ОЛЕКСАНДР МОРОЗ: «КУЧМУ ВЛАШТОВУЄ ВІДСУТНІСТЬ ЦВК, ОСКІЛЬКИ ВІН РОЗРАХОВУЄ НА ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА ПАРЛАМЕНТОМ»

Ольга Дмитричева «Дзеркало тижня» №3, 24 січня 2004, 00:00

Після того, як комуністи чітко визначилися зі своєю історичною роллю й місцем у процесі конституційних перетворень, усі дружно повернули голови в бік соціалістів. Одні з побоюваннями, що морозівці візьмуть приклад із своїх сусідів за лівим флангом і приєднаються до парламентської більшості, інші — із надією на це. І в тих, і в тих для цього є підстави. На літню зустріч із Віктором Медведчуком, яка стала одним із поворотних моментів в історії політреформи, Петро Симоненко ходив з Олександром Морозом. Під час доленосних подій у сесійному залі парламенту, пов’язаних із попереднім голосуванням за проект закону про зміни в Конституції, Олександр Олександрович відбув у Трускавець. І хоча фракція соціалістів у тодішньому парламентському протистоянні брала участь у складі опозиційної трійки, у багатьох виникла підозра, що їхній лідер уникає остаточного вибору лінії своєї поведінки. Після цього дехто з представників фракції Юлії Тимошенко виступив із заявою про готовність депутатів-соціалістів, котрим пообіцяли неабияку матеріальну винагороду, «перейти на бік ворога». І щойно — оскільки звинувачення не підтвердилися — народ розслабився, пролунали слова голови парламенту про те, що без участі представників СПУ гарантованих 300 голосів для остаточного затвердження конституційних змін одержати навряд чи вдасться. Усе це набирає особливого змісту, до того ж враховуючи, що здійснення конституційної реформи — справа честі для Олександра Мороза, котрий давно й активно обстоював перехід до парламентсько-президентської системи влади. І все-таки, відповідно до останніх зведень із політичних фронтів, у складах протиборчих сторін без змін. Поки що?

— Олександре Олександровичу, цього тижня було заявлено, що «Наша Україна», Блок Юлії Тимошенко й Соціалістична партія створили робочу групу для розробки сценарію, «адекватного поведінці влади». Складається враження, що українська опозиція зазнає поразки за поразкою через те, що постійно гасить пожежі замість того, щоб уникати їх. Хіба не можна було спрогнозувати дії влади й розробити відповідний сценарій до «ручного» голосування в парламенті, а не після?

— Бачте, влада діє за межами права й закону. І вгадати, на які хитрощі вона піде ще, думаю, ми навряд чи можемо. Позаяк арсенал правових порушень дуже великий. А стратегія наших дій випливає з принципів Конституції, вона продумана, і ми її обстоюємо. Якісь нюанси можуть з’явитися, залежно від змін обставин. Але це не означає, що ми вдаватимемося до якихось радикальних заходів.

Ми хочемо зробити процес внесення змін у Конституцію легітимним. Тут є кілька варіантів. І один із них днями озвучив Віктор Ющенко. Інший пропонував я. Він ще не знімається з обговорення і зводиться до того, щоб провести позачергове засідання чи позачергову сесію парламенту й за півдня внести зміни в проект 4105, прибравши звідти положення про спосіб і терміни обрання Президента. Або ж голосувати проект 4180 із цими самими змінами. Тим паче що перехідні положення проекту 4180, із юридичного погляду, виписано набагато коректніше.

— Але навіть без тих одіозних положень, через які, власне кажучи, й вибухнула парламентська криза, проекти конституційної реформи далекі від досконалості. Стосовно варіанта 4105, то, як відомо, Венеціанська комісія дуже критично висловилася з приводу норм, що містяться в ньому, про імперативний мандат, обмеження терміну перебування на посаді українських суддів і розширення повноважень Генпрокуратури. Були й інші серйозні зауваження. Ви впевнені, що всіма недоліками законопроекту можна знехтувати лише заради просування реформи?

— Це все деталі, які можна врахувати при остаточному голосуванні. Я думаю, що зі статті, яка регламентує функції прокуратури, можна вилучити п’ятий пункт. Інші зауваження Венеціанської комісії висловлено, я сказав би так, у вигляді побажань або оцінок. У будь-якому разі, в нас буде можливість при доопрацюванні й підготовці до остаточного ухвалення законопроекту вилучити з тексту найбільш спірні моменти таким чином, щоб загальна логіка документа не змінилася. Це нескладно.

