Бажане та дійсне. Путіна та російську бізнес-еліту українська гра в піддавки до жодних поступок не спонукала

Алла Єрьоменко «Дзеркало тижня» №30, 31 липня 2004, 00:00

Незважаючи на реверанси Президента України Л.Кучми на адресу президента РФ В.Путіна та нав’язливі марні сподівання на те, що російська сторона скасує стягнення ПДВ на енергоносії, які поставляються в Україну, та підпише довгострокову угоду про транзит нафти на взаємовигідних умовах; незважаючи на полум’яні заклики прем’єра В.Януковича посприяти з паливно-мастильними матеріалами в обмін на «здачу» росіянам нафтопроводу Одеса—Броди; ні на що це не зважаючи, росіяни залишаються вірними собі. Навіть якщо в розмовах віч-на-віч українському Президентові щось колись В.Путін і пообіцяв (як-не-як останнім часом зустрічалися вже вісім разів), практичного підтвердження цьому немає. І, напевне, не буде.

Стосовно ситуації на українському ринку нафтопродуктів, де ціни вже на 10% перевищують рівень так званих середньосвітових цін, російський президент дав чітко зрозуміти українському колезі в Ялті, що це — внутрішня справа України, тож, мовляв, нехай українська сторона з нафтотрейдерами й домовляється. Як уміє. Тим більше, підкреслив В.Путін, що в Україні працюють якраз компанії-резиденти України. Що, безумовно, правда: «ТНК-ВР Україна» — на Лисичанському НПЗ, «ЛУКОЙЛ-Україна» — на Одеському НПЗ, «НК «Альянс-Україна» — на Херсонському НПЗ, російська «Татнефть» — у складі «Укртатнафти» на Кременчуцькому нафтопереробному заводі. А з російськими нафтовими компаніями, зазначив Путін, у нього й самого складний діалог, один «ЮКОС» чого вартий...

Не допомогли й проникливі зізнання Кучми в тому, що за перші п’ять місяців нинішнього року товарообіг між Україною і Росією збільшився на третину порівняно з аналогічним періодом минулого року, і склав майже 6 млрд. дол. І що «настільки динамічний розвиток торговельно-економічних відносин став можливим завдяки активізації контактів і президентів, і глав урядів, а також представників ділових кіл». Не допомогло й те, що український Президент вихваляв просування українсько-російського партнерства в нафтогазовому секторі: «Після того, як російський капітал прийшов на Лисичанський, Одеський, Херсонський нафтопереробні заводи, за кілька років постачання нафти зросло в 6—8 разів».

Нічого з цього враження не справило — для росіян це не привід позбавляти свою казну доходу від нафтоекспорту. А з реверсом росіяни, схоже, обійшлися просто: запропонували ті ж самі обіцяні для нафтопроводу Одеса?Броди «до 9 млн. тонн» нафти взяти з Одеської нафтогавані. Без варіантів — просто перерозподілити нинішні нафтоекспортні потоки.

Що ж до мита на експорт російської нафти в Україну, В.Путін роз’яснив популярно: «Наші партнери в Україні та інших країнах повинні знати, що відповідно до чинного російського законодавства при підвищенні світових цін на енергоносії автоматично переглядаються й експортні мита на них у Росії». Визначається середньозважена ціна, а «все, що лежить поза цими межами, — спекулятивні ціни», — уточнив Путін.

Хоча за останні два місяці світовий ринок нафти й не був стабільним, але тенденція до її подорожчання зберігалася. Середні ціни трималися на рівні 33—34 долари за барель. У цей період мито на російську нафту, що поставлялася до України, становило 41,6 долара з кожної тонни. В Росії експортне мито встановлюють відповідно до динаміки цін на світовому ринку за попередні місяці. Отож, проаналізувавши динаміку цін, російський уряд за 10 днів до ялтинської україно-російської зустрічі оголосив про підвищення мита на експорт нафти від нинішніх 41,6 до 69,9 долара вже з 1 серпня...

