Посол Польщі в Україні Генрик Літвін: «З приводу шедеврів Альтомонте не повинно бути спекуляцій, вони належать Україні»

Поділитися
Наша позиція відкрита. Вона полягає в тому, аби ці шедеври повернулися в українське місто Жовква і саме там експонувалися.

Серед низки спільних українсько-польських культурних проектів є один «батальний проект», який сьогодні викликає у нашому соціумі запитання, полеміку, емоції. Ідеться про безцінні батальні картини відомого італійського художника XVII ст. Мартіно Альтомонте (з фондів Львівської Національної галереї мистецтв): «Битва під Віднем» (1688; розміри 806 х 813 см) та «Битва під Парканами» (1692; розміри 886 х 782 см). Зараз ці полотна експонуються в Олеському та Золочівському замках на Львівщині - до речі, не в найкращих для цього умовах.

Тим часом польська сторона запропонувала відновити історичну справедливість і повернути шедеври на їхнє первинне місце - в римо-католицький костел Святого Лаврентія у Жовкві. Саме для цього храму свого часу і були створені картини на замовлення польського короля Яна ІІІ Собєського (1674-1696), і саме з цим сакрально-живописним сюжетом поляки пов’язують свої особливі почуття: гордість за історичні перемоги Речі Посполитої. Ці емоції також зрозумілі.

На сторінках DT.UA проблема частково висвітлювалася (див. «Батальні сцени навколо скарбів Возницького» DT.UA №21 від 08 червня 2012 р.). Продовження теми - в ексклюзивному інтерв’ю для DT.UA посла Польщі в Україні пана Генрика ЛІТВІНА.

- Пане посол, безперечно, вам відомо, що картини Альтомонте ще трохи й могли би спровокувати «розбрат» у культурному середовищі. Музейники Львівщини наполягають на тому, що картини не мали би змінювати «дислокацію». Польська сторона пропонує свій варіант - повернення до витоків, тобто у місто Жовква.

- Довкола цієї теми, як ви помітили, справді є емоції. Я б навіть сказав - непорозуміння і помилки. Отже, хочу зазначити чітко, відверто. Не може бути навіть мови про те, аби шедеври Альтомонте, які є власністю Львівської галереї, якимось «непередбаченим» чином опинились у Польщі…
Ці живописні шедеври належать Україні. І саме в Україні вони повинні експонуватися. Мається на увазі містечко Жовква. Територія України. Львівська область. Римо-католицький костел Святого Лаврентія. Жовква, як відомо, розташована за 25 кілометрів на північ від Львова і за 35 кілометрів від українсько-польського кордону. І з цього приводу не повинно бути ніяких спекуляцій. Картини Альтомонте, повторюю, культурна власність України. Водночас - це наша спільна культурна, історична цінність.

В українців і поляків справді багато спільного в історії, в культурі. Чимало в нас є спільних досягнень, але, на жаль, є багато і спільних втрат, зокрема в період Другої світової війни та після неї…

Отже, наша ідея й пропозиція полягає в тому, аби картини Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» повернулися у свій автентичний простір, яким є унікальне архітектурне середовище, передбачене для робіт самим автором. Важливо, щоб українці і поляки, а також туристи з інших країн, які матимуть змогу приїхати в Жовкву, також відчули всю велич геніального задуму Альтомонте, італійського майстра, який блискуче виконав замовлення короля Яна ІІІ Собєського. Ці роботи стали і художнім тріумфом живописця, і важливим символом для народів Речі Посполитої. Адже битва під Віднем була значущим етапом у 300-літній війні держав Центральної Європи проти Османської імперії. Саме тоді турецькі війська зазнали нищівної поразки, після чого їм було важко відновити колишню міць.

- Як відомо, польська сторона стала ініціатором реставрації картин Альтомонте. Можна уточнити: кошти на реставрацію все-таки надійшли від Європейського Союзу, як стверджують деякі наші ЗМІ, чи це витрати виключно Міністерства культури Польщі?

