Місцевий прикордонний рух

Нещодавно у приміщенні Ген­консульства Республіки Поль­ща у Львові урочисто відзначили надання 75-тисячного дозволу на перетин кордону в рамках угоди про малий прикордонний рух між Україною та Польщею. На пряме запитання журналістів, яка все-таки користь від цієї співпраці, Генеральний консул Республіки Польща у Львові Ярослав Дрозд віджартувався. Мовляв, молоді люди мають змогу частіше зустрічатися, знайомитися, одружуються і народжують дітей. Та, попри заяви про культурне і родинне значення явища, присутні розуміли, що подія має більше економічний аспект. Понад 90% українців їдуть до Польщі скупитися. Тільки торік за посвідченням учасника ма­лого прикордонного руху кордон перетнули понад п’ять мільйонів українців.

20-50 доларів за одну ходку

Як повідомив журналістам віце-маршалек (заступник голови адміністрації) Підкарпат­сь­ко­го воєводства Анна Коваль­ська, лише за четвертий квартал українці вивезли з Польщі різних товарів на суму близько 200 млн. доларів. На яку суму поляки закупили в Україні товарів, наразі невідомо. Але, мабуть, не на меншу. Якщо іноземців цікавлять український бензин, цигарки, горілка, солодощі, то українців - продовольчі товари, продукція легкої промисловості, будівельні матеріали. Інколи доходить до смішного. Продавши в Польщі все пальне, додому українці змушені штовхати своє авто. Окремі підприємливі «човники» за день встигають зробити одну-дві ходки через кордон. У середньому один учасник малого прикордонного руху за рік перетинає кордон близько 70 разів.

Заробітки не такі вже й великі. Українцям на польський бік дозволяється взяти один літр горілки (від 36 злотих), дві пачки сигарет (від 18 злотих),
25-40 літрів бензину (125-200 злотих). Загалом виходить, що зароблять близько 180-250 зло­тих, або близько 450-550 грн. Вирахуйте кошти на придбання цих товарів в Україні, і вийде, що в середньому за один перетин кордону «човники» заробляють 20-50 доларів. Не так і багато.

Тридцять кілометрів без віз

Так званий місцевий, або, як його трактує польська сторона, малий прикордонний, рух на Львівщині, як і в інших прикордонних регіонах, має свою історію. У радянські часи поляки вивозили з України золото, срібло, електротовари, продукти харчування, натомість в Україні був попит на одяг, взуття, косметичні засоби. Не обов’язково польського виробництва.

Похід у капіталізм для обох країн мав різні наслідки. Завдя­ки щедрим іноземним капіталам Польща дуже швидко перебудувала свою економіку, тоді як в Україні процес загальмувався. І лише прикордонні зони, як із польського, так і з українського боку, інвестори чомусь оминають. В Україні ситуація особливо погіршилася після того, як було ліквідовано вільну економічну зону з центром у м. Яво­ро­ві. Тому уряд України всіляко сприяв розвиткові такого яви­ща, як малий прикордонний рух.

Згідно з угодою між урядами України і Польщі про правила місцевого прикордонного руху, підписаною у м. Києві 28 березня 2008 р., до 30-кілометрової зони увійшли 16 районів Закарпатської та Львівської областей з українського боку та 12 повітів (районів) Підкарпат­сь­кого і Люблінського воєводств (областей) - із польського.

Окрім можливості безвізово поїхати до родичів, подорожу­вати у межах 30-кілометрової зони, українці отримали змогу займатися малою торгівлею. Для багатьох жителів прикордонних районів Львівщини та Закарпаття, де особливо високий рівень безробіття, це чи не єдина можливість заробити на прожиття. У багатьох «човників» по обидва боки кордону є свої контрагенти, котрі беруть на себе подальший збут товару. Працювати у виробничій сфері тут стає невигідно і немодно.

«Що з того що я заробляв на підприємстві дві тисячі гривень! Хіба можна на ці гроші прогодувати сім’ю?» - каже 35-річний Роман із м. Мостиська.

Таких, як Роман, на Львів­щи­ні десятки тисяч. Зі свого боку, керівники підприємств нарікають, що молодь не хоче йти працювати у виробничу сферу. Знайти спеціаліста на ту чи іншу посаду стає дедалі складніше. Молодь побачила, що можна заробляти торгівлею, не марнуючи час на професійне навчання. Молоді люди розпочинають свій життєвий шлях із неофіційної діяльності, не маючи жодних зобов’язань перед державою, а, відповідно, і сподівань на пенсійне забезпечення в майбутньому.

Різниця цін

На думку заступника начальника Львівської ОДА Лева Захарчишина, Україна зробила правильний правовий крок, скасувавши візи для громадян Євро­союзу. Були сподівання, що ЄС вчинить так стосовно громадян України. На жаль, цього не сталося. Вочевидь, європейці побоялися зростання нелегальної міграції. Тому місцевий прикордонний рух - це така собі його альтернатива. Головною його метою декларувалося спрощення контактів у прикордонній зоні, де люди мали родинні зв’язки. При тому всі чудово розуміють, що, окрім гуманітарних потреб, є й економічні питання, які люди вирішують завдяки різниці цін на певні товари. Це породжує човниковий рух. Одні щось купують, інші - продають. У межах дозволених лімітів у цьому нічого поганого немає. Особливо коли взяти до уваги, що внаслідок обмеженого доступу прикордонні зони нині є депресивними. Там немає промисловості, дуже слабкий бізнес, бракує роботи. Це стосується як Украї­ни, так і Польщі. Якщо проаналізувати рух через кордон, неважко помітити, що більшість «човників» - польські громадяни. Що стосується малого бізнесу, то він напрацьовує свої схеми оптимального постачання. У Польщі є багато гуртівень, магазинів. І люди, які займаються бізнесом, мають там своїх контрагентів.

