життя (підтримання міжнародного миру і безпеки; викоренення злиденності; охорона навколишнього середовища; права людини, демократія та відпо- відальне урядування; зміцнення ООН). За основу Декларації Тисячоліття було взято останній розділ доповіді, яку підготував спеціально для Саміту Тисячоліття Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, а її проект розроблявся головою вже минулої 54-ї сесії ГА ООН (міністром закордонних справ Намібії Тео- Бен Гурірабом).

У ході дискусій у спеціально створеній робочій групі ГА ООН різні групи країн пропонували свої зауваження та пропозиції до проекту Декларації. Активну участь у цьому процесі взяла і делегація нашої країни. Ми підтримували ті пропозиції, які відповідають національним інтересам нашої держави і, відповідно, намагалися не допустити появи у Декларації тих положень, які нас не задовольняли. Ми запропонували до цього документа низку положень, в першу чергу, щодо врахування інтересів країн з перехідною економікою, а також щодо удосконалення діяльності окремих головних органів ООН. Українські пропозиції були враховані і знайшли своє відображення в тексті документа.

Друга — Декларація, одноголосно схвалена 15 главами держав та урядів за результатами ініційованого Україною Саміту Ради Безпеки ООН, яка торкається широкого спектру проблем, пов’язаних із забезпеченням ефективної ролі Ради Безпеки у підтриманні міжнародного миру. Тут уже Україна «зіграла першу скрипку», оскільки саме нами було внесено проект, який і було взято за основу підсумкової Декларації. Хоча у процесі погодження наш проект і зазнав певних змін, з урахуванням інтересів та точок зору інших членів Ради Безпеки, у підсумковій Декларації Саміту залишилися принципові для нас та найбільш важливі з точки зору національних інтересів положення.

Навіть такий важливий момент, як формат заключного документа Саміту, внаслідок різних підходів, було вирішено лише завдяки компромісу, запропонованому Україною (були прибічники формату резолюції та формату заяви голови РБ. Компромісний варіант України — резолюція з одного речення, яка супроводжує Декларацію, що врешті і було прийнято).

Особлива увага в цьому документі приділяється завданню зміцнення операцій ООН з підтримання миру, які залишаються одним з найважливіших інструментів в розпорядженні Ради Безпеки. Сьогодні в різних куточках планети розгорнуто 14 миротворчих операцій, в яких задіяно близько 37 тисяч миротворців. Нещодавній сумний досвід деяких з цих операцій, наприклад, в Сьєрра- Леоне, довів нагальність всеохоплюючих перетворень на цьому напрямку діяльності ООН. Ми не лише розраховуємо на те, що підсумкова декларація Саміту надасть потужний імпульс триваючому процесу переосмислення та суттєвого посилення ефективності миротворчих операцій ООН, але й налаштовані активно сприяти досягненню конкретних результатів в цій галузі.

— Як виглядає участь України в миротворчих операціях з точку зору конкретних цифр?

— Починаючи з липня 1992 р., тобто за вісім років, Україна надала до різних миротворчих операцій ООН понад 12 тис. військовослужбовців Збройних Сил та 180 працівників органів внутрішніх справ України.

Вони виконували почесну миротворчу місію в Анголі, Гватемалі, Боснії і Герцеговині, Македонії, Таджикистані, Хорватії. Українські цивільні спостерігачі брали активну участь в моніторингу за виборами, які проводилися під егідою ООН в ПАР та Мозамбіку у 1994 р.

На жаль, за роки участі України в ОПМ загинуло 19 військовослужбовців та близько 60 отримали поранення.

На сьогодні українські військовослужбовці та міліціонери представляють нашу державу в місіях ООН у Боснії і Герцеговині, Косово, Східному Тиморі, Афганістані, Хорватії, ДРК та Ефіопії/Еритреї.

Тільки в Лівані зараз знаходяться 650 військовослужбовців українського інженерного батальйону.