- Була угода між Львівською галереєю мистецтв і Міністерством культури Польщі, згідно з якою впродовж майже чотирьох років «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» перебували в нашій країні, де й проходив процес реставрації, фінансований із бюджету Міністерства культури Польщі, тобто з бюджету нашого уряду. Ніяких коштів від Євросоюзу не було. На реставрацію цих картин Альтомонте витрачено майже 5 млн. злотих, тобто
1 млн.250 тис. євро. Це великі гроші, але ми готові й далі продовжувати співпрацю, оскільки це наша спільна з Україною справа. До того ж наша країна, яка під час Другої світової війни втратила багато культурних цінностей, надзвичайно піклується про розвиток реставраційного мистецтва, в нас чимало чудових спеціалістів. Власне, польська школа реставрації визнана в усьому світі. Щороку влітку в Польщі організовуються майстер-класи для реставраторів із багатьох країн. Тож ми й запропонували свою допомогу, передбачаючи можливість очікувати повернення цих робіт на їхнє історичне місце - в костел Святого Лаврентія. Певних формальних вимог із цього приводу не висувалося, але в таких питаннях діють загальноприйняті підходи і норми.

Як відомо, після реставрації роботи Альтомонте експонувалися у Варшаві та Вроцлаві. Все це відбувалося в рамках нашої спільної угоди з українською стороною. Вже потім польська сторона передала картини у Львівську галерею в Україну, і саме тоді розгорнулася дискусія, що далі робити. Дискусія, власне, не так «розпочалася», як стала більш публічною, інтенсивною. В рамках цієї дискусії згадувалися начебто різні «аргументи» польської сторони, яких насправді ніколи не існувало, бо, зазначу ще раз, наша сторона ніколи не ставила питання передачі Польщі картин Альтомонте. Ніколи.

Наша позиція відкрита. Вона полягає в тому, аби ці шедеври повернулися в українське місто Жовква і саме там експонувалися. Своєю чергою, Львівська галерея хотіла би бачити ці картини в замках поблизу Львова. Тим часом із нашого боку є певні зауваження щодо технічного стану та умов їх розміщення саме в цих замкових об’єктах.

Крім того, слід пам’ятати, що йдеться не лише про дві відомі картини, - є й дві інші, котрі в різний час з’явилися у Жовкві. Одна з них - «Битва під Клушино» (перша половина XVII ст.) написана в часи, коли власником Жовкви був Станіслав Жолкевський. Коли ж власником міста став Ян ІІІ Собєскі, він замовив «Битву під Хотином» та дві наступні, знані картини Альтомонте, про які сьогодні так багато говорять.

Польський король особисто познайомився з Альтомонте і запросив художника до Жовкви. Геніальний майстер, щойно увійшовши до костелу, зумів оцінити архітектурну самобутність споруди і писав свої картини з огляду на просторові особливості цієї святині. Картини стали особливою й неодмінною складовою унікального інтер’єру костелу Святого Лаврентія. Художник намагався створити у відвідувачів костелу і певне оптичне сприйняття, аби людина, розглядаючи картини з того чи іншого місця, ставала безпосереднім учасником зображеного на полотні окремого батального фрагмента. І саме це - задум художника - потрібно насамперед враховувати.

Знову ж таки, слід враховувати і наявність у костелі двох інших «батальних» художніх робіт. Це - «Битва під Хотином», полотно відомого митця з Гданська Андреаса Штеха, присвячене першій великій перемозі Яна Собєського над турками у 1673 році - події, котра й принесла Собєському корону Польщі. Ще одна, згадувана вже мною, картина - «Битва під Клушино», найстаріша з чотирьох, присвячена перемозі засновника Жовкви і діда майбутнього короля Яна ІІІ Собєського, коронного гетьмана і канцлера Станіслава Жолкевського над російськими військами під Москвою у
1610 році.

- Пане посол, українські музейні діячі мають серйозні аргументи і хвилюються з приводу гарантій належного зберігання шедеврів Альтомонте (і взагалі шедеврів) у діючому жовківському костелі. Адже там проходять служби.

- Цей костел зараз у дуже хорошому технічному стані. Було декілька етапів його відбудови та реставрації, під час яких Польща надавала максимально можливу допомогу. Наголошую: цей костел має непересічне значення як для поляків, так і для українців. Це наша спільна тема. І Жолкевський і Собєський - постаті, які мали величезний вплив на весь історичний процес. Є шана і подяка, є пам’ять про яскраві сторінки нашої історії… саме ті сторінки, котрі утверджували наші спільні перемоги. Особливе зацікавлення у цьому питанні виявляє й Міністерство оборони нашої країни.

Нагадаю, що костел святого Лаврентія у Жовкві був переданий католицькій громаді ще наприкінці 80-х рр. Уже тоді знайшлися великі ентузіасти, які взялися за організацію реставраційних робіт. Багато чого ми зробили. Сама Жовква - унікальне місто на мапі України. У ньому є замок, греко-католицька церква, синагога, старі кам’яниці, ще один старовинний костел.

