Бюджетна годівниця для газового олігарха

Навряд чи хтось сумнівається, що «покращення життя» олігархів після виборів набиратиме обертів. Остання виборча кампанія неабияк розтрусила гаманець спонсорів влади, і тепер його знову треба наповнювати. Очевидно, що не партійним коштом.

Поки що одноособовим чемпіоном з освоєння державних ресурсів залишається Дмитро Фірташ, котрий, як кажуть, вдало розклав яйця в різні кошики - і регіоналів підтримав, і перед іншими політсилами не осоромився.

Тільки за останній тиждень бізнесменові вдалося одержати контроль над однією з найбільших у країні харківською ТЕЦ-5, а також сформувати з лояльних до себе компаній комітет кредиторів найбільшого в країні хімзаводу - «Сумихімпром».

В обох випадках ціна, сплачена за активи, значно - за деякими оцінками, утричі-уп’ятеро - нижча за ринкову. В обох випадках ключовий прибуток Дмитра Васильовича може формуватися за рахунок газу, який він має можливість поставляти своїм новим активам, наприклад, завищуючи його вартість для ТЕЦ-5, або надаючи цінові преференції «Сумихімпрому». Що в такий спосіб набагато збільшує збитки бюджету, який, очевидно, давно перетворився для пана Фірташа на позичкову касу, повертати якій гроші зовсім не обов’язково, як не обов’язково, судячи з нещодавньої заяви однієї з банківських асоціацій, повертати гроші і банкам-кредиторам «Сумихімпрому». І ставить такими діями жирний мінус у графі «інвестиційна привабливість України» в усіх міжнародних і вітчизняних рейтингах, що оцінюють діловий клімат у країні.

Кесарю - кесареве, а газове - Фірташу

Безпосередньо перед виборчою кампанією пану Фірташу було віддано держпакети більшості неприватизованих на сьогодні облгазів. Протягом серпня-вересня Group DF швидко й напористо скупила за безцінь пакети акцій 12 облгазів: «Вінницягазу», «Волиньгазу», «Чернівцігазу», «Житомиргазу», «Тисменицягазу», «Сумигазу», «Луганськгазу», «Запоріжжягазу», «Дніпропетровськгазу», «Севастопольгазу», «Івано-Франківськгазу», «Миколаївгазу».

Причому продали більшість із них зовсім недорого. Побічно про це свідчить різниця в кількості кроків зі збільшення ціни між цими газорозподільними мережами й тими, при купівлі яких спостерігалася хоч якась конкуренція. Наприклад, ціна держпакета «Лубнигазу» зросла більш як у 15 разів, тоді як у більшості інших облгазів зростання ціни становило десятки відсотків.

Один із найбагатших провладних бізнесменів, Дмитро Фірташ, одразу після виборів продовжив прирощувати свої активи компаніями, бізнес яких прямо або опосередковано залежить від поставок газу. Зарахувати у свою бізнес-групу пан Фірташ уже може одну з найбільших у країні харківську ТЕЦ-5, за 94,5% якої пов’язана з ним компанія заплатила майже 340 млн. грн., що при порівнянні з вартістю «Західенерго» і «Центренерго» говорить про істотне заниження ціни продажу. За найскромнішими мірками, втричі.

Слід зазначити, що конкурс із продажу ТЕЦ (усього держава планує продати п’ять штук) було виписано, мабуть, саме під Дмитра Васильовича. По-перше, компанії, що претендували на купівлю енергогенерацій, повинні були мати підтверджені запаси газу на вітчизняних родовищах (мінус структури Ахметова й Коломойського), не належати державі більш як на 25% (мінус «Газпром» і «Нафтогаз»). По-друге, спочатку піднята на прапор причина приватизації ТЕЦ - потреба знайти інвестора для переведення їх на водовугільну суміш - із приватизаційних умов згодом випарувалася.

У результаті Дмитро Фірташ купив компанію, якій зможе поставляти власний газ і непогано заробляти як на поставках блакитного палива, так і на подальшій реалізації виробленої енергії півторамільйонному Харкову, який обслуговує ТЕЦ-5.