Остаточно розвінчав українські сподівання на оперативні поступки з боку РФ хоча б у питанні подвійного ПДВ російського нафтоекспорту президент компанії «ЛУКОЙЛ» Вагіт Алекперов, уточнивши дату, щодо якої він іще плекає надію: «З 1 січня буде вирішено проблему, і податок на додану вартість стягуватиметься з країни призначення. Це спростить систему подачі в Україну нафти». На його думку, це «зробить прозорішим механізм роботи російських компаній на території України»; таке рішення «надасть можливість кінцевому споживачеві відчути це через те, що ціна стане стабільнішою і формула її буде зрозумілою і прозорою». Дай Боже...

А поки що українським споживачам, швидше за все, слід готуватися до підвищення цін на нафтопродукти. А Кабміну та прем’єру — шукати спільну мову і з операторами ринку нафтопродуктів, і зі споживачами, адже вони — виборці. Остання обставина досить істотна для прем’єра В.Януковича як кандидата в президенти. І те, що глава Російської держави практично залишився байдужим до стогонів Віктора Федоровича, красномовно свідчить: гіпотетичну підтримку одному з кандидатів у президенти України В.Путін надасть, але підтримувати Януковича за рахунок російського бюджету не буде. Навіть незважаючи на те, що істотні доходи нафтоекспортерів у принципі дозволяють росіянам зробити це безболісно. Інакше кажучи, у В.Януковича небагато шансів записати до свого активу однозначне вирішення проблеми насиченості та цінової стабільності українського ринку нафтопродуктів.

Що ж можуть зробити прем’єр і уряд, аби уникнути чергової бензинової кризи? Власне кажучи, лише те, що й місяць тому: в добровільно-примусовому порядку схилити основних операторів нафтопродуктового ринку до стримування цін. Хоча б до виборів.

Досить імовірно, що нічого іншого прем’єр і не може здійснити. Ніхто з тих, хто підписав меморандум з урядом, не ризикне привселюдно підтвердити, що угода з Кабміном передбачала зобов’язання обох сторін — і нафтотрейдерів (стримувати ціни та не створювати дефіциту палива), й уряду: запротоколювати зобов’язання уряду України було просто неможливо. Але є безліч непрямих свідчень на користь того, що наш Кабмін неофіційно пообіцяв нафтовим компаніям в обмін на тимчасове стримування цін на найходовіший бензин АІ-95 (не більш як 2,9 грн./літр) і дизпаливо (для аграріїв) не стримувати експорт нафтопродуктів з України та не обмежувати ціни на леговані марки бензинів.

Нафтові компанії, що підписали меморандум з урядом, як могли (чи як хотіли) дотримувалися свого слова. І навіть терпляче чекали наступного раунду переговорів із Кабміном. Трагедія в Донецькому регіоні відстрочила переговори. Але ще до цього оператори ринку нафти та нафтопродуктів здебільшого відмовилися від будь-яких публічних коментарів і прогнозів щодо перспектив. Однак вони наполегливо просили Кабмін продовжити діалог. Хоча б тому, що колишні домовленості, м’яко кажучи, застаріли. До того ж уряд не дотримав обіцянки не чинити перепони експорту нафтопродуктів з України (так нафтові компанії могли компенсувати витрати через обмеження росту цін на внутрішньоукраїнському ринку нафтопродуктів). Кабмін усе-таки вдався до обмеження експорту шляхом обов’язкового ліцензування таких операцій. А те, що кожну ліцензію нафтотрейдери одержували, як то кажуть, з боєм, може багато хто підтвердити. Якщо наважаться. Дуже вірогідно, що це були підступи чиновників середньої руки. Але без натяку зверху навряд чи хтось ризикнув би «стримувати» експортерів...

Наскільки відомо «ДТ», під час останньої зустрічі нафтооператорів із
В.Януковичем, прем’єр без еківоків пояснив, що до виборів президента вони «повинні тримати ціни».

Запитуючи в операторів ринку, що може змусити їх стримувати ціни, у відповідь чули однозначне: «Ми маємо намір працювати на цьому ринку й після виборів...»