— Олександре Олександровичу, в день голосування за проект конституційних змін, який поклав початок парламентській кризі, ви перебували в Трускавці. Чимало ваших опонентів і навіть дехто з ваших однодумців розцінили це як втечу. Ви справді намагалися уникнути необхідності публічно визначитися зі своєю позицією?

—Як на мене, то мені навряд чи можна закинути побоювання гострих кутів. Протягом останніх кількох років я постійно буваю в Трускавці перед Новим роком. Змінювати терміни відпустки, яку потрібно було викроїти зі свого робочого графіка, дуже непросто. І я не визнав за необхідне робити це заради того, щоб взяти участь у голосуванні 226-ма голосами. Тим паче що документ був мною пропрацьований відсотків на дев’яносто п’ять. У такій редакції він і пішов. Залишилися неузгодженими ті позиції, що стосувалися обрання Президента. На засіданні робочої групи конституційної комісії я сказав, що це дискусійне питання і його треба винести на розгляд сесійного залу окремо. По суті, тільки це, як потім виявилося, стало каменем спотикання. Тож моя присутність не змінила б ситуації. У даному випадку. Хоча, можливо, ми інакше побудували б переговорний процес у форматі погоджувальної ради. Але це вже справа минула. А потім, не вважайте нескромністю, уся робота щодо політичної реформи тут, у парламенті, починалася з того, що я спочатку сідав, готував документи, а потім нав’язував темп цьому процесу. Оскільки більшість спочатку взагалі нічого не хотіла розглядати, потім, ще три місяці тому, обстоювала президентський проект із явними ознаками авторитаризму. А я в липні-серпні без перерви на відпустку сидів тут над законопроектом, бо розумів: якщо я не підштовхуватиму цю тему, ніхто нею не займатиметься. І раптом виявилося, що...

— ...У найвідповідальніший момент вас не виявилося у сесійному залі.

— Та хіба це найвідповідальніший момент? Усе не так просто. І все вирішуватиметься при остаточному затвердженні змін до Конституції.

— Але щоб дійти до цього щасливого моменту, потрібно, як мінімум, подолати нинішню парламентську кризу. Ви могли припустити, що конфлікт зав’яжеться в настільки тугий вузол?

— Це провокація, організована президентською адміністрацією. Я впевнений у цьому на сто відсотків. Якщо більшість непорушно стоїть на своїх позиціях, якщо депутати, які входять у неї, бояться приймати елементарні рішення, не узгоджені попередньо з Президентом, якщо, навіть попри впевненість у корисності цих рішень для парламенту й для всього суспільства, приймають їх, а потім блокують за вказівкою Президента — то яка це, в дідька лисого, більшість! Про який компроміс можна говорити? Виходить, вести переговори треба тільки з Президентом? Таж він тільки зараз, після майже дворічних розмов про конституційну реформу, раптом зрозумів, що потрібно зустрічатися з опозицією і щось обговорювати з нею. При цьому ще ставить умови: мовляв, згоден зустрічатися з опозицією, але вона повинна підтвердити, що голосуватиме за ці проекти. Та, люди добрі, я за свій проект голосуватиму без згоди Президента.

Якщо він справді не лицемірить, то повинен не хитрувати, а робити те, що необхідно для політичної реформи. Всім відомо, що нинішня конфліктна ситуація стосується 103-ї статті й інших супутніх статей, пов’язаних з обранням глави держави. Постає запитання: а чому досі не реалізується функція Президента, як гаранта Конституції, із внесення кандидатур до складу Центральної виборчої комісії? Адже вона сьогодні вже не має права приймати легітимні рішення, оскільки сплив термін повноважень її членів. Глава парламенту вже тричі звертався до Президента з цього приводу. Але тому не потрібна ЦВК. Отже, він налаштований на обрання Президента цим складом парламенту. А схема дуже проста: давайте ми проголосуємо проект 4105, а потім відкинемо перехідні положення (у яких обрання Президента парламентом передбачається 2006 року. — О. Д.) і почнемо гратися в обрання Президента Верховною Радою. А в проекті є положення, згідно з яким, якщо парламент протягом місяця не може обрати главу держави, то чинний Президент може його розпустити. А може й не розпустити. Ось на цьому й почнуться спекуляції. І так можна гратися ще кілька років, поки не набридне...

— Перший за останній час безпосередній контакт Президента з представником опозиції цього тижня усе ж таки відбувся. Віктор Ющенко розмовляв із Леонідом Кучмою як лідер свого блоку чи представляв при цьому інтереси всієї «трійки»? І чи відомо вам щось про результати зустрічі?

