Ірина Акімова: «Переважна більшість, 99 відсотків, реформ починаються цього року»

Розмову з першим заступником глави адміністрації президента України Іриною АКІМОВОЮ ми розпочали із запитання про непрості, судячи з тривалості, переговори прем’єра Миколи Азарова з представниками Міжнародного валютного фонду, з яких Ірина Михайлівна щойно повернулася. На жаль, подробиць нам так і не повідомили: наша співрозмовниця закликала бути терплячими, пославшись на некоректність обговорення деталей, поки «обидві сторони не дійшли конкретних висновків, не підписали меморандуму і готові його озвучити». Процес, за її словами, триває, і це найважливіше.

А може, складнощі пов’язані з досить жорсткою критикою, що пролунала від представників МВФ і Світового банку на адресу Програми економічних реформ під час її презентації президентом? Перший заступник глави адміністрації це припущення відкинула:

— Є такий психологічний ефект — кожен чує те, що хоче почути. Ви ж не зробили акценту на першій частині оцінки, яку було дано і Мартіном Райзером, і Максом Альєром. А перша частина була така: загалом ми програму підтримуємо.

Представники МВФ і Світового банку також сказали, що абсолютно згодні з нашим аналізом ситуації. У процесі підготовки програми один із перших робочих драфтів був спрямований і Світовому банку, і Міжнародному валютному фонду. Ми отримали дуже серйозні зауваження, і значну їх частину врахували.

Щодо критики, то вона стосувалася двох речей. Окремі реформи віднесено на пізніший час, і десь їхня глибина 2010 року менша, ніж хотілося б міжнародним організаціям.

Тут у мене коментар такий. Якщо ми, приміром, кажемо про впровадження другого рівня пенсійної системи 2012 року, то це означає завершення реформи, а не її початок. Переважна більшість, 99%, реформ починаються цього року. Однак за строками вони значаться там, де ми передбачаємо їхнє закінчення. Наприклад, забезпечення цільової адресності соціальної допомоги — завдання, безумовно, 2011 року, та аж ніяк не 2012-го.

— Ірино Михайлівно, уточніть: ви самі недавно називали 2013 рік терміном початку впровадження другого, накопичувального рівня пенсійної системи.

— Моє особисте враження — найближчих двох років може не вистачити, щоб забезпечити всі умови. Та оскільки програма реформ — це ж не програма виключно Акімової, її писали робочі групи, експерти, державні чиновники, котрі сперечалися між собою, то консенсусна думка — що ми можемо зробити все необхідне і підготувати до кінця 2012 року всі умови для впровадження другого рівня.

— Тобто, фактично, його будуть упроваджувати все-таки 2013-го?

— Скажімо так, до 2013 року ми вийдемо на впровадження цієї реформи. Гадаю, що це дуже амбіційно, але правильно.

— На наш погляд, у програмі занадто багато компромісів. Очікувалося, що вона стане своєрідною булавою, а вийшло щось на кшталт огірочка з пухирчиками…

— Я розумію ваші сумніви, бо теж сповідую ліберальні принципи. Але давайте чітко з’ясуємо: ми хочемо гарний документ, про який усі люди з ліберальними принципами скажуть «Класно!», чи щось реальне, аби запустити реформи? Адже якщо ми доможемося зрушень у вирішенні таких чутливих питань, як-от тарифна політика в природних монополіях, маховик реформ далі розкручуватиметься сам, і зупинити його буде дуже складно.

Тому компроміси, пов’язані з нашою реальністю, — це вторинне. Важливо, що в програмі поставлено завдання, яких раніше не ставили: вийти на 2014 рік на тарифи, що відповідатимуть ринковому рівню. Так, це завдання страшенно непопулярне, але його зафіксовано. І не вирішити його означатиме крах іміджу влади. Тому що зараз, на відміну від попереднього періоду, нема конфлікту між президентом та урядом, є єдина політична воля, коли отриманий від президента сигнал реалізується в конкретних заходах, у конкретних законодавчих актах, які вносяться до парламенту і голосуються.

Відбулося друге засідання Комітету економічних реформ; програму озвучили. Але це тільки початок процесу. На початок липня поставлено завдання за кожним із субнапрямків — а їх 18 — підготувати план-графік заходів.

Наприклад, стосовно дерегуляції зрозуміло, що робити. Пишемо законопроект, вносимо до графіка його назву, визначаємо відповідального за проходження документа в парламенті, орієнтовні строки, коли закон має з’явитися. Крапка.

Проте за деякими напрямками, наприклад реформи охорони здоров’я, залишаються ще відкриті питання. Не повністю проаналізовано, як можна оптимізувати систему закладів охорони здоров’я. Отже, треба визначити строки, коли а) цей аналіз буде завершено; б) буде вироблено комплекс заходів; в) визначено інституції, які треба змінювати; г) підготовлено законопроект, куди все це буде включено.

— Займатися імплементацією програми, розробку якої координували ви, мусить Кабмін на чолі із Миколою Азаровим. Ви не побоюєтеся, що коли керівник уряду, не кажучи вже про апарат, не дуже-то сприймає ліберальні ідеї, імплементація сильно буксуватиме?

— Не розуміти ризиків — це значить бути дурною людиною. Зараз сказати, буцімто на сто відсотків упевнена, що кожна буква програми буде реалізована, було б дурістю.

По-перше, програма розрахована на п’ять років. Зміняться зовнішні чинники — доведеться щось враховувати, це цілком природно. По-друге, не можна встановлювати завищені очікування і гарантувати те, чого в принципі не можна гарантувати. Але ще раз хочу наголосити: якщо 70% того, що там записано, буде реалізовано повною мірою, 30% — з якихось причин видозмінено (до речі, не обов’язково у бік скорочення реформ), то я буду задоволена. Найголовніше — запустити процес і зробити його незворотним.

У цьому сенсі побоювань у мене нема. Не тому, що я самовпевнена. Просто президент розуміє, наскільки реформи потрібні, і готовий їх підтримувати. А політична воля з боку президента — це величезний сигнал уряду.

Тому думки будуть різними, і не тільки у Миколи Яновича — багато людей оспорюватимуть той чи інший захід. Будуть дискусії з приводу тактичних кроків. Але напрям реформ заперечуватися не буде.

Щоб зробити процес імплементації більш ефективним, при Комітеті економічних реформ буде створено додаткову групу. Назвемо її координаційним центром, моніторинговим центром — назву придумаємо.

У чому сенс цієї групи? По-перше, люди, які там працюватимуть за озвученими у програмі напрямками реформ, допомагатимуть залучати ту консультаційну допомогу — вітчизняну, іноземну, що знадобиться робочим групам, аби якнайшвидше вирішити поставлене завдання.

Завтра (інтерв’ю відбулося ввечері 9 червня. — Прим. авт.) я зустрічатимуся з усіма донорськими організаціями, які представлені в Україні. Буде описано питання, де, на нашу думку, знадобиться експертиза, і якщо вони зможуть нам її запропонувати — будемо дуже раді.

Друге. Як я вже сказала, буде розроблено абсолютно конкретний план-графік реалізації тієї чи іншої реформи. Люди з моніторингового комітету стежитимуть за тим, наскільки він виконується. Інформація буде регулярно заслуховуватися на Комітеті економічних реформ, що означає постійний президентський і прем’єрський контроль за тим, як іде процес.

Такого роду механізм досить простий, але, гадаю, дуже важливий, щоб справді запустити цю програму реформ. Цей орган функціонуватиме протягом усіх чотирьох із половиною років — увесь період часу, на який реформи розраховані.

— Ви випромінюєте оптимізм, але дуже багато експертів і просто спостерігачі вельми песимістично відгукуються про перспективи імплементації багатьох пунктів програми. Ви не втратили почуття реальності? Вам не здається часом, що вас можуть використовувати як вітринний персонаж, що прикриває фасад, поки метикуваті хлопці по підсобках дерибанять те, що ще залишилося? Не боїтеся, стикнувшись із реальністю, побачити, що компромісів треба так багато, що перекручується весь від початку закладений сенс?

— Ви ставите абсолютно правильні запитання. Як розумна людина, я розумію ризики. Але хто вам сказав, що займатися реформами просто, що озвучена програма відразу знайде підтримку і що коли ми боротимемося з корупцією і проводитимемо дерегуляцію, то одразу після появи потрібного закону все негайно стане на свої місця? Звичайно, буде протидія. Будуть чиновники, які не захочуть цього робити.