До Другої світової війни перелічені пам’ятки майже не постраждали. В Австрійській імперії з цим проблем не було. Уявіть собі, що Жовква не зазнала жодних глобальних культурних втрат під час Першої світової війни, хоча в окремих місцях втрати справді були, але відносно невеликі. Друга світова війна також не була жорстокою до жовківських пам’яток. Уже потім, після 1945-го, костел заборонили використовувати, власне, як сакральну споруду. В ньому обладнали склад. Було знищено підземну могильну крипту: розбито саркофаги, сплюндровано останки поховань Жолкевських, Даніловичів і Собєських, побито встановлені в костелі мармурові надгробки, спалено дерев’яне убрання інтер’єру - частини вівтаря, католицькі сповідальниці, лави.

Таке ставлення до історичних пам’яток було, певною мірою, частиною політики тодішньої радянської влади. Відомі випадки, коли спеціальні команди комсомольців приїжджали туди, де були храми, збивали зі стін дерев’яні елементи, потім усе це палили…

І саме пан Борис Возницький уже після Другої світової війни рятував неоціненні зразки культурної спадщини України, Польщі, зокрема картини Альтомонте, які, завдяки його зусиллям, перейшли у власність Львівської картинної галереї. На жаль, експонування полотен у музеї-заповіднику Олеський замок було потім, так би мовити, частковим, оскільки приміщення становило тільки 4,5 метра заввишки, а висота картини Альтомонте «Битва під Віднем» - понад вісім метрів. Отже, важливий просторовий задум Альтомонте не міг бути втілений у новому інтер’єрі замку.

Зі свого боку, пан Возницький, великий культурний подвижник, зробив все можливе, аби твори мистецтва продовжували своє життя. Інша річ, що не завжди йому вистачало можливостей та коштів на реставрацію. Відповідного місця також не було. Коли на початку 90-х років я працював у Львові, то відвідав Олеський замок. Саме там демонстрували одну з картин Альтомонте, але - наголошую - демонстрували лише її «частину». Іншу «частину» було згорнуто у рулон. Не вистачало місця для повної й достойної її експозиції, але, на щастя, шедеври все ж таки збереглися.

Хочу також зазначити, що саме українське містечко Жовква може бути прикладом того, як наші дві країни могли би разом співпрацювати на культурному й історичному напрямах. Справді, є спільна культурна спадщина - твори великих майстрів, створені саме на цих територіях за часів існування першої Речі Посполитої, і я не думаю, що можна або потрібно розділяти й підраховувати, скільки в цьому відсотків польської, а скільки - української спадщини. Це - наші спільні традиції, це - наша спільна культура. Аби найкраще зберегти врятовані від лихоліть скарби, варто працювати лише разом. Так само в цьому ж напрямі ми повинні співпрацювати і з Білоруссю - адже, в певному сенсі, належимо до трьох найбільш нещасливих країн у Європі, які в часи Другої світової війни втратили так багато своїх культурних надбань…

Отже, з нашого боку не існує ніякого конфлікту. Є лише пропозиція, побажання, ідея. Будь ласка, реалізуймо спільними зусиллями важливу історичну місію - повернімо костелу Святого Лаврентія у Жовкві його історичний вигляд. Тим більше що вже так багато зроблено. І сам костел підготовлений до того, аби в ньому було розміщено картини. Можна зробити ще більше, можна й ці умови поліпшувати.

- Які можуть бути головні ризики з погляду техніки безпеки?

- Безпека, знову ж таки, залежить від нас. Безцінні картини Караваджо теж демонструються в костелах, наприклад у римському соборі Сан Луїджі деї Франчезі, Санта-Марія дель Пополо… А це неймовірно цінні роботи. І, в принципі, з урахуванням сучасних технологій, на сьогодні питання технічного обладнання та забезпечення охорони не таке вже й складне.

Річ не в тому, музей це, костел чи фондосховище… Річ у тому, яке обладнання і яке організаційне забезпечення супроводжуватиме експозицію.

Водночас існує й ширша тема для спільних культурних проектів між нашими країнами. Жовква, унікальне містечко в Україні, могла би стати одним із цікавих туристичних центрів. На щастя, тут залишилося з давніх часів ще багато пам’яток…

- А поляки сьогодні відчувають потребу їхати саме до Жовкви? Аби побачити там костел, інші історичні реліквії?

- У цьому є велике зацікавлення, яке мусить спонукати нас до розширення взаємодії. Я відчуваю зацікавлення і з українського боку. Ваші музеї та галереї задоволені співпрацею з польськими реставраторами. І така робота має стати ще активнішою.

Для мене особливо важливо перетворити історію жовківських картин Альтомонте на взірець взаємної міждержавної співпраці в царині культури - тобто в позитивний приклад. Ще раз наголошую: в цьому питанні немає підстав для конфлікту, є виключно тема погодження наших спільних культурних пріоритетів.

- Міністерство культури України пропонувало формулу «депозиту». Нібито за цією формулою не передбачається жодної можливості передачі з музейних державних фондів України їхніх скарбів, тим часом існує світова практика, якою користуються різні країни… Що скажете з цього приводу?

- Може бути «депозит» галереї. Справді, є багато експонатів у «депозитах» в різних місцях. Це теоретично можлива форма. Але потрібно мати угоду, бажання… бажання перш за все власника фондів.

- Чи відоме вам бажання нового керівника Львівської галереї мистецтв пані Лариси Возницької?

- Переконаний, що на цю тему потрібно спокійно розмовляти й домовлятися. Якби наша пропозиція не була корисною для української сторони, для самих картин, то не варто було б і рухатись у напрямі таких домовленостей. Рано чи пізно, я впевнений, ми узгодимо всі умови: спокійно, без емоцій, без побоювань, що поляки щось заберуть.

- Україна може мати і свої пропозиції, ідеї. Скажімо, щоб і Польща щось запропонувала Україні в «депозит».

- У цій ситуації не може бути навіть мови про якийсь «торг». Який торг? Те, що було в Україні, в Україні й лишається. До того ж Україна отримала 5 млн. злотих у вигляді відреставрованих батальних полотен. Крім того, ми готові продовжувати співпрацю. У принципі, Польща завжди залишалася відкритою у справах, пов’язаних із культурним надбанням, цікавим для українців… Що насамперед цікавило українців у Польщі, про що насамперед говорилося? Про колекцію бібліотеки Стефаника… У зв’язку з тим, що після Другої світової війни колишню бібліотеку Оссолінських було арбітражним чином поділено між Польщею і Україною, на початку 90-х рр. минулого століття виникла концепція перенесення рукописів книжок і стародруків до Польщі задля повноти зібрання. Це викликало спротив української сторони, і на певний час із бібліотекою склалася патова ситуація. Згодом польська сторона запропонувала здійснити оцифрування всіх фондів Оссолінеуму, що триває й досі. При цьому використовується найсучасніше обладнання, і матеріали, які вже переведено у цифровий формат, доступні відвідувачам як у Вроцлаві, так і у Львові. Співпраця української і польської сторін у цьому аспекті розв’язала проблему з перенесенням архівів, а найголовніше - дозволяє всім охочим знайомитися з повним зібранням легендарного Оссолінеуму.

- Пане посол, свого часу ви працювали у Львові?

- Так, три роки і три місяці. З 1991-го по 1994 рік.

- У самий пік розпаду Радянського Союзу?

- І саме тоді я відвідував костел Святого Лаврентія, коли він ще стояв у занедбаному стані.

- Знаю, що польська сторона ще в радянські часи, у 80-ті, нібито хотіла повернути роботи Альтомонте?

- Мені про це невідомо. Мені відомо лише, що після 1991 року виникло бажання повернути первісний вигляд костелу Святого Лаврентія. І це найкраще, що можна було зробити. На додачу до того, в самій Жовкві більшає прихильників відновлення історичних цінностей та пам’яток міста.

- Якою мірою вище керівництво Польщі зацікавлене в полюбовному вирішенні ситуації з картинами Альтомонте?

- Безперечно, наш президент також зацікавлений у взаємокорисному розв’язанні питання. Він сам, свого часу ще як міністр оборони Польщі, піклувався, аби з бюджету Міністерства оборони виділялися кошти на відновлення даху костелу Святого Лаврентія у Жовкві. Відтоді він добре обізнаний із деталями цієї історії. І наш президент, безперечно, зацікавлений, аби Україна і Польща мали в цьому питанні лише позитивний результат. Натомість, є юридичний власник, і саме йому вирішувати, що важливо і що потрібно зробити, аби зняти лише напругу, якої насправді не повинно бути. Справа за спеціалістами. Галерея батальних картин у Жовківському костелі - для України і Польщі справжній скарб і спільна велика промоція у світі. Власне, до цього, як до спільного питання, ми й підходимо цілком відкрито, вважаючи, що просто необхідно більше спілкуватися і частіше згадувати про нашу спільну історію.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі