Діти і батьки українського кіно: конфлікт інтересу

У розпал мирного київського фестивалю «Молодість» у місцевих кіноколах запахло порохом. Група молодих (і не дуже) українських кінематографістів виступила з відозвою до високих інстанцій (зокрема до Мінкульту), голосно заговоривши про «небезпеку новітньої централізації державної підтримки у сфері кіно в руках державних студій». Якщо простіше й образніше: деякі люди кіно не хочуть почуватися «кріпаками» під гнітом «пана», яким є директор студії. Можна ширше: вони ж не бажають, щоб держава (в особі певних студій) маніпулювала їхніми художніми поглядами, намірами, задумами у процесі створення фільмів.

Кінематографісти (серед яких Марина Врода, Мирослав Слабошпицький, Степан Коваль, Сергій Михальчук, Євген Сивоконь, Олег Фіалко, Володимир Тихий та ще дехто) суворо попереджають: «Якщо це станеться (новітня централізація), то ситуація у вітчизняній кіногалузі, де останнім часом досягнуто чимало значних проривів, зазнає стагнації й опиниться на межі катастрофи…»

За цими, певною мірою апокаліптичними передчуттями, очевидно, стоїть і щира тривога художників, які хочуть ще більшої свободи. У відносинах із державними студіями, приватними компаніями, самими собою. Кінематографісти нарікають, що чимало керівників держстудій так само далекі від мистецтва кіно, як Ленін від буржуазії. І лише окремі з них розуміють розмаїття інколи суперечливої творчої складової кінопроцесу.

Якщо з цією тезою не можна не погодитися, то зі «значним проривом» українського кіно можна посперечатися. (У нас свобода думки.) Деякі справді чесні авторські проекти (такі як «Подорожні», «Крос», «Ядерні відходи»), що дибилися визнання на міжнародних кінооглядах, варті уваги й поваги. Однак на загальному «пейзажі» вітчизняного художнього кіно (зокрема прокатного) цей «прорив» поки що аж ніяк не позначається. І ще не відомо, як позначаться на касових зборах гучно анонсовані запуски низки новітніх картин під патронатом Держкіно. Зовсім недавно, кажуть, прем’єр-міністрові М.Азарову очільниця Держкіно О.Копилова презентувала новітні кінодосягнення (за державний рахунок), а потім нібито довго давала пояснення на тему «адресності» поточного контенту...

Отож рано поки що шапки вгору підкидати. І навіть недавній наш розпіарений претендент на «Оскара», який пройшов крізь вогонь, воду і мідні труби, можливо, потребує не шаленого захвату, а тверезого й зваженого аналізу.

Підсумок відозви людей кіно до людей у кабінетах: «Ми виступаємо за вільну конкуренцію кіностудій усіх форм власності, що гарантується конституційними нормами. Ми виступаємо за конкуренцію студій, за режисера, який є ключовою постаттю кінопроцесу… Виступаємо за спрощення процедури зміни режисером студії-виробника (до підписання державного контракту), щоб режисери не стали заручниками несумлінних продюсерів…»

У цій колізії є і раціональне, і спірне. Про перше дивись вище. Про друге стисло. Уже років двадцять українські кінематографісти нарікають і ридають: а) простоюють; б) загнивають; в) руйнуються українські кіностудії (імені Довженка, Одеська, а з Ялтинською взагалі незрозуміло що). Там, на студіях, облаштовують меблеві салони або телевізійні студії. А їм, молодим, літнім, але заповзятим, як і раніше бракує простору для переломлення своїх художніх амбіцій в екранні образи.

Як бути? Як оживити державні студії, уникаючи, знову цитую кінематографістів, «небезпеки новітньої централізації державної підтримки в галузі кіно»…

Оскільки звернення кінодіячів адресоване не абстрактним «верхам», а конкретній людині - міністрові культури Михайлу Кулиняку, він же, на прохання DT.UA, і коментує поточні творчі й економічні суперечності.

- Міністерство культури не ініціює «обов’язкове» розміщення державних замовлень на виготовлення фільмів виключно на державних кіностудіях. Передбачається зовсім інша процедура. Ініціатива міністерства полягає в такому… Державні кіностудії, які перебувають у сфері управління Мінкультури, функціонують і працюють як державні підприємства. Як кожне державне підприємство, кіностудії зобов’язані вести господарську діяльність. У нашому випадку це сфера кіновиробництва. Система відбору кінопроектів для отримання державного фінансування, яку рік тому реалізувало Держкіно, показала: чим більше кінопроектів відбирається для запуску у виробництво, тим більше з’являється новостворених кіностудій, які хочуть освоювати бюджетні кошти. Це або приватні підприємства, або товариства з обмеженою відповідальністю. У зв’язку з цим до нас почало надходити багато звернень від громади та народних депутатів з приводу можливості таких кіностудій дотримуватися фінансової бюджетної дисципліни. Тим часом державні кіностудії, фінансування яких на сьогодні становить лише 15% від усієї кіногалузі України, не мають достатнього ресурсу для свого функціонування та розвитку. Ба більше, ці студії перебувають під постійним ризиком невиплати заробітної плати, що створює соціальну напругу. Рішення, запропоноване Мін-культури, полягає в тому, щоб державне фінансування, яке виділяється на той або інший кінопроект, спрямовувалося Держкіно на одну з державних кіностудій (тобто на державні підприємства), а звідти кошти перераховуватимуться на творчу групу, яка забезпечує створення кінопроекту. Таким чином Мінкультури реалізує всі творчі заходи. Державні кошти, які виділяються на проведення заходів, переводяться на рахунки державних підприємств, які укладають угоди з виконавцем заходу. Виконавці як творчі особи організовують реалізацію проекту так, як вважають за потрібне, а ДП забезпечує фінансування і контролює проходження бюджетних коштів. Таким чином, форма розрахунків із приватними кіностудіями - через державні підприємства (державні кіностудії) - не передбачає якихось обмежень для виробників фільмів, а забезпечує прозоре проходження бюджетних державних коштів. Адже, погодьтеся, коли державні кошти прямо йдуть на приватні компанії, дуже важко відстежити відрахування податків, інші обов’язкові відрахування. Тому Мінкультури - за контроль над проходженням та використанням бюджетних коштів. І цим має займатися державне агентство з питань кіно. Уся продюсерська система працюватиме в тому ж режимі, в якому працювала досі. Система відбору кінопроектів і далі реалізовуватиметься через експертну комісію, жодного «дублювання» повноважень творчої знімальної групи (її авторських прав, її художньої свободи) державними студіями не передбачено. Мета одна: відродити державні кіностудії, які мають бути задіяні в кіновиробництві. У цих студій з’являться кошти, це піде на розвиток їхніх матеріально-технічних баз. Для того, щоб вони могли конкурувати на рівних. Підкреслюю: надавати послуги, тобто ставати кінофабриками, оснащеними новітнім устаткуванням та технологіями, як це є в різних країнах. Остаточного рішення з усіх цих питань ще не прийнято. Нині створюється рада з питань кінематографії (її персональний склад уже погоджено на засіданні колегії Міністерства культури), і першим питанням на обговоренні ради і буде ця тема. Аби ще раз докладно її обговорити. І головне - заспокоїти всіх продюсерів: жодних обмежень їхніх прав із боку державних студій Міністерство культури не допустить.

P.S. Розвиток теми - у зв’язку зі створенням ради з питань кіно, а також думками продюсерів - у найближчих числах DT.UA.