На чому грунтується мій оптимізм? На політичній волі людей, які сьогодні прийшли у владу. Я маю на увазі президента передусім і команду уряду. Ви можете її критикувати як завгодно, але є політична переконаність, що реформи робити треба. Немає іншого виходу.

Якби ставилася мета не здійснювати реальних реформ, а просто створити вивіску, то, мабуть, мене попросили б про одне — «намалювати» гарну програму. Для цього не треба займатися дуже складним координаційним процесом, створювати робочі групи, залучати туди чиновників, експертів, представників академічної науки, Світовий банк. Навіщо, якщо програму «для відмазки» можна написати за тиждень? Тільки з однією метою — щоб ці реформи потім імплементувати.

Коли люди стають власниками процесу (пише той, хто потім імплементує), можливість імплементації різко зростає. І в цьому була ідея й самого комітету, і саме такого процесу підготовки документа. Нам допомагало багато людей. На наших експертних столах були представники Центру Разумкова, Інституту економічних досліджень. Дуже багато нас консультували «Сигма Блейзер», аналітичний центр Best, у пошуку міжнародних експертів допомагав Фонд Р.Ахметова «Ефективне управління». До нас приходили фахівці USAID, Світового банку та Міжнародного валютного фонду. Навіщо, коли все можна було зробити дешево, сердито і швидко?

— А чи не для того, щоб усе обставити гарними декораціями?

— Коли робиться золота декорація в театрі, то ніхто не робить її із золота, бо це не має сенсу. Декорації треба робити дешеві. Так і тут. Нема сенсу докладати такі величезні зусилля, якщо немає бажання одержати реальний результат.

— Треба подивитися, як ваші слова втілюватимуться в реальність… Ви сказали, що буде підвищено енерготарифи. Що змусить громадян повірити, що коли їм доведеться платити більше, то це саме робитиме пан Ахметов, інтереси якого при розробці програми представляли аналітичний центр Best і Фонд «Ефективне управління», інші олігархи? Чим поділяться найбільші бізнесмени, де це в програмі?

— Перше. Давайте уникати неправильних оцінок. Ніхто з тих, хто брав участь у консультаціях або написанні програми — ні аналітичний центр Best, ні Фонд «Ефективне управління», ніколи не відображав інтересів жодної бізнес-групи. У чому полягають інтереси бізнес-груп? Наприклад, у продовженні системи пільг — податкових або преференцій по секторах, у яких вони працюють. Ви знайдете продовження пільг, збереження преференцій або їх розширення в програмі? Ні.

Великому бізнесу, якому потрібно виходити на міжнародні ринки запозичень, нерівні правила гри тільки заважають. Бо це знижує його міжнародний рейтинг. Бо якщо він випросить для себе преференції при одній владі, то при її зміні преференції перепадуть іншому. Час нині такий, що він підштовхує більшість бізнес-груп до бажання одержати більш прозоре середовище. І саме з цієї причини впливу з боку бізнесу на програму з тим, щоб виторгувати для себе преференції, не було й бути не могло.

— Яке прозоре середовище?! Подивіться навколо — корпоративні конфлікти знову піднімаються на повен зріст, у тому ж таки Запоріжжі...

— Ви запитуєте, на якій підставі та що ми писали в програмі. І тепер ви говорите, що відбувається свавілля. Хіба я вам казала чи хтось ще вам скаже, що після написання програми в усіх сферах життя все відразу стане класно? Так не буває. Це буде важка боротьба, в якій навіть прихильники з одного політичного табору робитимуть абсолютно протилежні речі. Отже, з ними буде вестися робота. І той, хто буде проти того чи іншого напрямку, можливо, розпрощається зі своєю посадою, і ніхто не збирається захищати честь мундира такого політичного чиновника.

Згадайте ситуацію в Мінекономіки. До прийняття Закону «Про державні закупівлі» вийшла постанова, що потрібне підтвердження ціни, і було створено чудовий орган, який міг надавати це підтвердження за 3—4% відкоту. Мені, наприклад, подзвонили медики з Харкова з проханням допомогти розібратися, бо державні лікарні не можуть собі дозволити такий фантастичний варіант відкоту. Потім почали дзвонити люди з реального сектору. Питання було порушено на засіданні уряду. Такі ж сигнали одержував і уряд. І заступника міністра, котрий був відповідальний за втілення цієї схеми та її пропаганду, звільнили.

— Що для вас буде точкою неповернення до минулого? Чи навпаки: коли ви зрозумієте, що «прапорців» вам виставили занадто багато?

— Заходи для дерегуляції, з одного боку, видаються найлегшими. Бо вони страшенно популярні. Та, з іншого боку, вони — одні з найважчих для запуску, тому що залежатимуть не тільки від центральної волі, а й від роботи в регіонах. І як тільки підуть перші сигнали від бізнесу, що закон починає працювати, що працювати стало краще — когось ударили по руках і вказали на закон, наприклад, податковій інспекції, яка без оголошення причини почала давити бізнес, — це буде перший сигнал успіху.

Другим сигналом для мене буде, коли вдасться розв’язати проблему комунальних тарифів. Їх підвищення — не самоціль, підвищувати можна тільки в умовах, коли реформується сектор ЖКГ і все-таки знижуються виробничі витрати. І, до речі, нині в багатьох регіонах України є дуже цікавий досвід, коли жеки беруть в оренду приватні підприємці і починають надавати комунальні послуги в рамках діючих тарифів, тобто поки що на близькій до беззбитковості основі. Дивно, що це є вже тепер, коли тарифи не підвищено.

От, наприклад, Комсомольськ Полтавської області, де працював нинішній міністр Попов, — дуже гарний приклад роботи навіть без зміни нинішніх правил гри. Коли таких прикладів стане більше — це теж буде сигнал успіху реформ.

А третій сигнал — це коли ми все-таки зможемо укласти угоду з Євросоюзом про зону вільної торгівлі.

— Комсомольск, звичайно, добре, але Київ нам ближчий. Наш жек, наприклад, хоче брати гроші з усього, навіть за експлуатацію таблички з номером будинку...

Якщо тариф непрозорий, ми не розуміємо, він справедливий чи за рахунок нього олігарх, який контролює монополію, на всіх нас заробляє. Повертаючись до проблеми чесної конкуренції та прозорості власності: ми не бачимо якихось амбіційних завдань, зрозумілих цілей, щоб мати змогу переконатися, що всі однаково чесно сплачують податки. Щоб ми розуміли, наприклад, що два відомі брати, обидва з яких у владі, не в Австрії декларують 49 млн. євро прибутку, а в Україні.

— По-перше, прозорість власності — це й вимога МВФ. Що стосується банківського сектору, то планується створити прозору систему розкриття інформації про реальних власників. На цю тему є депутатський законопроект, що його підтримує зокрема й офіс президента. Найближчим часом його буде винесено на голосування.

— Тільки стосовно банків?

— Я вам наводжу конкретні приклади. У банківському секторі була найбільш непрозора система інформації про реальних власників. Було поставлене завдання, і воно вирішується. Що стосується оподаткування, то тут передусім ідеться про те, яким чином працює податкова адміністрація, як відбувається адміністрування податків. Це — з одного боку.

А інший бік медалі — коли ми кажемо про схеми уникнення оподаткування, якими займається практично вся країна, від малого бізнесу до найбільшого. І єдиний метод — зменшувати кількість перешкод для розвитку бізнесу тут. Він тоді сюди повернеться. Капітал завжди голосує ногами. Це дуже просто: йому подобається працювати в країні — він тут працюватиме. Не подобається — не буде.

Сьогодні я бачу тенденцію, що почалася до настання фінансової кризи, коли багато компаній захотіли вийти на IPO. Отримати зовнішні гроші, не провівши міжнародного аудиту, не показавши прозорості своєї компанії з погляду власності, неможливо. Який бізнесмен, котрий хоче приховувати податки, допустить до себе велику четвірку аудиторів? Ніякий.

Окрім того, я не вважаю, що якісь ярлики можна вішати на людей тільки тому, що хтось із них є зараз бізнесменом. Якщо вже ми дискутуємо в колі ліберальних людей, то це недобре пахне, коли ми кажемо, що великий бізнесмен — злодій, клятий експлуататор трудового народу, котрий набиває собі кишені.

— Ви кажете, що великий бізнес уже зацікавлений у чесних та прозорих правилах гри, справедливій конкуренції. Однак чи можливе нормальне конкурентне середовище, коли окремі бізнесмени контролюють цілі сектори економіки, а Антимонопольний комітет ніяк із цим не бореться? Чому у вас у програмі немає відповідного розділу?

— Ви маєте на увазі спеціальний розділ із конкурентної політики? Ви не бачите цього в титулі назви. Та й багатьох інших речей за титулами не побачите. Приміром, секторальні пільги «сидять» або в оподаткуванні, або в цінах на проміжні товари. Чи є це умовами створення відкритої та чесної конкуренції? Безперечно.

Те, що ви кажете про низьку якість роботи Антимонопольного комітету, я цілком поділяю. Але, з погляду законодавчого забезпечення, чи є серйозні бар’єри для більш ефективної роботи цього органу?

Наприклад, у секторі ЖКГ нема незалежного органу, котрий встановлює тарифи. Цю інституцію потрібно створити. Для цього треба розробити та ухвалити необхідне законодавство. Це є реформа, тому це відображено в програмі.

У Національному банку ступінь незалежності обмежується багатьма речами: і порядком перерахування до бюджету прибутку, і порядком формування складу ради НБУ, і строком повноважень голови НБУ. Проблема є — її потрібно розв’язувати законодавчо. І це знаходить своє відображення у програмі реформ. Стосовно ж Антимонопольного комітету немає такого жорсткого законодавчого бар’єра, на який ми могли б посилатися і сказати, що оцього бракує, аби комітет працював краще.

— Ви сказали, що необхідна прозорість інформації про реальних власників банків. Проте Антимонопольному комітету точно так само, як Національному банку, щоб виконувати обов’язки, необхідна така ж прозорість у корпоративному секторі. Бо велика власність зазвичай оформлена через довгі ланцюжки посередницьких фірм, кінці яких надійно сховано в офшорах.

— Питання щодо розкриття інформації про структуру власності в реальному секторі регулюється корпоративним законодавством. У цій сфері ні міжнародні організації, ні будь-хто ще значних претензій до українського законодавства поки що не висловлював.

Я не виключаю, що це питання врегульоване недостатньо. Якщо так, то воно обов’язково мусить бути включене до програми. Але цієї вимоги не звучало в тому переліку реформ, які «горять», і їх потрібно робити в першочерговому порядку.

З точки зору ефективності роботи Антимонопольного комітету, більше значення має традиція — великий політичний тиск на АМКУ з метою продавлювання тих чи інших рішень. Ця традиція йде з минулого. Зараз цей елемент зник — питання політичного тиску на Антимонопольний комітет із метою прийняття тих чи інших рішень якщо не на 100% вирішене, то дуже близьке до вирішення.

— Все це бажане. А насправді, пригадуємо, пан Фірташ сам привселюдно прохопився, що належна йому компанія після придбання контрольних пакетів облгазів через них контролює 75% обсягу реалізованого в Україні газу. А Антимонопольний комітет цього факту не виявив. Після купівлі у пана Вексельберга ще кількох облгазів під контролем однієї людини опиниться мало не ціла природна монополія. В АМКУ знову не зможуть розібратися, якщо навіть за прем’єра Тимошенко, котра особисто ворогувала з Фірташем, не змогли. Це — тільки один, найбільш волаючий приклад.

— У мене є конструктивна пропозиція. Йти до розв’язання цієї проблеми можна двома шляхами. Перший — удосконалення законодавчої бази. Тобто ми визначаємо ті точки, які сьогодні слабко відображають необхідні вимоги, у тому числі й до інформації про власників. І починаємо ці питання планомірно вирішувати.

Другий шлях — це оприлюднення інформації з аргументованими сумнівами. І цю функцію ніхто краще за пресу виконати не може. Так, буде багато ітерацій, так, багато разів ви розведете руками і скажете, що ви написали, а нічого одразу не відбулося. Так, це буде. Та коли виникає публічний сигнал, тим самим створюється величезний політичний тиск на владу, на ту команду, яка хоче зробити краще. Якщо ви згодні бути союзниками в цьому питанні — ласкаво просимо.

— Запитання з приводу вчорашнього рішення Стокгольмського арбітражу і 12,1 млрд. кубометрів газу, котрі Україна заборгувала «РосУкрЕнерго». За приблизними підрахунками, це 24 млрд. грн. додаткових видатків для держави, або по 500 грн. на кожного українця. Очевидно, нам на ці 24 млрд. грн. доведеться збільшити податковий тиск — і, як уже склалося, в основному на середній і малий бізнес?

— Рішення коли було ухвалено? Вчора. Це серйозне питання, яке треба буде вирішувати уряду. Гадаю, будуть дискусії, будуть переговори, буде розгляд різних варіантів, сценаріїв. Але відповідь все одно потрібно знайти. Зараз мені її важко передбачити. Тому що простого рішення проблеми не буде. Але це — запитання до уряду.

— Запитання до адміністрації президента: закон №6337 («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оподаткування)») ви будете пропонувати ветувати чи підписувати?

— Тут точаться бурхливі дискусії. Президент, безумовно, незадоволений. Особливо тими поправками, які було внесено майже з голосу в залі окремими депутатами. Я маю на увазі можливість збільшення тривалості, частоти та переліку приводів для податкової перевірки — як планової, так і позапланової. У документі, що його подавав Кабмін, таких речей не було.

Як можна розв’язати цю проблему? Або внести зміни до закону відразу після його підписання, тому що він сприяє збільшенню надходження податків до бюджету, а нам вони абсолютно необхідні. Або накладати вето, а потім знову ухвалювати. Це зараз обговорюється.

— Рішення буде за президентом. Але сигнал — це ненормально йти врозріз із програмою і вносити пропозиції з голосу, які, по суті, є наїздом на бізнес, — цей сигнал уже послано. Ось у вас на столі лежить закон про держзакупівлі. А з ним що?

— А що з ним? Закон про держзакупівлі надійшов у президентський офіс із парламенту сьогодні. Він опрацьовується. Ми уважно дивимося, щоб текст закону відповідав тому, за що голосували. І якщо це так, то я майже переконана, що президент підпише цей закон, бо це великий крок уперед у наведенні ладу в держзакупівлях.

Я не збираюся його захищати на 100%. Там є багато різних нюансів, які слід буде доврегулювати. Але це набагато ліпше за те свавілля, що коїлося, коли держзакупівлі регулювалися постановами.

— Кабмін схвалив проект Податкового кодексу. Його ще слід буде вивчити, але експерти вже встигли зауважити, що областям дозволено регулювати ставку податку на прибуток. Ми йдемо до федеративної держави?

— Можу вас заспокоїти: до федеративної держави ми не йдемо. Якщо ми говоримо про фіскальну децентралізацію, то мова про можливість, зокрема, встановлювати надбавки — додаткові ставки до тих чи інших центральних податків. І от ці надбавки можуть установлюватися на місцевому рівні.

Це не означає, що ми йдемо до федералізації. Але це дає змогу цивілізовано конкурувати за якісніші умови бізнесу, що можуть бути надані в регіонах.

Податковий кодекс був розглянутий на Кабміні. Ми тепер із ним уважно знайомимося. З тих питань, де ми будемо не згодні (а я сподіваюся, що їх буде не так уже й багато), ми даватимемо коментар у процесі між першим і другим читанням.

Можна сказати одне — Податковий кодекс країні потрібен. Тож слід прагнути, щоб він був настільки хороший, наскільки це можливо. При цьому важливо, аби основні принципи, наприклад запровадження податку на майно, правила оподатковування малого бізнесу (тобто спрощенка), були виписані від самого початку правильно.

— Було очікування побачити в програмі точки прориву, які забезпечать нашій економіці стратегічні конкурентні переваги на світовому ринку. Де, образно кажучи, українська Nokia?

— Ви хотіли б бачити тут те, що називається пріоритетними секторами? Не приховуватиму, було навіть сформовано невеличку робочу підгрупу, що дискутувала на цю тему. Але замислімося: з якого погляду ми розглядаємо реформи в пріоритетних секторах? Хто визначатиме їхню пріоритетність? Якщо хтось навіть визначив, що цей сектор пріоритетний, із чим буде пов’язана ця пріоритетність? З одержанням податкових пільг? Додаткових державних субсидій?

Хтось каже: цей напрямок дуже важливий. Чому? Тому що тут у нас довго щось було. Чи буде воно актуальним нині? Чи зможе бути конкурентним? Велике запитання. Відповіді на яке ніхто зазвичай не знає, називаючи сектор пріоритетним.

От чому ми навмисне залишили тему пріоритетних секторів. Звичайно, ринок сам підказує, який сектор має право на успіх. Функція держави — забезпечити умови, щоб певні сектори могли згодом ставати пріоритетними, тобто більш конкурентоспроможними.

Сьогодні, виходячи з тенденцій світового ринку сільгосппродуктів, зрозуміло, що українське сільське господарство може бути дуже успішним. Хоча ми звикли думати, що воно в нас одне з найгірших у світі. Виникає запитання — чи потрібно виписати в програмі реформ розділ під назвою «Сільське господарство має стати пріоритетним сектором розвитку економіки»? Ні. Треба розблокувати ринок землі. Оце — реформа. Тому в програмі це записано.

Крім того, у програмі реформ записано — і це, до речі, стосується й розвитку конкурентного середовища, — що має бути прийнято закон про державну підтримку. Різні варіанти цього законопроекту з’являлися 2003-го, 2004-го. Його розробляли з допомогою німецьких фахівців, він «крутився» в Антимонопольному комітеті, але потім через свою складність зник із порядку денного. Тому що зачепив би інтереси різних секторів, які тоді не хотілося зачіпати.

Нині зафіксовано: закон має з’явитися. Це теж буде відповіддю на ваше запитання, які сектори в Україні є пріоритетними. Ті, що в рамках заданих правил одержання державної підтримки матимуть право на її одержання і використовуватимуть це право максимально ефективно.

— У програмі є розділи про реформи електроенергетики, вугільної галузі, нафтогазової промисловості. Однак у нас є ще два бюджетоутворюючі сектори, які є основними джерелами експортних надходжень. Але вони ж нині створюють основні ризики для держави. Впав попит на металургійну продукцію — у нас спад ВВП на 20%. Якщо завтра Китай, де будуються величезні виробництва, нас задавить, що ми робитимемо? У програмі про це нічого немає…

— Інакше кажучи, ви хочете
посекторний аналіз: яка галузь може бути більш перспективною в майбутньому розвитку України, а яка — менш. Тоді ви помилилися — це не програма реформ, а секторальна програма розвитку. І саме там буде описано й проаналізовано ситуацію на світовому ринку…

— Ми просто запитали: чому про одні галузі — є, а про ці, системоутворюючі — немає?

— З однієї простої причини: реформи в галузях, де є природні монополії, назріли давно. Проблема полягає в тому, що там тарифна політика абсолютно не відповідала ринковому принципу — ціна має покривати витрати. Це не стосується такою мірою металургії. Це не стосується хіміків. Тому що в цих галузях немає природних монополій.

Там проблема може бути пов’язана з тим, що є приховані або прямі субсидії, наприклад на проміжні матеріали. Наприклад, занижена ціна на газ. У програмі написано: секторальні пільги мають бути скасовані. І якщо в умовах світового ринку хіміки, металурги чи інші галузі продовжать бути конкурентними і після скасування секторальних пільг, то дякувати Богові. Я не бачу жодної проблеми.

— Якщо залишаться конкурентними, то проблем справді немає, а якщо навпаки? Там працюють мільйони людей.

— Багато секторів за певних
обставин можуть здаватися абсолютно безперспективними. Давайте дивитися. Не будемо продовжувати агонію того, що перебуває на стадії закриття. Бо це живі люди, їм треба допомагати. Хтось, можливо, зможе поміняти місце проживання й поїхати в інший регіон.

Розділ про це, з погляду умов наймання робочої сили, ми не включали до програми. Певною мірою ми навмисно не зачіпали змін на ринку праці, бо порівняно з іншими секторами, які ми зачіпали, там менше проблем. Але не виключено, що в міру розвитку реформ цю частину треба буде теж дописати. Щоб ринок робочої сили був більш гнучким.

Тому я й кажу, що програма — не Біблія. Вона зазнаватиме певних змін у міру того, як просуватиметься процес.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/ECONOMICS/irina_akimova_perevazhna_bilshist,_99_vidsotkiv,_reform_pochinayutsya_tsogo_roku-60390.html

• Tweet
• Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишою та натисніть ctrl+Enter.