Коли пенсійні гроші прийдуть на фондовий ринок... Компанії з управління активами вже приміряються до потреб своїх майбутніх клієнтів

Наталія Яценко «Дзеркало тижня» №26, 03 липня 2004, 00:00

Усвідомлюємо ми це чи ні, але на наших очах зароджується нова мода. Ні, я не про помітне коротшання «носів» у черевиків чи рожево-салатові малюнки на сукнях дам будь-якого віку. Цього літа в Україні модно створювати недержавні пенсійні фонди. Наявність такого фонду (або кількох), та ще й, на додачу, власних компанії-адміністратора та компанії з управління активами стає показником не так можливостей, як просунутості власників і топ-менеджерів найбільших українських підприємств. Крім того, ранній старт обіцяє у середньо- та довгостроковій перспективі чималі фінансові вигоди.

Втім, на початковому етапі доведеться серйозно витратитися і ще серйозніше потрудитися. Це розуміють засновники перших чотирьох НПФ, зареєстрованих місяць тому в Україні Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП). Два фонди з тих, що пройшли реєстрацію, — відкритий і корпоративний — створені банком «Аваль». ВАБанк завів собі фонд корпоративний. Ну а у відкритого пенсійного фонду «Європа» відразу двоє «батьків» — компанії Sigma Bleyzer і ТBIH Financial Services Group.

Генеральний директор компанії з управління активами ТBIH-Sigma Bleyzer Олександр Бойко розповідав журналістам, що підготовка до створення фонду тривала рік. Тільки робота над статутом, який прописує взаємини з вкладниками, пенсійні схеми тощо, зайняла чотири місяці. Але реєстрація в ДКРРФП аж ніяк не означає, що НПФ може залучати учасників і починати збирати гроші для подальшого інвестування.

Спочатку слід сформувати раду фонду. Члени ради (як, утім, і працівники компанії-адміністратора) повинні скласти кваліфікаційний іспит, а щоб підготуватися до нього — можуть пройти навчання. Першу групу «учнів» проекзаменували 18 та 19 червня в Києві. Потім рада фонду має укласти договори з адміністратором (а жодна з таких компаній поки що не отримала в Україні ліцензії — все ще триває створення нормативної бази), а також із компанією з управління активами та банком-зберігачем. Перш ніж вкладати гроші, необхідно розробити і затвердити інвестиційну декларацію. Дотримання її норм відстежуватимуть і по горизонталі (інші учасники системи), і по вертикалі (регулюючий орган), тож слід потрудитися.

Але й це ще не все. Задля ефективної роботи фонду, можливо, доведеться створити мережу регіональних офісів адміністратора, а також розжитися агентами. Тут не пройде номер зі страхагентом совкових часів чи, крий Боже, представником «канадської оптової компанії» — потрібно мати бодай базову інформацію, знати місця, де водяться твої потенційні клієнти, та й підхід має бути особливим. Виграє той фонд, який створить досить прозору систему і зуміє зацікавити вкладників своєю інвестиційною політикою.

Що стосується роботи з клієнтами і розгалуженості філіальної мережі, в лідерах у нас, звісно ж, банки. Як свідчить червнева реєстрація, ними створені три з чотирьох перших фондів. Чи можемо ми говорити, що це — відображення певної закономірності, допитувався автор цих рядків у члена ДКРРФП Андрія Рибальченка під час науково-практичної конференції «Управління активами: стратегії та ризики», організованої Українською асоціацією інвестиційного бізнесу за підтримки проекту АМР/США «Впровадження пенсійної реформи в Україні» і проведеної в середині червня в Ялті. Відповідь Андрія Анатолійовича була досить обтічна — мовляв, на реєстрацію в Держкомісії чекають і фонди інших засновників. Більша ясність у працівників регулятора з іншого питання: на початковому етапі в Україні фінансово міцнішими будуть корпоративні пенсійні фонди і тільки згодом розвинуться відкриті.

