Гоголь, Глущенко. І «Мертві душі»

На Андріївському узвозі в галереї «Антик-центр» — «Мертві душі» в ілюстраціях геніального Миколи Глущенка (1901—1977). Організатори встигли підготувати експозицію до 200-річного ювілею М.Гоголя.

Можливо, не всі любителі живопису знають, що наш знаменитий співвітчизник Микола Глущенко з великою наснагою займався ілюструванням книжок. Хоча й створив малюнки усього до двох видань: «Мертві душі» Миколи Гоголя і Fata morgana Михайла Коцюбинського.

Цікаво, що Гоголь писав свою поему в Римі, а Глущенко працював над «Мертвими душами» у Парижі в 1930—1931 роках. Тоді художник вважався уже визнаним європейським майстром. Він переїхав з Берліна в Париж 1925 року. В другій половині 20-х і на початку 30-х років ХХ століття виставки його творів з успіхом пройшли в Парижі, Римі, Мілані, Стокгольмі, Празі, Львові.

На жаль, «Мертві душі» у тандемі двох авторів свого часу так і не вийшли друком. Від кропіткої роботи художника залишився тільки стос розрізнених аркушів, які довелося ідентифікувати, упорядковувати сім’ї київського колекціонера, експерта-мистецтвознавця Олександра Брея.

Куратором цієї виставки стала його донька Наталя Брей.

До речі, перше видання «Мертвих душ» 1900 року — теж власність цієї сім’ї. З нього і було взято уривки з тексту для буклета. Це основне джерело, на яке спиралися організатори виставки під час атрибуції робіт. Завдяки буклету Глущенко і Гоголь — у «дуеті», тобто кожен малюнок супроводжує уривок із твору.

Усього в експозиції «Мертві душі» подано 32 графічні роботи. У цих малюнках угадуються образи Чичикова, Манілова, Собакевича, Плюшкіна... російського мужика і вічного бездоріжжя...

Багато ілюстрацій пронумеровані, на них стоять типографські штампи. Отже, книжка мала от-от побачити світ… Чому це не відбулося в 30-ті роки минулого сторіччя, історія замовчує.

— Мій батько перебирав архів і наштовхнувся на стос малюнків Глущенка, — каже куратор виставки Наталя Брей. — Адже свого часу через його руки пройшло дуже багато робіт художника. Батько добре знав сім’ю Глущенка, купував у них роботи. Спочатку в дружини Марії Давидівни, а потім у племінників. У той час художник жив у Парижі. І навіть для нашої сім’ї відкриттям став факт, що Глущенко, крім живопису, займався також ілюструванням книжок.

Ці графічні роботи довелося упорядковувати, багато чого досліджувати. Усі роботи майже готові до друку, на багатьох із них стоять типографські штампи. Але тоді наміри художника були перервані або війною, або, можливо, тим, що виникли проблеми з друкарнею. Ми хочемо познайомити публіку ще і з Глущенком-графіком. Адже цей стиль менш відомий.

Про творчість Миколи Петровича можна розповідати довго. Це один із тих митців, які завжди викликають багато емоцій, суджень.

— Микола Глущенко повернувся з Парижа в СРСР ще 1936-го, спочатку в Москву, а 1944-го, після визволення Києва, — у радянську Україну, — розповідає Олександр Брей, власник антикварного салону «Антик-центр». — Він приїхав уже зрілим визнаним європейським майстром. Був вихований на буржуазній культурі. І раптом потрапив у сталінську атмосферу.

Звичайно, він почувався незатишно. Його картини були написані надто вільно і буржуазно для радянської дійсності. Картини Глущенка не вписувалися в стиль сталінського соцреалізму. Адже він до кінця своїх днів прогресував, експериментував і не був схожим на жодного радянського художника. По суті, він був єдиним європейським художником на території України. Тому його не злюбили офіційні метри на чолі з Олександром Герасимовим.

Миколу Петровича часто порівнювали з Костянтином Коровіним. Це декоративний яскравий живопис, широкий мазок, щира любов до Парижа. Час усе розставляє на свої місця. І Глущенко багато в чому виявився правим: час спрацював на нього. Тепер його картини багато в чому видаються сучасними. І вони завжди високо цінуватимуться колекціонерами.

— Малюнки Миколи Петровича — суцільна насолода, — каже колекціонер Ігор Диченко. — Гоголь малював героїв словом, Глущенко «рив тунель» власним розумінням. У нього головні герої — поза другорядними. На перше місце художник поставив обивателів — п’яниць, візників, дівок... Він малював їх пером, квачем і навіть створював фактуру, відриваючи мереживо від спідниці своєї дружини Марі. Глущенко зробив до «Мертвих душ» таку «спідницю», щоб вона ще й танцювала. Цей художник дуже добре відчуває Гоголя, зорово його відтворює. Чорно-біла графіка — ще одна таємниця Глущенка, котрого у Парижі називали «українським Аполлоном».

Другий зал галереї «Антик-Центр» віддано теж Глущенку, але вже маститому, упізнаваному — епохи 70-х. Тоді Микола Петрович уже був визнаним у СРСР, лауреатом Державної премії Т.Шевченка. Серед поданих робіт — «Соняшники», «Берізки», «Брюссель. Парк і хмарочоси», «Жінка в кріслі». Ці роботи — живі. У них — запах трави, шелест листя, навколишнє тепло. Ця розкріпачена, артистична художня манера відчувається миттєво і нікого не залишає байдужим.

Колекціонер Олександр Брей неохоче розповідає про вартість робіт майстра. Для нього вони безцінні і розлучатися з цими картинами він не збирається. Хоча кожна, навіть невеличка графічна робота, на думку експерта, оцінюється в суму від 10 тис. доларів.