Електроенергетика-2030: обриси в інтер’єрі енергостратегії

10 липня 2012 року Міністерство енергетики і вугільної промисловості України закінчує приймати від громадськості зауваження і пропозиції до проекту оновленої Енергетичної стратегії України до 2030 року. Неурядові експерти влітку минулого року публічно обговорювали ситуацію навколо підготовки оновленого розділу «Електроенергетика» у зазначеному документі. Про те, що робота в цьому напрямку йде, стало відомо з опублікованої у травні 2011 року програми економічних реформ, затвердженої указом президента і підготовленої Комітетом з економічних реформ при адміністрації президента України. Експерти говорили про те, що, по-перше, нелогічно було б переглядати тільки один розділ із застарілої Енергетичної стратегії, прийнятої ще 2006 року. По-друге, уперше документ державного рівня готується не тільки вітчизняними академічними інститутами та експертами за державні гроші, а й Фондом «Ефективне управління», фінансованим Р.Ахметовим, а як субпідрядник визначено міжнародну консалтингову компанію Mckinsey&Company.

Професіоналізм відомої міжнародної компанії не ставився під сумнів. Експерти були стурбовані наявністю очевидного «конфлікту інтересів», оскільки спонсор фонду є водночас найбільшим монополістом, який контролює до 70% встановлених потужностей теплових електростанцій України (ТЕС), і, відповідно, побоювалися прояву інтересів «хазяїна» у важливому розділі стратегії. Громадські організації та незалежні експерти у липні 2011 року написали листа президентові України у зв’язку з цими обставинами. Хто знає, можливо, цей факт і вплинув на те, що Міненерговугільпром в остаточному підсумку все ж таки підійшло до оновлення Енергетичної стратегії комплексно, доручивши координацію її підготовки все тому ж Фонду «Ефективне управління».

Для початку загальне враження від проекту документа. На мій погляд, він відрізняється від попередньої версії Енергетичної стратегії від 2006 року в кращий бік. Документ обсягом 156 сторінок добре структурований, враховує зміну реалій у національному та глобальному масштабі в сфері енергетичної безпеки, виникнення нових міжнародних зобов’язань для України у зв’язку з приєднанням до європейського Енергетичного співтовариства і, відповідно, орієнтований на створення конкурентних відносин на ринках енергоресурсів і пов’язаних послуг, на охорону навколишнього природного середовища.

Разом із тим спостерігається і певна незбалансованість тексту. Окремі розділи прописані надто детально, зокрема, стратегії розвитку вугільної і нафтогазової галузей, і за кількісними показниками фактично тягнуть на галузеві програми. А інші розділи, такі, як стратегія розвитку атомної генерації, гарантування енергобезпеки, фінансове забезпечення енергетичної безпеки, екологічні проблеми, зумовлені діяльністю підприємств ПЕК, і шляхи їх подолання, мають декларативний характер, хоча декларації всі правильні.

Для реалізації всієї оновленої Енергетичної стратегії України потрібно буде, за оцінками авторів, 1,7 трлн. грн. Це понад 4,7 річного державного бюджету України (якщо взяти за основу 2011 рік), із них внесок у сектор електроенергетики з урахуванням розвитку електромереж становитиме близько 1 трлн. грн. (125 млрд. дол.) Гроші не просто великі, колосальні! Передбачається, що основним джерелом фінансування мають стати приватні інвестиції, законодавче підґрунтя для залучення яких ще слід створити і не міняти якийсь відчутний час. Українська ж практика щодо цього порочна. Інвестор заходить у країну під одні правила, а протягом місяця вони у нас суттєво можуть змінитися (наприклад, рентна плата збільшиться разів десь у 14). За останні два роки ситуація з прямими іноземними інвестиціями виглядає вкрай сумно через політичну ситуацію в країні. Розраховувати на внутрішні інвестиційні приватні резерви теж не доводиться з урахуванням падіння зростання ВВП. Тож вищезгадана сума здається досить нереалістичною.

Як автори стратегії бачать майбутнє вітчизняної електроенергетики? Для одержання загальної картини, на жаль, без нудних цифр не обійтися.

Сумарні встановлені генеруючі потужності збільшаться з нинішніх 49 ГВт до 67 ГВт до 2030 року за рахунок додавання нових 6 ГВт генерації на відновлюваних джерелах енергії, 5 ГВт гідроакумулюючих електростанцій, 2 ГВт гідроелектростанцій і 5 ГВт атомних. У відсотковому відношенні встановлені потужності ТЕС зменшаться в загальному балансі на 13% порівняно з 2010 роком, атомні потужності практично збережуть свою частку.