Однак питання про банківське «походження» засновників не таке й просте. Напевно, кожен солідний український банк побажає створити свій фонд. Чи захоче «чужий» пенсійний фонд скористатися послугами цього банку як зберігача? Малоймовірно. Так само складно собі уявити, щоб «Азовсталь» тримала свої гроші, скажімо, у Приватбанку. Отже, слід бути готовими до того, що на новому ринку може виникнути дефіцит «чистих» зберігачів.

Звичка до натурального господарства спочатку приведе до того, що, перефразовуючи відомий слоган, на ринку йтимуть «свій до свого по своє». Швидше за все, утворяться дружні ланцюжки: фонд (два-три фонди; більше — навряд, можна не впоратися з продукуванням усіляких звітів) — компанія-адміністратор — компанія з управління активами — банк-зберігач. Очікується, що така дружність знизить витрати стартового періоду. А от чи забезпечить належний рівень дохідності пенсійних активів?.. Не хочу нікого лякати, але «свій» — далеко не синонім поняття «професійний»...

Утім, проблеми дохідності та гарантії інвестицій недержавних пенсійних фондів мають і об’єктивно-суб’єктивні обмеження. Причому не тільки в Україні. У Болгарії в травні ц.р. на 2% впали держоблігації (24% в розрахунку на рік). І що вдієш, коли болгарські НПФ зобов’язані інвестувати в них мінімум 50% пенсійних активів? (В Україні обмеження трохи інакше: 50% — це максимум, та й вкладення в держпапери не є обов’язковим).

У Казахстані, що впровадив дуже круту, за європейськими мірками, пенсійну систему з обов’язковим накопиченням коштів, НПФ торік ледь не зазнали 16 млн. дол. збитків із вини уряду. А було так. Держоблігації на казахстанському ринку існують різної «довжини», у тому числі десятирічні. Ось саме десятирічні тамтешній Мінфін і забажав погасити достроково, на сьомому році обігу, причому не за ринковою вартістю, а, уявіть собі на хвильку, за номінальною.

У Казахстані досі дивуються, що справу вдалося залагодити малою кров’ю. Керівництво тамтешньої асоціації НПФ скликало прес-конференцію і різко розкритикувало «підступний Мінфін», показавши всю антипенсіонерську сутність планованої акції. І спрацювало! Облігації таки достроково погасили, але за ринковою вартістю.

А тепер перекинемо місток від Астани до Києва. Чи можлива така ситуація в нас? А чому б і ні? Хіба не було примусової конверсії ОВДП наприкінці
90-х? Що сталося б із пенсійними фондами, якби вони в ті часи інвестували гроші в цей інструмент? З іншого боку, наша ситуація все-таки серйозно відрізняється від казахстанської: на внутрішньому ринку немає пропозиції довгострокових інструментів.

Уже кілька років про необхідність істотного розширення їх діапазону, про вмонтовані механізми гарантування дохідності говорить на різних форумах віце-президент ВАТ «КІНТО», кандидат економічних наук Анатолій Федоренко. Вкотре він говорив про це на ялтинській конференції «Управління активами: стратегії та ризики». Впровадження в практику випусків середньо- і довгострокових державних та муніципальних боргових інструментів, встановлення по них вагомих гарантій, у тому числі встановлення чистої дохідності по держоблігаціях не нижче 4% річних записано в рішенні конференції як один із пунктів спільного докладання зусиль Української асоціації інвестиційного бізнесу і представників державної влади...

Другий різновид ризиків, пов’язаний із рівнем корпоративного управління, обговорювався в кулуарах ялтинської зустрічі на дуже конкретному і свіжому прикладі — реорганізації структури власності Миколаївського глиноземного заводу. Ось вони, зигзаги долі: хто на світанку битв, які супроводжували приватизацію одного з «найсмачніших» українських підприємств, міг припустити, що акції МГЗ перетворяться для кількох десятків тисяч «незнатних» акціонерів на пусті папірці, та й із тими доведеться не з власної волі розпрощатися...

По суті — грабунок серед білого дня. Відповідно до букви закону — усе в межах компетенції загальних зборів акціонерів: захотіли кинути своїх «менших» побратимів, поставивши їм явно нереальні умови переоформлення власності, — і кинули. Єдина зачіпка для юристів — у тому, що українське законодавство, на відміну від, скажімо, російського, не передбачає примусового викупу акцій за рішенням зборів.