Практично в повній готовності до направлення до Місії ООН в Демократичній Республіці Конго знаходяться вертолітний підрозділ і ще кілька спеціалізованих підрозділів наших Збройних сил загальною чисельністю до 300 осіб, до Місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово — спеціальний поліцейський підрозділ чисельністю до 115 осіб.

Представник МЗС України нещодавно обійняв відповідальну політичну посаду в Місії ООН у Грузії.

Протягом останніх років Україна надавала свої авіатранспортні послуги ООН для виконання завдань в Африці. Зараз літаки державного підприємства Міноборони «Українська авіаційна транспортна компанія» працюють в інтересах Місій ООН в ДРК, Сьєрра-Леоне та в Косово.

До речі, участь України у миротворчих операціях ООН не є збитковою, вона дає значні надход- ження до державного бюджету.

— У виступі Президента України було підтверджене виключне право Ради Безпеки ООН на санкціонування сили в міжнародних відносинах…

— Як я вже відзначав, виключна монополія Ради Безпеки на прийняття рішень про застосування сили у міжнародних відносинах, за винятком випадків здійснення права на самооборону, є однією з головних засад міжнародного правопорядку, що існує з моменту підписання Статуту ООН. Саме ця виключна компетенція Ради Безпеки надавати дозвіл на застосування сили залишається наріжним каменем системи колективної безпеки, передбаченої Статутом.

Так, ця система не є досконалою, більш того — вона «хворіє» на дуже серйозні вади. Але ми так само маємо визнати відсутність на сьогодні жодної альтернативи міжнародному порядку, регламентованому положеннями Статуту ООН. Саме тому Україна відстоює необхідність неухильного дотримання фундаментальних засад існуючого правопорядку, в тому числі, виключних прерогатив Ради Безпеки. Саме під цим кутом слід розуміти згадане вами важливе положення виступу Президента України на Саміті Ради Безпеки. До речі, те ж саме було підтверджено і в підсумковій декларації Саміту: в цьому документі Рада Безпеки «нагадує про свою головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки ... та заявляє про свою рішучість забезпечувати ефективне функціонування системи колективної безпеки».

— Як би ви охарактеризували основні результати двосторонніх зустрічей?

— Значення будь-яких багатосторонніх заходів у штаб-квартирі ООН, тим більш на такому високому рівні, завжди посилювалося можливістю скористатися унікальною нагодою для контактів з метою обговорення актуальних двосторонніх питань. Скажіть, будь ласка, яке інше міжнародне зібрання дало б змогу Президентові України провести протягом двох-трьох днів серйозні переговори з керівниками понад трьох десятків інших країн світу? Крім участі Президента України в Саміті Генеральної Асамблеї та засіданні Ради Безпеки на найвищому рівні, такі зустрічі стали однією з найважливіших складових програми візиту глави Української держави.

Важко виділити жодну з цих зустрічей з точки зору її більшої значущості. Наприклад, переговори, проведені Л.Кучмою з прем’єр-міністром Ізраїлю Егудом Бараком та лідером Палестинської Автономії Ясером Арафатом підтверджують роль, що її відіграє Україна, в тому числі як член Ради Безпеки ООН, у виключно складних процесах близькосхідного врегулювання. У цьому зв’язку не слід забувати і про участь інженерного батальйону Збройних Сил України в миротворчих силах ООН на півдні Лівану. Ще одним прикладом зростання ролі України, цього разу у справі врегулювання конфлік- тів на Африканському континенті, стала зустріч Президента України з Президентом Нігерії — найвпливовішої країни Африки. Під час зустрічі з Президентом Туреччини було докладно обговорено проблеми облаштування кримських татар. Важливі результати з точки зору надання імпульсу подальшому розвитку двосторонніх відносин України було досягнуто під час переговорів, проведених Л.Кучмою з головою КНР, президентами Аргентини, Ірану, Македонії, Монголії, Угорщини, Хорватії, прем’єр-міністрами Бангладеш, Італії, Нідерландів, Словаччини, Швеції. Зустрічі Л. Кучми з лідерами деяких країн, наприклад, з президентом Сьєрра-Леоне або прем’єр-міністром Ямайки, стали першими контактами з цими державами на найвищому рівні.