Причому заробляти можна двічі - спочатку завищуючи вартість природного газу, який закуповуватиме ТЕЦ, а потім на різниці між собівартістю електроенергії та відпускною ціною для населення. Компенсуватиме останню держбюджет, який давно вже став дійною коровою для власників енергогенерацій.

Завищення вартості імпортного газу - класична схема переносу точки прибутку енергетичних і хімічних виробництв в офшорні зони, одночасно з виведенням капіталу за кордон.

Після скасування постанови Кабміну, яка надавала право монопольно розмитнювати газ на території України тільки НАКу, в Дмитра Фірташа відкрилися колосальні можливості з використання цієї схеми. У бізнесмена укладено довгостроковий контракт на поставку палива з дочірньою фірмою «Газпрому» Gazprom Germania за ціною значно нижчою, ніж в «Нафтогазу». До того ж, якщо справдяться чутки про бажання віце-прем’єра Валерія Хорошковського повернутися з «незалежної» (у плані, що від нього нічого не залежить) посади в Кабміні до управління Держмитницею, пану Фірташу буде набагато простіше та дешевше цей газ розмитнювати.

Факти? Є

У розпорядженні DT.UA опинилися дані, які свідчать про те, що відразу чотири хімічні підприємства зі сфери впливу пана Фірташа (ВАТ «Концерн «Стирол», ПАТ «Рівнеазот», ВАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», ВАТ «Азот») закуповують імпортний природний газ у його ж власного трейдера - кіпрської компанії-дилера OstChem Holding. Сума закупівель чимала - 3,35 млрд. грн. Для чого посередникові потрібна офшорна юрисдикція, а не українська, читачам DT.UA пояснювати, мабуть, не треба. Крім пільг з оподаткування прибутку, ще одна перевага - закритість інформації про обсяг самого прибутку, сформованого різницею між ціною закупівлі та ціною продажу українським підприємствам. Однак нескладні підрахунки показують, що завищення ціни імпорту газу всього на 20% обходиться бюджету країни (через недоплату податку на прибуток) в 154,1 млн. грн.

Можливість використовувати газ українського видобутку, а також власний імпорт блакитного палива - ключові переваги компаній Дмитра Фірташа на ринку добрив, собівартість яких на 70% визначається вартістю газу.

Здавалося б, отримуваний дуже пристойний рівень рентабельності хімічного бізнесу має стимулювати міжнародну компанію Group DF до прозорих дій з купівлі таких активів. Однак «навіщо платити більше?» - Дмитро Фірташ обрав для одержання контролю над новими хімвиробництвами стару стратегію і користується скрутним становищем державних підприємств, з наступним їх придбанням за безцінь.

Так, 2 листопада 2012 року Господарський суд Сумської області затвердив уведення процедури санації хімічного підприємства «Сумихімпром» строком на 12 місяців. Про це сказано в повідомленні підприємства на порталі розкриття інформації НКЦПФР. Згідно з рішенням суду, керуючим санацією призначено голову правління ПАТ «Сумихімпром» Ігоря Лазаковича (раніше члена правління, заступника голови правління ЗАТ «Кримський Титан», 50%+1 акція якого належать OstChem Holding Дмитра Фірташа. - Ред.). Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Романа Марченка.

За інформацією Асоціації «Українська кредитно-банківська спілка» (УКБС), яка представляє інтереси банків-кредиторів сумського підприємства, до складу комітету кредиторів увійшли п’ять підприємств, пов’язаних з ПАТ «Сумихімпром», - ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції», ТОВ «Синтез Ресурс», ПАТ «Кримський Титан», Компанія OstСhem International і ПАТ «Комерційний банк «Надра» (всі ці підприємства пов’язують із бізнесменом Дмитром Фірташем. - Ред.). У прес-релізі асоціації стверджується: «Основні кредитори боржника - банки (на сьогодні це шість установ, сума претензій яких з урахуванням відсотків і пені становить близько мільярда гривень) навіть не були включені до складу комітету кредиторів, а фактично усунуті від процесу й можливості впливати на нього». Як кажуть представники УКБС, це підтверджує факт доведення держпідприємства до штучного банкрутства заради перерозподілу виробництва на користь приватних структур.