А тепер пройдемося по видах генерацій.

Пріоритетними напрямками в тепловій генерації визначені модернізація і реконструкція існуючих генеруючих потужностей з установленням пилогазоочисного обладнання для досягнення європейських норм викидів таких шкідливих речовин, як оксиди сірки, азоту, чадний газ, і будівництво 10 ГВт ТЕС на вугіллі для заміщення потужностей, які виводяться з експлуатації. Модернізації та реконструкції підлягають 14 ГВт пиловугільних енергоблоків, і, за оцінками авторів стратегії, сумарний розмір інвестицій становитиме приблизно 109 млрд. грн., тобто майже по 1000 дол. на 1 кВт. Інвестиції в будівництво нових вугільних ТЕС становитимуть 132 млрд. грн. (1 кВт встановленої потужності обійдеться в 1650 дол.), тобто нове будівництво і модернізація 1 кВт ТЕС відрізняються тільки на 650 дол. Може, за наявності такої незначної різниці розумніше будувати нові теплові блоки?

Розвиток гідрогенерації передбачає будівництв близько 7 ГВт нових встановлених потужностей за рахунок введення в експлуатацію других черг Ташлицької і Дністровської гідроакумулюючих електростанцій, продовження будівництва Канівської ГАЕС потужністю 1 ГВт, розширення Каховської і Теребля-Рікської ГЕС. Сумарні інвестиції становитимуть 55 млрд. грн.

У загальному балансі встановлених генеруючих потужностей електростанції на відновлюваних джерелах енергії (вітер, сонце, біомаса, малі річки) до 2030 року становитимуть 6 ГВт (10% від сумарних встановлених потужностей), будівництво яких обійдеться інвесторам в 130 млрд. грн., або
2170 дол. за 1 кВт встановленої потужності.

Співвідношення усередині цієї групи джерел енергії визначатиметься залежно від тенденції зниження капітальних витрат на будівництво електростанцій. Частка генеруючих потужностей електростанцій на відновлюваних джерелах в 10% досить висока, якщо врахувати, що вони не можуть працювати стабільно з природних причин. Нагадаю, що основний обсяг маневрених потужностей забезпечують ГЕС при їхній оптимальній частці в 15%, як і планується стратегією. Збільшення частки потужностей на альтернативних джерелах енергії, як активно вимагають лобісти цього виду генерації, призведе до розбалансування Об’єднаної енергосистеми, оскільки знову виникне дефіцит маневрених і регулюючих потужностей.

Стратегія зберігає частку АЕС у сумарній встановленій потужності на рівні 28%. При цьому буде реалізовуватися програма подовження експлуатації 11 діючих енергоблоків понад проектний строк на 20 років, будівництво енергоблоків №3 і 4 ХАЕС і трьох нових енергоблоків на нових майданчиках відповідно до базового сценарію. Обсяг інвестицій у нове будівництво визначено в 138 млрд. грн. Автори виходили з того, що 1 кВт встановленої потужності нового будівництва обійдеться в 4000 дол. Усі українські АЕС до 2020 року повинні працювати на ядерному паливі вітчизняного виробництва, що передбачає забезпечення в повному обсязі ураном власного видобутку, цирконієвою продукцією. Ізотопне збагачення урану здійснюватиметься за межами України, оскільки належить до чутливих технологій з погляду ядерного розповсюдження, і існує мораторій на передачу таких технологій третім країнам.

Очевидно, що, розглядаючи перспективи розвитку різних видів генерації, слід приділяти належну увагу такому аспекту, як стабільність і надійність поставок палива.

У прогнозному балансі паливно-енергетичних ресурсів України на 2015-2030 роки враховуються традиційні вугілля, нафта, природний газ в одиницях умовного палива та електроенергія, вироблена на АЕС, ГЕС, ГАЕС, ВЕС, СЕС і малих ГЕС. Натомість уран як енергетичний ресурс відсутній. А його вже давно треба включати в енергобаланс - з нього виробляються електроенергія і тепло, так само, як з вугілля або газу, ця сировина є копалиною і вичерпною. Прогнозування потреб у цій сировині і, відповідно, розвиток урановидобування, геологорозвідки для збільшення ресурсної бази генерації, що виробляє близько половини електроенергії в країні, має бути таким самим ретельним, як це зроблено щодо газу, нафти і вугілля. У розглянутому ж балансі атомні електростанції проходять по одному «відомству» з електростанціями на вітрі, сонці, воді. Начебто виходить, що АЕС працюють практично «від святого духа», необчислюваного і невичерпного, як перелічені вище природні стихії. Очевидний нонсенс!