На особливу відзнаку заслуговує зустріч з Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном, під час якої Президенту України було висловлено вдячність за важливий внесок нашої держави в діяльність ООН — починаючи від активної позиції України як нинішнього непостійного члена Ради Безпеки і закінчуючи нашим важливим внеском в миротворчі операції під егідою ООН.

Нарешті окремим важливим заходом у Нью-Йорку стало проведення під головуванням Президента України спеціальної зустрічі групи ГУУАМ на найвищому рівні.

— Як пройшла зустріч лідерів країн неформального об’єднання ГУУАМ під головуванням Л.Кучми?

— Ця зустріч пройшла під гаслом заяви Президента України: «Об’єднання ГУУАМ вступає в но- ву фазу свого розвитку, суттю якого є взаємний інтерес до поглиблення економічної співпраці». Глави держав ГУУАМ визначили основні завдання багатостороннього співробітництва в рамках об’єднання на найближчу перспективу, перш за все, створення сприятливих умов для прискорення економічного зростання і підвищення добробуту народів країн-учасниць, подальший розвиток безпечного і ефективного транспортно-комунікаційного коридору Європа—Кавказ—Азія, поглиблення взаємовигідних торговельних відносин між країнами. У комюніке за результатами зустрічі повідомляється про рішення президентів розпочати роботу з метою створення режиму вільної торгівлі в рамках ГУУАМ.

Виконання такої амбітної програми контролюватиметься міністерствами закордонних справ держав-учасниць як координуючих відомств у сфері зовнішніх зносин. Зокрема, одним з рішень Саміту стало доручення міністрам закордонних справ країн ГУУАМ підготувати конкретні плани заходів в рамках об’єднання на 2001-й рік. Досягнуто домовленості про проведення зустрічей глав держав та міністрів закордонних справ країн—учасниць ГУУАМ не рідше одного разу на рік. Зокрема, визначено, що саміт ГУУАМ відбудеться в Києві у першому півріччі наступного року.

— Які основні підсумки «Зустрічі тисячоліття» для подальшого розвитку світового співтовариства?

— Як я вже відзначив, схвалена за результатами Саміту Декларація Тисячоліття має всі підстави розглядатися як своєрідний план дій міжнародного співтовариства на найближчі роки. Перш за все, Саміт Тисячоліття ідентифікував фундаментальні цінності, які відіграватимуть ключову роль у міжнародних відносинах ХХІ століття. Такими цінностями визначено свободу, рівність, солідарність, толерантність, дбайливе ставлення до природи, а також спільну відповідальність за вирішення проблем миру та розвитку. Саміт також визначив головні завдання світової спільноти у галузі миру, безпеки та роззброєння, ліквідації бідності, охорони навколишнього середовища, забезпечення прав людини та поваги до демократичних цінностей.

Хотів би також підкреслити, що одна з найважливіших цілей, яка переслідувалася Самітом Тисячоліття, полягала у спробі надати поштовху зусиллям з метою пристосування Організації Об’єд- наних Націй до вимог сьогодення. У світі не існує іншої міжнародної організації, яка могла б замінити ООН за універсальністю та глобальним значенням, і це визнають навіть найзавзятіші критики. Але, мабуть, так само не існує іншої організації, для якої питання про необхідність всеохоплюючої трансформації не стояло б так гостро. Вважаю, що Саміт Тисячоліття досяг цієї мети. Представники 189 держав — членів ООН погодилися з необхідністю далекосяжних реформ, спрямованих на суттєве зміцнення можливостей ООН як механізму, здатного відповідати на виклики нового століття та забезпечувати ефективну координацію міжнародних зусиль в умовах поглиблення процесів глобалізації. Україна була добре помітна на цьому історичному зібранні і тим самим створила сприятливіші зовнішні умови для прискорення внутрішніх реформ, для підвищення стандартів життя своїх громадян.