Металошок… Четверта серія

Поділитися
Проблеми у світовій економіці означають зниження попиту і цін на ключовий продукт національної промисловості — метал.

Світ потихеньку сповзає в кризу. Хтось називає те, що відбувається, другою хвилею поперед­ньої, хтось - новою. Хай там як, прогнози майже всіх експертів не вирізняються оптимізмом.

Днями Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) опублікувала свій прогноз зростання ВВП єврозони на 2012 рік. Очікується його зниження аж у вісім разів: з і так скромних 1,6% приросту нинішнього року до зовсім мізерних 0,2% - наступного. Нині у Євросоюзі вдаються до розпачливих спроб залити хвилю рецесії, що насувається, грошима, але вкрай сумнівно, що це дасть потрібний ефект.

Єврозона й так по вуха в боргах. І наступного року, як очікується, державні зобов’язання 27 країн ЄС сягнуть 98% регіонального ВВП. По країнах розкид значно більший: в Італії цей показник перевищує 160% від валового продукту, втім, і в консервативній Німеччині він наближається до 80% ВВП.

Те, що відбувається, прямо впливає і на Україну: проблеми у світовій економіці означають зниження попиту і цін на ключовий продукт національної промисловості - метал. У Європі, зокрема, він стає не дуже потрібним: там уже й так зупинили потужності з виробництва понад 27 млн. тонн сталі на рік, причому більшу частину - саме через кризу. За даними компанії ArcelorMittal, на її європейських заводах нині стоять дев’ять доменних печей із 25. Враховуючи, що на країни ЄС припадає до 30% її експорту металопродукції, це - не найкращі новини.

Правда, наша офіційна статистика поки що доволі оптимістична. Згідно з підрахунками Держкомстату, у січні-жовтні поточного року металургійні підприємства збільшили обсяги реалізації майже на третину порівняно з минулим роком - до 204 млрд. грн. (за весь 2010-й - 189,4 млрд.). Згідно з цими даними, частка металургів у загальному обсязі реалізованої продукції промисловості України становила 22,5%. А в експорті вона традиційно перевищує третину.

Однак оптимістичні цифри все гірше корелюють із реальністю - ціни на метал за контрактами падають уже два місяці. Знижу­ється і завантаження потужностей. Так, за даними виробничого об’єднання «Металург­пром», якщо у вересні воно було на рівні 82,5%, то в жовтні зменшилося до 81%, а в першій декаді листопада зниження тривало (до 80,7%).

Прогнозований на 2011 рік рівень виробництва сталі - приблизно 34 млн. тонн. Це показник 2003-2005 років, тобто далеко не найвищого завантаження. Прогнози на майбутній рік приблизно такі ж. І хоча це явно краще, ніж 29 млн. тонн позаторік, але прогнози поступово погіршуються.

Про намір знизити рівень виробництва вже заявили Дніпров­ський меткомбінат ім. Дзержин­сь­кого та Алчевський меткомбінат, що належать українсько-російському «Індустріальному союзу Донбасу». Такі ж плани й на Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча та «Азовсталі» (власник - Рінат Ахметов).

Розпочалося й офіційне скорочення персоналу. Якщо раніше його соромливо обзивали оптимізацією, то тепер стали прямо пов’язувати з низьким завантаженням потужностей. Зокрема, на «Дзержинці» заявили, що «практично протягом усього 2011 року ринок металопродукції одночасно знижувався як за обсягом, так і за цінами, тому металургійні підприємства України змушені скорочувати обсяги випуску продукції, щоб вижити в нинішніх умовах».

Уже кілька років триває «тихе» скорочення персоналу на колишній «Криворіжсталі». Нещо­дав­но оголосив про 20-відсоткове зниження виробництва Маріуполь­ський меткомбінат ім. Ілліча, подібні процеси відбуваються на «Азовсталі» і «Запоріж­сталі». Поки що пообіцяли «не різати по живому», але без конкретики.

Тим часом у галузі почала падати зарплата. У жовтні в чорній металургії вона знизилася до вересня на 3,2% (до 4,6 тис. грн.). На підприємствах кольорової металургії доходи зменшилися на 5,5%. Загалом те, що відбувається, дедалі більше нагадує 2008 рік…

Як завжди, під удар потрапили підприємства зони ризику (ті, що не мають власної сировини) - це згадана «Дзержинка», Алчев­ський меткомбінат. Раніше до цієї зони відносили і «Запоріж­сталь», і комбінат ім. Ілліча. Тепер у зв’язку з поглинанням Ахметовим «іллічівців» і його входженням до складу акціонерів «Запоріжсталі» «група смертників» на макрорівні фактично стиснулася до двох великих комбінатів ІСД.