Не буду вдаватися в історію питання, чому так здавна склалося, що урану немає і в балансі енергоресурсів РФ, але настав час виправляти цю історичну несправедливість. Тим більше що жодних особливих складностей у переведенні ядерного палива в одиниці умовного палива немає. Ба більше, розроблено вітчизняні методики з обліку ядерного палива в енергобалансі країни й навіть дисертації на цю тему захищалися.

Україна входить до десятки провідних уранодобувних країн світу, запаси сировини оцінюються в 366 тис. тонн. 12 детально розвіданих уранових родовищ здатні забезпечити потреби діючих АЕС України ще на сторіччя. З погляду енергетичної безпеки держави це є важливим чинником, тому питання розвитку вітчизняної сировинної бази атомної енергетики має знайти адекватне відображення в стратегії.

На жаль, доводиться констатувати, що цього не сталося. В Енергетичній стратегії наводиться посилання на Державну цільову економічну програму «Ядерне паливо України», затверджену постановою Кабінету міністрів у вересні 2009 року, яка охоплює період до 2013 року і в якій справді міститься важлива інформація про розвиток сировинної бази. Але стратегія розрахована на триваліший період - до 2030 року, тому посилання на зазначену програму не виправдовує відсутності в тексті документа інформації про розвиток сировинної бази в період з 2014-го по 2030 рік. Ба більше, ця програма страждає від хронічного недофінансування, що ставить під сумнів реалістичність задекларованої в Енергостратегії мети - забезпечити, щоб після 2030 року «єдиною складовою ядерного палива, яка не виробляється на території України», була б тільки послуга з ізотопного збагачення урану.

Окремий розділ стратегії присвячено екологічним проблемам, зумовленим діяльністю підприємств вітчизняного ПЕК, і варіантам їх розв’язання. Приєднавшись до Договору про створення європейського Енергетичного співтовариства, Україна взяла на себе зобов’язання до 2018 року імплементувати директиву Євросоюзу 2001/80ЄС про зниження викидів забруднюючих речовин (пилу, оксидів сірки й азоту) великими паливоспалюючими установками. Крім того, Україна є стороною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату й Кіотського протоколу і зобов’язана виконувати їхні норми.

Відомо, що найбільший внесок у викиди парникових газів (ПГ) вносить сектор «Енергетика», зокрема, теплоелектростанції. Частка цього сектору становила 76% від загального обсягу викидів ПГ 2010 року. Близько 85% у секторі «Енергетика» 2010 року прийшлося на викиди в категорії «Спалювання палива», при цьому 41,3% викидів від загального обсягу в 248,3 млн. тонн СО₂-екв., 102,6 млн. тонн, сталося в результаті спалювання викопних вуглецевмісних палив тепловими електростанціями. Крім парникових газів, ТЕС викидають також оксиди азоту, сірки, чадний газ, альдегіди, зольний пил. У 2011 році викиди забруднюючих речовин від ТЕС і ТЕЦ становили 42% від сумарного обсягу - 1,8 млн. тонн, при цьому обсяг викидів у цьому секторі збільшився порівняно з 2010 роком на 13%.

За оцінками фахівців ДТЕК, на встановлення пилогазоочисного устаткування на теплові енергоблоки, що належать компанії, буде потрібно близько 70 млрд. грн. (8,75 млрд. дол.). Як ви гадаєте, чи здатні вітчизняні олігархи вкладати такі гроші в невиробничі витрати, щоб досягти європейських норм за викидами забруднюючих речовин? Навіть якщо для досягнення екологічних норм на додачу використовуватимуть низькосірчисте і дешевше російське вугілля з прикуплених днями шахт у Ростовській області. Я особисто дуже сумніваюся.

Не слід забувати й про те, що у зв’язку із запровадженням у найближчому майбутньому національної системи торгівлі викидами парникових газів згідно із зобов’язаннями України по Рамковій конвенції ООН про зміну клімату й Кіотському протоколу, ТЕС повинні будуть одержувати дозволи на викиди парникових газів. При перевищенні викидів, зазначених у дозволі, підприємства теплоенергетики будуть зобов’язані або платити штрафи, або придбавати обсяг викидів на внутрішньому ринку. Це призведе до збільшення собівартості виробництва електроенергії та, відповідно, підвищення її ціни для споживачів.

Енергостратегія декларує перехід до кінця 2014 року на нову модель ринку електроенергії, що має сприяти надійному постачанню електроенергією споживачів України за мінімально можливою ціною на принципах конкуренції між її виробниками і постачальниками, а також забезпечувати фінансову стабільність, прибутковість галузі та її привабливість для потенційних інвесторів.

Зважаючи на це, викликає стурбованість положення Енергостратегії про «необхідність створення механізмів для забезпечення конкуренції між різними видами генерації (наприклад, атомною й тепловою), які враховуватимуть значну різницю в їх собівартості».

Автори стратегії віднесли ці механізми до рівня «технічних деталей», які мають опрацювати пізніше, тому в документі не наводиться достатньо інформації, на підставі якої можна було б скласти уявлення про суть майбутніх механізмів - будуть вони ринковими чи навпаки.

Констатую, що нині в Україні існує тенденція вирішення питання «вартісного дисбалансу» неринковими механізмами за рахунок атомної й гідрогенерації. Такі механізми передбачено в законопроекті «Про засади функціонування ринку електричної енергії України», підготовленому НКРЕ, а також в однойменному проекті закону №10571, поданому народним депутатом І.Глущенком і зареєстрованому у Верховній Раді 6 червня 2012 року (докладніше - DT.UA №22 від 15 червня 2012 року «Реформування ринку електроенергії в Україні: кому вершки, а кому корінці…»). Наслідками запровадження будь-яких неринкових механізмів, які суперечать основному принципу ринкової економіки - справедливій конкуренції на рівних умовах, буде неминуче підвищення цін на електроенергію для кінцевого споживача.

Сьогодні, в умовах, коли тариф на електроенергію встановлює державний регулятор - НКРЕ, ситуація така. Тариф на електроенергію, вироблену АЕС, у квітні цього року становив 21,10 коп./кВт∙год., а для теплоенергогенеруючих - 67,11 коп./кВт∙год., тобто в 3,2 разу більше. За період з 2000-го по квітень 2012 року тариф на електроенергію АЕС України збільшився з 7,49 до 21,10 коп./кВт∙год., або в 2,8 разу, а тариф на електроенергію блокових ТЕС - з 11,11 до 67,11 коп./кВт∙год., або в 6 разів.

Тобто навіть у нинішніх регульованих державою умовах електроенергія, вироблена на українських вугільних ТЕС, не конкурентоспроможна порівняно з виробленою на АЕС і ГЕС. Якщо ж виконувати всі природоохоронні міжнародні зобов’язання, то ціна на електроенергію ТЕС буде ще вищою, бо вартість цих заходів обов’язково стане складовою ціни. От чому автори стратегії, фінансовані власником українських ТЕС, так стурбовані «створенням механізмів для забезпечення конкуренції між різними видами генерації (наприклад, атомною й тепловою), які враховуватимуть значну різницю в їхній собівартості». І такі «механізми» вже послужливо запропоновано у відповідних законопроектах. Така синхронізація не дивує, адже хто платить, той, як відомо, й музику замовляє.

Очевидно, що справедлива конкуренція на ринку саме й є тим основним механізмом, який регулюватиме відпускну ціну продукції різних виробників, тому немає потреби створювати якісь «спеціальні механізми». Саме ціна продукції має ключове значення для кінцевого споживача електроенергії, а зниження собівартості - це насамперед внутрішнє діло виробника й не має бути предметом Енергетичної стратегії.

Ще одним наслідком справедливої конкуренції та ринкового ціноутворення на електроенергію має стати те, що будуть активніше розвиватися генерації, які ефективніші й безпечніші для навколишнього середовища. У цих умовах цілком можливо, що частка кожного виду генерації в загальному обсязі виробленої електроенергії до 2030 року буде зовсім іншою, ніж уявляють собі автори стратегії.

При ознайомленні з оновленою Енергетичною стратегією у мене чомусь виникло запитання: «Гладенько на папері, та як на практиці уникнути пасток?» Гадаю, що пасткою для української електроенергетики стануть «ринки» газу, нафти, електроенергії, сконструйовані за лекалами вітчизняних олігархів для себе, улюблених. Адже саме функціонування повноцінних ринків енергоресурсів за європейськими, а не українськими, зразками є основою для реформування всього паливно-енергетичного комплексу. Вважаю, що за цієї влади розраховувати на справжні реформи в секторі електроенергетики не варто, попри наявні міжнародні зобов’язання.