У матеріалах Ялтинського форуму записано: «Факти порушення прав міноритарних акціонерів власниками великих пакетів акцій, менеджментом акціонерних товариств шляхом консолідації акцій через механізм значного збільшення їхньої номінальної вартості чи розмивання пакета акцій при проведенні додаткової емісії свідчать про відсутність в Україні цивілізованого корпоративного управління. Відсутність законодавчої бази для врегулювання корпоративних конфліктів істотно впливає і на привабливість українського фондового ринку в цілому та довіру до інститутів спільного інвестування зокрема».

Проте правильними словами не обмежилися: УАІБ подала судовий позов, вимагаючи скасування рішення загальних зборів ВАТ «МГЗ» від 16 березня ц.р. і визнання недійсним рішення про реєстрацію випуску деномінованих та консолідованих акцій. 29 червня ц.р. Господарський суд Києва до ухвалення рішення по суті призупинив будь-які дії, пов’язані з реорганізацією Миколаївського глиноземного.

Отже, створюється прецедент участі громадської організації в захисті міноритарних акціонерів (якими, зауважимо, є й недержавні пенсійні фонди). Звісно ж, цей крок не можна не оцінювати позитивно. Хоча, поклавши руку на серце, краще б у нашій країні вчасно створювали законодавчу базу, напрацьовували позитивну практику корпоративного управління, за якої миколаївська й подібні до неї ситуації були б просто нетерпимими.

Втім, Україні потрібен не тільки закон про акціонерні товариства. Фондовий ринок потребує і повноцінного законодавства щодо випуску та обігу іпотечних цінних паперів, і коригування ухваленого 2001 року закону про інститути спільного інвестування, завдяки якому кількість «нових» ІСІ зросла за два з половиною роки з нуля до півсотні. Але, з іншого боку, — що таке півсотні для такої держави, як Україна, і чи можна вважати такими, що роблять серйозну погоду на ринку, 1,3 млрд. грн. цінних паперів, випущених інститутами спільного інвестування?

Як на мій погляд непрофесіонала, інститути спільного інвестування — як обкатка ідеї інвестування чужих грошей у різні «кошики», або, по-науковому, диверсифікації, — поки що можуть похвалитися в Україні якимись вражаючими результатами. Фахівці кажуть обтічно: «На диверсифікацію немає попиту». Справді, відповідно до закону про ІСІ, фонди створюються переважно венчурні (або недиверсифіковані), що не сприяє перевірці на практиці нормативів інвестування і не створює попиту на нові, надійніші й сучасніші фондові інструменти. Але ситуація зміниться з початком практичної роботи НПФ, із яких ми й почали розмову.

Що краще приживеться й розвинеться на нашому грунті — ІСІ чи НПФ, залежатиме від безлічі чинників, зокрема й такого надзвичайно важливого, як оподаткування. Однак це тема іншої розмови. А поки що — кілька прогнозів.

Ринку недержавного пенсійного забезпечення пророкують динамічне зростання. Оцінки з цього приводу існують різні. У ДКРРФП кажуть про 10 млрд. грн. до 2010 року. Інша думка у спеціалістів Американського агентства з міжнародного розвитку США та компанії ПАДКО, яку в Ялті озвучив пан Грег МакТаггарт: до 10 млрд. грн. на десятий рік існування. Причому це без урахування вчетверо більшої системи пільгових пенсій, які, відповідно до нового пенсійного законодавства, незабаром також виплачуватимуть із коштів НПФ, інвестованих туди роботодавцем.

15 компаній в Україні вже одержали ліцензії, що дають їм змогу управляти пенсійними активами. Тепер головне — отримати можливість проявити свої таланти на практиці.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/ECONOMICS/koli_pensiyni_groshi_priydut_na_fondoviy_rinok_kompaniyi_z_upravlinnya_aktivami_vzhe_primiryayutsya_-40353.html