«Смерті немає, хлопці!»

Напередодні 65-річчя Великої Перемоги в столиці пройшов міні-кінофестиваль «Перемога. Одна на всіх» (в освітньому центрі «Майстер-клас»). Показали деякі старі фільми про Велику Вітчизняну війну. Режисер Роман Балаян поділився своїми думками про фільм «Урятувати рядового Раяна» Стівена Спілберга, а актриса Євгенія Уралова згадала Леоніда Бикова, якого, на її думку, вбила українська радянська кіноіндустрія.

«Летять журавлі», «Батько солдата», «Ати-бати, йшли солдати…», «Я родом з дитинства», «Проліски та едельвейси», «Пісня про Маншук», «Смерті немає, хлопці!» — саме цю ретропрограму і було представлено киянам. Ідея самого фестивалю — нагадати сучасному глядачеві про чудові фільми про війну, які сьогодні не потрапляють в ефіри найбільших комерційних каналів. Здавалося б, «Летять журавлі» — шедевр на віки, Золота пальмова гілка в Каннах, а дуже рідко фільм демонструють на ТБ. На черговому перегляді картини літні глядачі, серед яких були ветерани, не приховували сліз.

Крім освітнього фонду «Майстер-клас», жоден столичний кінотеатр не підключився до цього благого наміру. Можливо, тому, що вхід на всі фестивальні покази безплатний? Та й яку збереш касу на раритетних фільмах про війну?

Про результат війни, що визначався саме на радянсько-німецькому фронті, багато говорили гості фестивалю. Режисер Роман Балаян народився 1941-го. Його батько загинув на війні одним із перших. Але дитинство Балаяна оминули ті події, тому що він жив у селі Неркін Нагірно-Карабахської автономної області Азербайджанської РСР.

— Можу сказати, що в мене було щасливе дитинство в далекому від війни вірменському селі. І вже на моїй студії «Ілюзіон» знято два фільми на воєнну тему — «Дот» і «Двоє»... Мені зараз не подобається, що в деяких пострадянських країнах раптом стали говорити про війну, не називаючи її Великою Вітчизняною... І скрізь фігурує ім’я Сталіна. А не треба так часто згадувати генсека, треба пам’ятати про мільйони — і загиблих, і живих... Була війна Велика Вітчизняна, тому що люди йшли на захист батьківщини. Досить несподівана сторінка в американському кіно — фільм «Урятувати рядового Раяна»... Наші ветерани, які захищали Сталінград, критикували цю картину Спілберга. Хоча в картині показано, як заради однієї людини країна йде на все, — розповідає режисер.

Гостя фестивалю актриса Євгенія Уралова, яка зіграла у фільмі Леоніда Бикова «Ати-бати, йшли солдати...» Анну. Сама вона — дитина війни з блокадного Ленінграда.

— Так, я пережила блокаду з мамою: вона за верстатом, а я під верстатом. Після того як нас вивезли з Ленінграда по цій дорозі життя, ми потрапили в окупацію, потім втекли, жили в лісі з партизанами. Це ввійшло в моє життя. Наприклад, не можу їсти вершкове масло. Мені від нього відразу стає погано... В евакуації в Естонії мама працювала на молокозаводі, це підприємство охороняли військові. А я бігала під вікнами, і мені жінки із загратованих вікон кидали грудки масла, я його їла...

Актриса говорить, що після загибелі Леоніда Бикова вперше приїхала до Києва.

— У смерті цієї людини, впевнена, винне тогочасне керівництво української кіноіндустрії! Так, він розбився на машині. Це був нещасливий випадок... Але його психологічний стан був близький до самогубства... Пробачте за сльози... (Актриса плакала під час
зустрічі.)

Як я потрапила у фільм «Ати-бати...»? Якось пролунав дзвінок, і мене запросили в Київ на проби. Я відмовилася, у мене була дитина маленька. Того ж вечора приходжу на спектакль у театр, а мені кажуть: «Вас чекають...». Виявляється, Леонід Биков приїхав у Ленінград... Почалися проби. Я читала текст, молода була, зухвала, мовляв, усе можу... От думаю, розійдуся на повну, і пущу сльозу. Раптом підводжу голову, а за камерою стоїть Леонід Федорович і плаче... Дуже шкодую, що мало спілкувалася з ним після зйомок. Це була така світла особистість. Леонід Федорович любив усе, до чого торкався, у ньому була така щирість і ніжність, просто уявити не можна!

Що казати про сьогоднішніх розбалуваних режисерів, які знімають фільми про війну з несумірними бюджетами... А талант? Його бюджетом не заміниш. Приклад «Ати-бати...». Тільки уявіть, що бій режисер знімав у 40-градусний мороз з одним танком, який постійно перефарбовувався, двома мотоциклами й однією вантажівкою... Обличчя Бикова на зйомках було чорне від морозу і нервового напруження.

На фестиваль також завітав Булат Мансуров, режисер фільму «Смерті немає, хлопці!» (1970, «Туркменфільм»). Він «увірвався» в радянську збірну кінорежисерів своєю картиною «Змагання». А його фільм «Смерті немає, хлопці!» подивилося понад 35 мільйонів глядачів.