Про те, що вони мають намір працювати в Україні, незалежно від того, хто саме стане наступним главою Української держави, ніхто вголос не ризикнув сказати. Що, власне, й не потрібно: головні оператори ринку «прив’язані» до нафтотранспортних і нафтопереробних потужностей на території України.

Якби уряд мав резервний запас палива, можна було б удатися до інтервенції і в такий спосіб на певний час утримати ринок у стані хоча б відносної стабільності. Але Кабмін на це навряд чи може розраховувати. Хіба що заможні бізнесмени, які «співчувають» Януковичу, на свій страх і за свій рахунок візьмуться за шляхетну справу стабілізації українського ринку нафтопродуктів.

Щоправда, Кабмін іще, напевно, може розраховувати на НАК «Нафтогаз України». Після того як «відіграли назад» передачу нафтових активів, що ще залишилися за державою, глава «Нафтогазу» просто змушений хоч зі шкіри вилізти, а уряду допомогти всіма можливими способами. І, цілком можливо, підсобив би з дорогою душею. Якби той-таки Кабмін настійно не натякав йому про «спонсорство» в багатьох урядових (і не тільки) ініціативах...

Зворотним боком меморандуму нафтокомпаній із Кабміном стало «розведення бензину». Проконтролювати кожну АЗС і бензоколонку нафтовиробники та постачальники пально-мастильних матеріалів не можуть. Тим більше, якщо у них багацько партнерів — джобберські мережі АЗС. У результаті якість бензину в Україні різко погіршилася — бодяжать. Різноманітні перевіряючі ситуацію не рятують. Хіба що штрафують спійманих на гарячому.

Антимонопольний комітет, як визнає його глава, також нездатний кардинально вплинути на ситуацію. Поки перевірять, поки складуть акти, узгодять, проаналізують, ситуація сто разів зміниться.

На тлі вищезазначеного не дивно, що багато хто з регіональних «королів бензоколонок» ігнорує будь-які меморандуми. Як, наприклад, донецький підприємець — директор компанії «Паралель» Дмитро Кулик: вирішив, що більше немає резону тримати ціни — і відпустив... Тепер 95-й бензин на його заправках коштує не 2,9 грн. за літр, як передбачено меморандумом трейдерів з урядом, а вже 3,1 грн. Ну невигідно йому «стримувати себе»... Як свідчить Д.Кулик, закупівельна ціна на бензин, вироблений у Прибалтиці, звідки імпортує паливо компанія «Паралель», зросла на 16,5%, у той час як роздрібна ціна підвищилася лише на 13,5%.

Прогнозувати ситуацію на ринку нафтопродуктів України ніхто з його безпосередніх учасників не ризикне. І це симптоматично. В неофіційних розмовах багато хто з нафтотрейдерів допускає, що після президентських виборів ціна 5 грн./літр бензину марки АІ-95 цілком реальна (і це ще не межа). Але вже зараз перманентно підвищуються ціни на всі види нафтопродуктів. Хіба що без різкого стрибка цін, як це було наприкінці травня — на початку червня.

Чіткої «формули ціни» (і не лише на нафту, газ тощо) не існує. У такій віртуальній формулі хоча б теоретично кожен для себе визначає константу, точку опори. Нинішня українська влада, вочевидь, із цим завданням не впоралася. Тож чи варто було Президенту й уряду України бездарно здавати останні вагомі економіко-політичні важелі?!

Росіяни послідовні у своїй стратегії. Пропагуючи рівноправні партнерські відносини, навіть російські компанії з українською пропискою не забувають про свої інтереси. І не лише в енергосекторі. Порушення антидемпінгового розслідування щодо українських експортерів труб у РФ ? чергове цьому підтвердження.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/ARCHIVE/bazhane_ta_diysne_putina_ta_rosiysku_biznes-elitu_ukrayinska_gra_v_piddavki_do_zhodnih_postupok_ne_s-40673.html