Із польського боку найцікавіший проект - великий дистрибуційно-торговий центр «Корчова Долина», розміщений на польсько-українському кордоні. У нього було інвестовано 25 млн. євро. Передбачалося, що головними клієнтами центру будуть організовані групи, які проїжджатимуть транспортом загального користування, та індивідуальні покупці й підприємці, котрі приїжджатимуть легковими автомобілями. Але польські колеги відзначають відсутність позитивної динаміки, на яку сподівались інвестори. Теоре­тично - ніби все зручно: приїхав у одне місце і купив усе необхідне. На практиці проект не «вистрілив» так, як планувалося.

На думку Л.Захарчишина, проблема, вочевидь, у тому, що всі польські торгові точки переважно зорієнтовані на польський ринок. Українці були суттєвими контрагентами. Центр «Корчова Долина» збудований у чистому полі. І питання - скільки українців можуть приїхати через кордон, коли там такі черги? Це проблема, якої досі не вирішено. Розбудова нових величезних пунктів пропуску, терміналів, логістики мало що вирішує. Людина мусить чекати на кордоні три-п’ять годин. Якщо хтось займається торгівлею, для нього черга не така важлива. А коли їдеш у справах або на відпочинок, то це збиває з ритму.

Паралельно зі спорудженням «Корчови Долини» українські інвестори мали намір будувати такий самий супермаркет зі свого боку. Цьому щось перешкодило.

На безоплатній основі

Ще одна невирішена проблема - законодавче врегулювання режиму прикордонної торгівлі. Воно потрібне для того, аби люди не відчували себе спекулянтами чи контрабандистами. Щоб у цій зоні діяли певні преференції. А люди, котрі там торгують, - сплачували за це якісь податки. Нині з прикордонної торгівлі ніхто нічого не платить. Це неправильно. Адже мешканці прикордоння користуються певними соціальними державними програмами. Їхні діти навчаються у школах, лікуються у лікарнях. Між державою і громадянами має діяти певна суспільна угода. Так як є у цивілізованому світі.

Керівники підприємств, розміщених у прикордонних зонах, скаржаться, що не можуть утримати на роботі людей. На­багато вигідніше займатися торгівлею, аніж виробництвом.

- Був цікавий економічний експеримент - вільні економічні зони, - каже Л.Захарчишин. - Створіть у прикордонній зоні пільгові умови для бізнесу. І тоді людина думатиме, що краще: стояти в морозний день на кордоні - чи працювати на підприємстві й отримувати офіційну заробітну плату, платити податки, мати соціальний пакет і жити спокійно. У нас є звичка жити одним днем, є недовіра до держави як до інституту. На заході - навпаки: люди вважають, що краще працювати офіційно. Ситуація, коли громадяни і держава намагаються перехитрити одне одного, нічого доброго не дає, бо фактично люди дурять самих себе. Як відновити довіру до держави? Гадаю, сьогодні це чи не найважливіша державна проблема.

Оскільки проблеми з безробіттям є й за межами 30-кілометрової зони, то влада хотіла б їх вирішити за рахунок розширення цієї зони. Поки що всі розмови про це залишаються на рівні прохань України і Польщі. Європейський Союз не планує переглядати умови про малий прикордонний рух між обома державами.

Коментар

Олег Кузьмін, директор Навчально-наукового інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка»:

- Позитивний момент місцевого прикордонного руху - можливість для населення, яке живе біля кордону, отримати сякі-такі кошти для прожиття. Але держава також повинна мати надходження до бюджету від прикордонної торгівлі. Їх сьогодні немає. Вона не контролює цього процесу. Зараз в Україні лише приблизно встановлюються обсяги прикордонної торгівлі, ніхто не скаже, яким є валовий дохід від цієї діяльності. Хіба приблизно - десь близько 1%. Крім того, не завжди експортується й імпортується те, що вигідне для країни. Є ще один - чи не найважливіший - момент. Ми відволікаємо значні трудові ресурси, які завантажені десь на 20-30%. У молоді немає професійного кваліфікаційного зростання. Ці люди могли б трудитися з більшою користю для себе та держави. Найбільше потерпає виробнича сфера. Переорієнтація населення на торгівлю може призвести до того, що коли нарешті прикордонна торгівля припиниться, а це цілком можливо, то десятки тисяч людей опиняться ні з чим. Підприємств, на яких вони могли б працювати, вже не буде.

На моє переконання, до прикордонної торгівлі слід підійти більш серйозно. Визначитися з обліком людей, зайнятих цією діяльністю, з системою сплати податків, розмірами мита тощо. Одне слово, поставити все на державну основу. Адже за нинішньої ситуації люди прямують до мінімальної пенсії.

Головний недолік - відсутність із боку держави усталеної політики щодо прикордоння. Потрібна чітка і зрозуміла всім цілісна система, механізми, які б, з одного боку, стимулювали розвиток зазначеного напряму, а з іншого - поставили б його на законодавчу основу. Я такого зацікавлення з боку державних органів влади, політиків зараз не бачу.