Банки-кредитори (поки ще) держпідприємства - Індустріалбанк, «ВіЕйБі Банк», «Альфа-банк», банк «Форум», Укрсиббанк, «Надра» і ПУМБ - до роботи комітету кредиторів допущені не були. «При підрахунку голосів вимоги банків, на відміну від інших кредиторів, були обмежені лише основним боргом без урахування заборгованості за відсотками і пенею, що набагато збільшило розрив між голосами банків і голосами технічних представників», - зазначає асоціація. У результаті, як наголошує УКБС, шість банків, основних кредиторів «Сумихімпрому», з сумою вимог з урахуванням відсотків і пені близько 1 млрд. грн., не включили до складу комітету кредиторів і фактично відсторонили від процесу.

У тому, що процес штучного банкрутства вигідний саме Дмитру Фірташу, в банківському середовищі ніхто не сумнівається. Торік пан Фірташ особисто обіцяв майже вчетверо збільшити на «Сумихімпромі» випуск двоокису титану, «модернізувавши стару лінію на 40 тис. тонн і побудувавши дві нові по 60 тис.».

Іронія ситуації в тому, що нинішні «завислі» банківські кредити видавалися саме під модернізацію виробництва - як титанового, так і мінеральних добрив. Саме завдяки ним і було профінансовано докризову реконструкцію, за яку нині не хоче розплачуватися газовий олігарх.

І якби грошей у підприємства не було. Та вони є! За перше півріччя 2012-го чистий дохід ПАТ «Сумихімпром» від реалізації продукції збільшився на 6,6% - до 1,06 млрд. грн. (проти 996,5 млн. грн. за перше півріччя 2011-го). Такі позитивні тенденції могли б стати основою для погашення проблемної заборгованості ПАТ «Сумихімпром» перед кредиторами. Однак починаючи з 2010 року підприємство ухиляється від виконання кредитних зобов’язань перед банками (які, враховуючи кризові явища, переглянули умови кредитування для зменшення навантаження на підприємство).

Банкіри часто згадують заяву Валентини Жуковської, екс-голови правління приналежного Дмитру Фірташу банку «Надра» (до речі, теж одного з кредиторів «Сумихімпрому»). «В одному з інтерв’ю вона сказала, що Фірташ - людина слова, і якщо обіцяв, то обов’язково виконає. Але, очевидно, забула зробити застереження, що такі «поняття» в нього, схоже, поширюються тільки на власні активи», - говорить один із фінансистів.

Представники Державної акціонерної холдингової компанії «Титан України» (її нині очолює працівник контрольованого паном Фірташем «Кримського Титана») уникають давати коментарі. Ба більше, за минулий період вони так і не завдали собі клопоту хоча б зібрати кредиторів і озвучити їм свою позицію щодо перспектив погашення кредиторської заборгованості сумського ПАТ. Неофіційно ж представник холдингу заявив, що перспективний план розвитку взагалі не передбачає розрахунків із кредиторами.

Більш того, керівництво Сумської облдержадміністрації припускало, що «Сумихімпром» може бути розділений «на два-три окремі підприємства». Іншими словами, розглядалися варіанти ліквідації державного підприємства та спроби списати борги з виведенням найпривабливіших активів на окрему юридичну особу.

Для банків і їхніх вкладників це означає появу безнадійної заборгованості, яка перекладатиметься на кредитні ставки для інших суб’єктів економіки. Для економіки країни - ще один жирний мінус у графі «інвестиційна привабливість України» в усіх міжнародних і вітчизняних рейтингах, які оцінюють діловий клімат у країні.

І, що найсмішніше, ставить цей мінус голова ради Федерації роботодавців України, статутна мета якої - «поліпшення ділового середовища, підвищення статусу українського бізнесу у світі та підтримання балансу інтересів суспільства, влади і бізнесу». Але всі ці гарні слова, з урахуванням описаної вище ситуації, перекреслюються лише одним негарним словом - «кидок».