— Я гадаю, що Ющенко зустрічався з Президентом як керівник «Нашої України». Хоча посилався і на домовленості у форматі «трійки», а також на документи, підписані чотирма лідерами опозиції ще торік. Судячи з тієї реакції, про яку я знаю, Президент розігрував невідання стосовно того, що ми — за зміну функцій глави держави і за посилення його прав, які стосуються розпуску парламенту. Таке враження, що він не читає газет.

— Олександре Олександровичу, ви свого часу на власному досвіді відчули, як воно стояти біля стерна вищого законодавчого органу в розпал конституційних боїв. Як ви, з цього погляду, оцінили б дії Володимира Литвина? У чому, на вашу думку, його прорахунки й успіхи?

— Я не казав би про абсолютну аналогію. Сьогоднішня ситуація суттєво відрізняється від ситуації 1996 року тим, що я був незалежний від Президента. У мене не було з ним спільного минулого, спільної відповідальності за якісь справи. А Литвина минуле тримає за руки. Мені так здається. У тому, що він щиро хоче зберегти обличчя парламенту і, природно, при цьому статус голови Верховної Ради, я не сумніваюся. Я це бачу. А його зв’язує, на мій погляд, деяка залежність від Президента. Що не дає йому вирішувати ті питання, які він міг би вирішити, коли б не було цієї залежності.

Крім того, тоді права більшість була створена, швидше, за політичними чи навіть ідеологічними мотивами. Те, що вона догоджала Президентові, суті справи не міняє. Але коли вирішувалися принципові питання, пов’язані з Конституцією, і депутати мусили визначатися, — вони мали люфт для визначення своєї позиції. А сьогоднішня більшість у парламенті — рабськи слухняна. І репресивні методи використовуються не тільки до опозиційних депутатів, а й до тих, хто перебуває в більшості. Одні — щиро лякаються, іншим — зручно демонструвати, що вони налякані, аби уникнути відповідальності, пославшись на обставини: рятував, мовляв, свій бізнес, людей, котрі зі мною працюють. Усе це свідчить про те, як Президент і його оточення уявляють собі парламентську демократію. Це убозтво. Адже зовсім по-іншому має будуватися коаліція, зовсім інакшими мають бути стосунки між коаліцією та урядом. Адже що виходить? Президент міняє міністра сільського господарства. А потім Катерина Ващук, лідер Аграрної партії, за чиєю квотою цей міністр потрапив у Кабмін, виступаючи в газеті, стверджує, що саме так її партія й хотіла.

— Перед Новим роком прозвучало звернення до рядових членів Комуністичної партії України від імені членів парламентської фракції СПУ, у якому вище керівництво КПУ обвинувачувалося в «зраді інтересів трудового народу». Пов’язано це було з позицією комуністичної фракції стосовно політреформи, що, як відомо, суттєво відрізняється від позиції БЮТ, СПУ і «Нашої України». У своїй відповіді комуністи висловили обурення з приводу обвинувачень і назвали звернення депутатів-соціалістів «продовженням тієї лінії, яку керівні діячі СПУ відверто проголосили ще під час минулих парламентських виборів» із метою «відібрати у Компартії України її електорат». Чи правда, що ви, чийого підпису, до речі, не було під зверненням, влаштували рознос його авторам?

— У понеділок ми провели засідання політвиконкому партії, результатом якого стала його постанова. У ній засуджуються дії, пов’язані з підготовкою та оприлюдненням «Звернення до рядових членів Комуністичної партії України», яке визнається хибним і за формою, і за змістом, а також таким, що суперечить статуту і програмі СПУ. Я вважаю, слід керуватися статутом партії. При цьому в постанові вказується на неадекватність оцінок керівництва КПУ політичної позиції Соціалістичної партії.

— В останньому інтерв’ю «ДТ» лідер КПУ Петро Симоненко говорив про реальність конкретного співробітництва між вашими партіями в період президентської кампанії і про можливе висунення єдиного кандидата. Судячи з одповіді з вашого боку на адресу однопартійців, чия поведінка явно суперечила принципам «конкретного співробітництва», Петро Миколайович говорив про нього небезпідставно? У союзу лівих сил усе ще є перспектива?

— Усе може бути. Об’єктивно кажучи, ми — за об’єднання зусиль. Наприклад, у боротьбі проти адміністративного ресурсу. Та водночас нікуди не подітися від того факту, що ми конкуренти. Бо в нас близький електорат. Хоча, мені здається, він уже досить викристалізувався, аби ми не перетиналися на електоральному полі.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/ARCHIVE/oleksandr_moroz_kuchmu_vlashtovue_vidsutnist_tsvk,_oskilki_vin_rozrahovue_na_vibori_prezidenta_parla-38713.html