На листопадовій балансовій нараді в Дніпропетровську наводилися такі дані ДП «Укрпром­зовніш­експертиза»: точка беззбитковості при виробництві слябів для комбінатів, які не мають руди та свого коксу, становить приблизно 630-640 дол. за тонну. За наявності ж руди і коксу ця цифра майже на чверть нижча. Інакше кажучи, у того ж Ахметова поки що все не так погано… Ба більше, потенційно нинішня ситуація - непоганий аргумент у переговорах з нинішніми власниками ІСД про те, щоб поступитися всім або частиною бізнесу. Чутки про що періодично виникають. Багато хто чудово пам’ятає, як швидко й недорого торік до рук Ріната Леоні­до­­вича перейшов ММК ім. Ілліча.

А ще руду можна з успіхом продавати на зовнішній ринок, збільшивши рентабельність бізнесу групи. За її собівартості 30-35 дол. ціна навіть в 60-70 дол., що спостерігалася на піку кризи, аж ніяк не смертельна. Недарма циніки зазначають, що пріоритетом ArcelorMittal на «Криворіж­сталі» стало нарощування не металургійного, а саме гірничорудного виробництва.

А загалом ситуація не райдужна. І найсумнішим у кризі, що насувається, є те, що від самої України мало що залежить. Внутрішнього ринку металопродукції в країні, по суті, немає.

Частка експорту в металургійній галузі коливається близько 80%, хоча про розвиток внутрішнього споживання говорять уже третє десятиліття. Кілька років тому на рівні Кабміну ставили зав­дання знизити експорт із 81 до 60%. Цього передбачалося досягти за рахунок зростання обсягів споживання металопродукції в будівництві, машинобудуванні, суднобудуванні, енергетиці та для ремонтів. Реально внутрішній ринок на самому піку споживав напередодні кризи не більш як 30% галузевих обсягів виробництва. Причому значна частина й цього невисокого показника - повторна переплавка самою металургією.

Нині уряд голосно заявив про розробку нових інфраструктурних проектів, включаючи автомобілебудування. Ідея теоретично правильна. Але, враховуючи долю попередніх проектів, коли майже все залишалося на папері, а ті крихти, що все-таки виділялися, наполовину розкрадалися, особливого ентузіазму вона не викликає. Хваць­ке «освоєння» ресурсів під Євро-2012 теж оптимізму не додало.

Тож у найближчі роки країна й надалі повністю залежатиме від зовнішніх чинників.

З експортом теж є проблеми. За даними «Укрпромзовніш­експер­тизи», 2007 року наша країна експортувала 28 млн. тонн металопродукції, минулого - близько 24 млн., за результатами нинішнього очікується близько 23 млн. тонн. Тобто за чотири роки ми втратили ринок збуту, що відповідає виробничим потужностям комбінату рівня ММК ім. Ілліча.

Якщо згадати, що майже половина (46%) вітчизняної сталепродукції - це банальні напівфабрикати з низькою додатковою вартістю, то досягнення наших металургів зовсім скромні. Можна втішитися хіба що тим, що в нішу виробництва напівфабрикатів (екологічно дуже брудну і малодохідну) мало хто рветься. Всі воліють займатися більш високим рівнем переробки.

Ще одним мінусом стало чергове заморожування (на період кризи) більшості інвестиційних проектів. Що означає подальшу консервацію наявного технічного відставання. За останні десятиліття вітчизняна металургія перетворилася на заповідник технологій XIX сторіччя. У світі з 1991 року подвоїлося виробництво металу, причому з упором на нові технології. Мартенів­ського виробництва на планеті, крім як у нас і трохи в Індії, більше ніде немає. А комбінат рівня тієї ж «Запоріжсталі», де 100% виплавляється саме мартенівським способом, можна побачити тільки в кінохроніці. І що далі, то дедалі менше віриться в реалістичність планів щодо реконструкції запорізького гіганта. Про раніше анонсований 2018 рік ніхто вже й не заїкається.

Із нових проектів, реалізованих з нуля за останні роки, крім добудованої Віктором Пінчуком «Дніпросталі», нічого на думку не спадає.

Тому ми, як і раніше, відносимо до своїх конкурентних переваг дешеву робочу силу (читай - низьку оплату праці), недорогу (для власників) сировину, наплювацьке ставлення до екології та економію на інвестиціях.

Кажуть, що на помилках (і кризах) учаться. Але Україна вже пережила їх мінімум три і нині очікує четвертої. Навчання явно затягнулося.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі